14. Освіта в урср у 1920–1980-ті рр.

Трагедія громадянської війни не могла не позначитися на духовному стані країни. З переходом до нової економічної політики радянська держава визначила свої пріоритети в культурному та духовному розвитку.Значна частина дорослого населення України не вміла читати й писати.1921 року РНК УСРР ухвалив декрет про ліквідацію неписьменності. 1923 року засновано товариство «Геть неписьменність!» У 1924 році було розпочато підготовку до запровадження обов’язкового початкового чотирирічного навчання для дітей. Уряд УСРР став створювати систему освітніх закладів. Здійснювалось безкоштовне навчання дітей у загальних семирічних школах та професійно-технічних і середніх навчальних закладах. Для дітей трудящих вища освіта була безкоштовною. Держава всебічно сприяла діяльності «робфаків» (робітничих факультетів) ,які готували до навчання у вищих навчальних закладах молодих спеціалістів, комсомольців , радянських активіств.

Кількість вищих навчальних закладів в Україні зросла , а чисельність студентів у них, — відповідно.

Серед багатьох вищих навчальних закладів, що були створені в УРСР у 1920-1930-ті роки й відіграли величезну роль у підготовці кваліфікованих кадрів для народного господарства, був і Дніпропетровський будівельний інститут (1930), який нині зветься Придніпровською державною академією будівництва та архітектури й продовжує славні традиції студентів і викладачів минулих років . У 1925 році в Україні діяло близько 30 робітфаків при вищих навчальних закладах. Завдяки державній полиці у галузі освіти вже в 1930-ті роки Радянська Україна випередила за кількістю студентів найбільш розвинуті країни Європи.Строки навчання в навчальних

закладах подовжилися.

15. Архітектура і образотворче мистецтво України у 1920-1930-ті роки.

У галузі архітектури періоду національного піднесення українські митці прагнули відшукати втрачений національний стиль, творчо переосмислюючи традиції народної дерев’яної архітектури і „козацького бароко”. У цьому напрямі працював архітектор Д. Дяченко, один із засновників українського архітектурного стилю. Принципи народної архітектури використовував у своїй творчості В. Троценко , автор проектів шкіл, лікарень, клубів на Криворіжжі та Донбасі, Червонозаводського театру в Харкові. На етапі національного відродження в 1920-ті роки значно пожвавився новаторський пошук у галузі образотворчого мистецтва. Поштовх в цьому напрямі надала Українська Академія Мистецтв, утворена в 1917 році. Перший ректор Академії видатний художник-графік Г. Нарбут залишив помітний слід в історії, української культури. Він створив п'ятнадцять своєрідних композицій до „Української абетки”, де особливо відчутні національні фольклорні мотиви. Йому належать рисунки грошових знаків Української Народної Республіки, державної символіки, гербів тощо. Для графічних творів характерні витончена техніка, бездоганний художній смак. Непересічне значення для розвитку українського монументального

живопису має творчість художника М. Бойчука ), який обстоював власну концепцію живопису, що ґрунтувалася на поєднанні національних (передусім іконописних) і світових традицій малярства. Звинувачений у пропагандібуржуазно-націоналістичних ідей, М. Бойчук був репресований 1937 р. і

розстріляний, більшість його творів знищено. Але в теорію мистецтва міцно

увійшли поняття „школа Бойчука”, „бойчукізм”.