23. Творення та вживання дієприкметників та дієприслівників у діловому мовленні.

Дієприкметник - це особлива форма дієслова, що виражає динамічну ознаку предмета за дією, яку він сам виконує (активні дієприкметники) або яка на нього спрямов.(пасивні дієприкметники).

Активні дієприкмет. бувають тепер. та минулого часу, утвор. відпов. від основ теперішн. часу дієслів недоко-наного виду за доп. суфіксів -уч-/-юч- або -ач-/-яч та від основи інфінітива неперехідних дієслів доконаного виду за доп. суфікса -л-, напр.: контролюючий.

У сучасній укр діловій мові вживання активних дієприкметників тепер. часу обмежене.

Пасивні дієприкметники утвор. від основи інфінітива перехідних дієслів, як правило, доконаного, рідше недоконаного виду за доп. суфіксів -її-, -єн- (-єн-), -т-, напр.: прочита-ти -> прочи-та-н(ий),

Функціонуючи як присудки, вони набувають здатності виражати різні часові значення за допомогою допоміжних слів (бути, ставати, здаватися тощо), напр.: Робота буде завершена вчасно (майб. час); Робота була завершена вчасно (минулий час).

Щоб уникнути помилок при вживанні дієприкметників, варто пам'ятати про різні засоби укр. мови, якими можна замінити відповідні граматичні форми та конструкції, а саме: підрядні речення, прикметники, займенники, іменники, прикметниково-іменникові словосполучення тощо, напр.: інформуючий - той, що інформує; слідуючий - наступний, подальший, такий; діючий (закон) - чинний;

Дієприслівник - це незмінна форма дієслова, яка виражає супровідну до основної дію (завершену або незавершену).

Дієприслівники недоконаного виду утвор. від основи тепер. часу дієслів недоконаного виду за допомогою суфіксів -учи/ -ючи (від дієслів І дієвідміни) або -ачи /-ячи (від дієслів П дієвідміни), напр.: тонути (тон-уть) -> тонучи, купувати (купу-ють) ->

У зіставленні з основним дієсловом-присудком конкретизується їх часова співвіднесеність:

а) одночасність.б) попередність.в) наступність.

Дієприслів. доконаного виду утвор. від основи інфінітива за допомогою суфіксів -ши або -вши, вибір яких зумовлений характером кінцевого звука основи (приголосний або голосний).

24. Сутність терміна «стиль спілкування».

Стиль спілкування - індивідуальна стабільна форма комунікативної поведінки людини, яка проявляється за будь-яких умов взаємодії — в ділових стосунках, у стилі керівництва, у способах прийняття рішень та розв’язання конфліктів, в обраних прийомах впливу на людей.

Стилі спілкування мають своєрідне емоційно-вольове забарвлення:

яке визначається темпераментом,психофізіологічними та індивідуальними особливостями людини, арсеналом її вербальних та невербальних засобів.

В управлінському спілкуванні можна виділити такі стиль авторитарний, демократичний, ліберальний, які мають певні ознаки.

Ознаки авторитарного стилю: ділові, короткі розпорядження; чітка мова, казенний, непрозорий тон; емоції та етичні моменти не беруться до уваги. Позиція лідера — поза групою. Справи у групі плануються заздалегідь, визначаються лише поточні, безпосередні цілі. Голос керівника - вирішальний.

Ознаки демократичного стилю: товариський тон, інструкції подаються у формі пропозицій. Похвала та догана — з поясненнями. Розпорядження та заборони — з дискусіями. Позиція лідера - всередині групи. Всі заходи плануються колективно. За реалізацію пропозицій відповідають всі. Пропозиції обговорюються. Етичній стороні спілкування надається належна увага.

Ознаки ліберального стилю: рівень — конвенціональний, погоджувальний, відсутність елементів схвалення чи догани. Позиція лідера майже не помітна для групи. Процеси в колективі відбуваються самі по собі. Лідер не дає вказівок; наявна безліч потурань. Робота розподіляється, виходячи з окремих інтересів або йде від одного лідера. На етичному аспекті спілкування особлива увага не фіксується.