Висновок з питання

Джерелами підзаконного характеру, які застосовуються для регулювання земельних відносин є:

постанови Верховної Ради України;

Укази і розпорядження Президента України, пов'язані з системою джерел земельного права, стосуються певних відносин або об'єктів (Укази Президента розподіляються на звичайні і надзвичайні. Розпорядження Президента України, пов'язані з регулюванням питань використання і охорони земель, ).

Основний обсяг земельно-правових норм міститься у постановах і розпорядженнях Кабінету Міністрів України, який приймає нормативно-правові акти, що регулюють окремі земельні питання на підставі й на виконання Конституції, законів, указів і розпоряджень Президента.

Державний комітет України по земельних ресурсах (Держкомзем) у межах своєї компетенції розробляє і затверджує інструкції, методики, правила й інші нормативні акти міжвідомчого (міжгалузевого) значення. Крім того міжвідомчою компетенцією у галузі використання та охорони земель й інших природних ресурсів володіє Міністерство екології та природних ресурсів України (Мінекоресурсів). Для застосування таких актів на практиці існує процедура їх реєстрації Міністерством юстиції України.

Місцевим органам виконавчої влади та місцевого самоврядування належать правомочності щодо регулювання земельних відносин. Їх загальні повноваження у галузі використання й охорони земельних ресурсів передбачені в Конституції, ЗК, Законі від 21 травня 1997 р. "Про місцеве самоврядування в Україні" та інших законах.

Акти органів місцевого самоврядування є джерелами земельного права у тих випадках, коли вони мають нормативний характер, тобто видані у межах компетенції цих органів і встановлюють загальні правила поведінки, яких треба додержувати на відповідній території.

Владні повноваження місцевих рад та місцевих держадміністрацій реалізуються шляхом видання рішень і розпоряджень, дія яких обмежується тією територією, на яку поширюються владні функції зазначених органів.

Дія нормативних актів регіональних органів виконавчої влади і регіонального управління, що регулюють питання використання й охорони земельних ресурсів, також поширюється на територію відповідних регіонів.

1.9. Значення міжнародно-правових актів для врегулювання земельних відносин в Україні

У ст. 9 Конституції закріплене положення, відповідно до якого міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою, є частиною національного законодавства України. Таке положення діє у зв’язку з тим, що Україна виходить з визнання примату міжнародного права над нормами національного законодавства у галузі охорони і використання земель. Згідно зі ст. 71 Закону "Про охорону навколишнього природного середовища" якщо міжнародним договором, укладеним нашою державою, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у національному законодавстві про охорону довкілля, то застосовуються правила міжнародного договору. Крім того, згідно зі ст. 17 Закону від 22 грудня 1993 р. "Про міжнародні договори України"³⁴ укладені й належним чином ратифіковані міжнародні договори нашої держави становлять невід'ємну частину національного законодавства і застосовуються в порядку, встановленому для його норм. Проте у науковій літературі дискутуються питання про те, має пряму дію належним чином підписаний міжнародний акт на території України чи потрібне прийняття аналогічного акта внутрішньодержавної правотворчості³⁵. Ця проблема актуальна у зв'язку з відсутністю державно-правових механізмів і досвіду прямої реалізації міжнародних норм, що породжує необхідність прийняття національних законів, які дублюють міжнародні акти.

Україною підписано і ратифіковано низку міжнародних договорів, які регулюють екологічні відносини, у тому числі й тих, які пов'язані з охороною земель, наприклад, Конвенцію про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовища існування водоплавних птахів. Рамкову конвенцію ООН про зміну клімату. Ці акти стали частиною екологічного законодавства нашої держави.