Висновок з питання

Україною підписано і ратифіковано низку міжнародних договорів, які регулюють екологічні відносини, у тому числі й тих, які пов'язані з охороною земель, наприклад, Конвенцію про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовища існування водоплавних птахів і Рамкову конвенцію ООН про зміну клімату. Ці акти стали частиною екологічного законодавства нашої держави.

Висновки з теми

Земельне право є самостійною галуззю права, яка являє собою систему правових норм, що регулюють земельні відносини з метою забезпечення раціонального використання земель, їх охорони від негативного впливу, захисту прав громадян та юридичних осіб на землю і додержання встановленого правопорядку в галузі земельних відносин.

Предметом земельного права, як і будь-якої іншої галузі права, є певне коло суспільних відносин, що регулюються його нормами. Щоб стати предметом самостійної галузі права, ці відносини повинні мати специфіку, яка відрізняла б їх від суспільних відносин, що регулюються нормами інших галузей права. Земельні відносини як самостійний вид суспільних відносин мають специфіку, обумовлену специфікою їх об'єкта — землі.

Метод земельного права являє собою відповідні характеру земельних відносин способи та прийоми впливу на поведінку їх учасників, які відповідають характеру і природі землі як природного надбання, життєво потрібного усім громадянам.

У юридичній літературі розрізняють імперативний, притаманний публічному праву, і диспозитивний методи регулювання суспільних земельних відносин. Перший передбачає здійснення впливу на учасників земельних відносин за допомогою видання обов'язкових до виконання розпоряджень і встановлення різних заборон, а другий, що властивий приватному праву, лише визначає межі поведінки цих осіб, завдяки чому вони мають можливість самостійно регулювати свої взаємини у встановлених межах.

Під принципами земельного права треба розуміти закріплені у земельному законодавстві керівні засади, які виражають сутність норм земельного права й основні напрями правового регулювання суспільних відносин, пов'язаних з раціональним використанням та охороною земель.

Земельне право є складовою частиною національної правової системи і знаходиться у тісному взаємозв'язку з іншими галузями права. Його місце у системі права визначається роллю і значенням правового регулювання земельних відносин, які становлять предмет даної галузі.

Під системою земельного права розуміють сукупність правових інститутів, кожний з яких складається з групи юридичних норм, що регулюють однорідні земельні відносини, які характеризуються певною єдністю.

Правовий інститут — це система взаємозалежних правових норм, які регулюють відносно відособлену групу однорідних суспільних відносин. Кожен правовий інститут посідає у структурі земельного права певне місце. Найважливіші земельно-правові норми, які визначають сутність цього права, утворюють загальні інститути, а ті, що регулюють окремі види земельних відносин, — спеціальні. Така диференціація норм, які визначають зміст земельного права як правової галузі, відповідає усталеній традиції поділу галузі права на загальну й особливу частини.

Сукупність інститутів, що охоплюють відправні, загальні положення, принципи, дія яких поширюється на всі або більшість регульованих земельним правом відносин, становить загальну частину цього права.

Особлива частина земельного права є більш конкретною, її інститути підпорядковані інститутам загальної частини, а їх зміст стосується певного виду земельних відносин. У цій частині містяться інститути, які визначають правовий режим окремих категорій земель, що визначається їх цільовим призначенням.

Джерелами земельного права є нормативно-правові акти органів державної влади та місцевого самоврядування, які містять загальнообов'язкові правові вимоги, норми, правила, що регулюють економічні й екологічні суспільні відносини у галузі використання та охорони земель і розраховані на багаторазове застосування. Це засіб встановлення нових, зміни або скасування раніше прийнятих земельно-правових норм. Вони є формою вияву і закріплення земельної політики держави як важливого фактора, що впливає на формування і розвиток юридичних інститутів у сфері правового регулювання земельних відносин.

Класифікація джерел земельного права здійснюється за наступними критеріями:

за юридичною силою джерела земельного права поділяються на закони і підзаконні нормативні акти;

за предметом регулювання джерела підрозділяються на загальні та спеціальні;

за характером правового регулювання джерела поділяються на матеріальні та процесуальні;

за формою законодавчого акта розрізняють кодифіковані джерела й ті, що не є такими;

за юридичною силою джерела земельного права поділяються на закони і підзаконні нормативні акти, що прийняті Верховною Радою України.

Згідно положень цілого ряду чинних законодавчих актів України міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою, стають частиною національного законодавства України.

У теорії права також виділяють звичаї як неписані джерела права та договори.

1 Аграрное, земельное и экологическое право Украины: Учеб. пособие / Под ред. А. А. Погребного и И. И. Каракаша. — Харьков, 2000. — С. 98.

2 Земельне право: Підручник / За ред. В. І. Семчика і П. Ф. Кулинича. — К., 2001. - С. 17.

3 Иконицкая И. А. Земельное право Российской Федерации: Учебник. — М., 2001. - С. 33.

4 Ерофеев Б. В. Земельное право России. Учебник — М.. 2000.- С.28.

5 Колодій А. М., Копейчиков В. В., Лисенков С. Л. Теорія держави і права: Навч. посібник. - К., 1995. - С. 95.

6 Титова Н. Новий Земельний кодекс України: позитивні та негативні аспекти // Право України. - 2002. - № 4. - С. 75.

7 Земельне право: Підручник / За ред. В. І. Семчика і П. Ф. Кулинича. — С. 26.

8 Крассов О. И Земельное право Учебник. — М, 2000 — С. 39.

9 Иконицкая И А Земельное право Российской Федерации Учебник — С 169-170

10 Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №45. – Ст. 238

11 Крассов О И Земельное право Учебник — С. 42

12 Аграрное, земельное и экологическое право Украины: Учеб. пособие / Под ред. А. А. Погребного и И. И. Каракаша. — С. 108.

13 Ерофеев Б.В.Земельное право России:: Учебник. – С.59

14 Жариков Ю. Г. Источники земельного права // Земельное право России: Учебник для высших учебных заведений. — М, 1997. — С. 57.

15 Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 41. — Ст. 546.

16 Иконицкая И.А. Понятие и значение процессуальных форм в советском земельном праве // Процессуальные вопросы советского земельного права. — М., 1975. —С.13.

17 ЗП України. - 1993. - № 10. - Ст. 193.

18 Офіційний вісник України. - 1997. - № 20.

19 Титова Н. І. Новий Земельний кодекс України: позитивні та негативні аспекти // Право України. - 2002. - № 4. - С. 74

20 Відомості Верховної Ради УРСР. — 1991. — № 20. — Ст. 249

21 Відомості Верховної Ради України. – 1994. -№51. – Ст.446. Там само. - 1993. - № 32. - Ст. 341.

22 Там само. - 1993. - № 32. - Ст. 341.

23 .Відомості Верховної Ради України – 1992. - № 34. – Ст. 502.

24 Там само. - 2000. - № 50. - Ст. 435.

25 Там само. — № 11. — Ст. 90.

26 Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 38-39. - Ст. 248

27 Земельне право. Підручник / За ред. В. 1. Семчика І П. Ф Кулинича.—С.77

28 Голос України. — 1994. — 11 січ

29 Урядовий кур'єр. — 1994. — 15 листоп.

30 Офіційний вісник України — 1999 — № 49 - С 11.

31 Урядовий кур'єр. — 1996 — 29 лют

32 Офіційний вісник України. — 1999. — № 39. — С. 288.

33 Офіційний вісник України. - 1997. - № 43. - С. 150.

34 Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 10. — Ст. 45

35 Экологическое право Украины: Kvpc лекций / Под ред. И. И. Каракаша. Одесса, 2001. - С. 27-28.