Тема іі Людвіг Шпор

(1784 – 1859)

1. Характеристика творчості.

2. Життєвий та творчий шлях.

1. Характеристика творчості.

В історію музики Людвіг Шпор увійшов як видатний скрипаль і великий композитор, який писав опери, симфонії, концерти, камерно-інструментальні твори.

Особливою популярністю користувались його концерти для скрипки, які сприяли розвитку цього жанру і були зв’язуючою ланкою між класичним і романтичним мистецтвом.

В оперному жанрі Л.Шпор поряд із К. Вебером розвивав національні німецькі традиції.

Основний напрямок творчості Шпора був романтичним, сентиментальним.

У ранніх творах (концертах) відчувається вплив класичних традицій (Віотті,Роде). Але починаючи з концерту № 6 основним напрямком стає романтизм. Те ж саме відбувалось і в операх. Кращі з них "Фауст" і "Ієссонда". Він навіть деякою мірою попередив Р.Вагнеровського "Лоенгріна" та романтичні поеми Ф.Ліста.

Композиторська обдарованість Шпора не була сильною та оригінальною. Його сентиментальнізована романтика стикається з педантичним німецьким глибокомисленням. Стендаль писав, що його романтизм виражає "не страстную душу Вертера, а чистую душу немецкого бюргера". Р.Вагнер відносив Шпора до елегійного характеру обдарованості. Але головним недоліком він вважав вченість: "Ох, уж зта наша проклятая «ученость» - источник всех немецких зол".

М.Глинка називав Шпора "дилижансом крепкой немецкой работы".

Шпор приваблює своєю шляхетністю, духовною чистотою й величністю.

Сучасники цінували його. Вебер писав статті про його опери. Ліст диригував оперу "Фауст". Видатний німецький музичний критик Мозер вважав, що у піснях молодого Шумана відчувається вплив Шпора. Вони (Шпор і Шуман) багато років були друзями.

2. Життєвий і творчий шлях.

Л.Шпор народився 5 квітня 1784 року. Батько - лікар, любив музику, грав на флейті, мати - на клавесині. Музичні здібності виявились дуже рано. Обдарований чистим сопрановим голосом маленький Людвігвже із 4-х років почав співати з матір'ю дуетом на сімейних вечорах. Батько купив на ярмарці скрипку і хлопчик спочатку навчався у французького емігранта скрипаля-любителя Дюфура, потім у професіонального педагога Мокура - концертмейстера оркестру герцога Брауншвейгського. Коли йому виповнилось 15 років, він вже обіймав посаду придворного камер музиканта у герцога Брауншвейгського. Герцог запропонував Шпору продовжити освіту. Вибір зупинився на 2-х педагогах: Віотті й Фридриху Екка. Обидва відмовились від пропозиції. Віотті відійшов від музичної діяльності і займався виноторгівлею. Екк безперервно концертував. Замість себе Екк запропонував звернутись до свого брата Франца – теж концертного віртуоза. У нього Шпор і займався 2 роки (1802- 1804). Разом зі своїм учителем він переїздить до Росії.

"Сьогодні вранці, - записував Шпор у щоденнику 30 квітня 1802 року - пан Екк почав зі мною займатись. Але, скільки приниження! Я вважав себе одним із перших віртуозів Німеччини, не міг зіграти жодного такту, котрий викликав би його схвалення. Особливо йому не сподобався смичок, перестановку якого тепер я сам вважаю необхідною". Шпор займався по 10 годин на добу. "Так вдалося мені за короткий час досягнути такого вміння і впевненості в техніці, що для мене вже не було нічого важкого у відомому тоді концертному репертуарі скрипалів".

У Росії Екк тяжко захворів і Шпор вимушений був повернутись до Німеччини.

У 1805 р. Шпор оселився в Готе, де йому запропонували місце концертмейстера оперного оркестру.

Він одружився - прекрасна артистка Доротті Шейдлер (дочка музиканта оркестру опери).Їх сімейне життя було щасливим.

1812-1816 рр. - концертував у Відні, тут написав оперу "Фауст", керував оркестром.

1817. - переїхав до Франкфурта, де працював концертмейстером.

1821. р. - провів у Дрездені.

1822. р. - живе в Касселі, де займає посаду генерал-мюзік-директора.

Протягом життя Шпор концертував у Відні -1813р.,- Італії - 1816-1817 рр., Лондон,Париж - 1820 р., Голландія - 1835 р., знов Лондон, Париж - 1843 р. - як диригент.

1847 р. - відбувся урочистий вечір, присвячений 25 річчю його роботи в Кассельському оркестрі.

1852. р. - пішов у відставку, присвятив себе педагогіці.

1857. р.- зламав руку, припинив викладання.

Помер 22 жовтня 1859 року.

Шпор був гордим. Відмовився грати на концерті у короля Вютенбергського доти, поки не буде створена відповідна обстановка. «Аристократична чернь» - називав він знатних нікчем. Він не визнавав віртуозність, тому не сприймав Паганіні. «Я слушал Паганини с большим интересом. Его левая рука и струна "соль" достойны удивления. Но его сочинения, так же как и стиль их исполнения, представляют странную смесь гениального с детски наивным, безвкусным, почему они одновременно и захватывают и отталкивают".

Найулюблинішим композитором був В.А.Моцарт. Він казав: «Моцарт для мене все». Також любив Бетховена.

Скрипалем Шпор був видатним

"На сцену выходит импозантная фигура на голову выше окружающих. Скрипка под мышкой. Приближается к своєму пульту. Шпор никогда не играл наизусть. Не желая создать и намека на рабское заучивание музыкального произведения, что считал несовместимым со званием художника... При первом же звуке он завоевывал всех слушателей... Маленький инструмент в его руках походил на игрушку в руках великана. Трудно описать, с какой свободой, элегантностью и мастерством он владел инструментом".

Виконання Шпора було «академічним».

З ім’ям Шпора пов’язані нововведення гри на скрипці:

1. Утримання скрипки. Ігнац Френцель – тримав зліва від струноутримувача, Віотті – справа, як і зараз. Шпор – спирався підборіддям на сам струноутримувач.

2. Шпор винайшов підборіддя.

3. Застосував паличку у диригуванні.

У 1810 р. на концерті диригував паличкою, яка була зроблена із паперу. Шпор цим здивував, але раптом усі стали використовувати її.

Шпор виховав більше 140 великих скрипалів-солістів і концертмейстерів оркестрів.

Педагогіка Шпора була дуже незвичайною. Його дуже любили учні. Суворий та вимогливий на уроці, поза класом був товариським та ласкавим. Звичайними були прогулянки містом, за місто, пікніки. Шпор ходив в оточенні своїх учнів, займався з ними спортом, вчив плавати; тримався просто, але ніколи не переступав межі, коли близькість переходить у панібратство, принижуючи таким чином авторитет учителя.

З новачками займався кожні 2 дні, потім переходив на 3 уроки на тиждень. Обов'язковими вважав гру в ансамблі, оркестрі. Грою в оркестрі керував сам, відпрацьовував штрихи, навички.

"Скрипач, не получивший оркестрових навыков, подобен дрессированной канарейке, которая от выученной вещи накрикивается до хрипоты" - писав Шпор.

Проводив уроки зі скрипкою в руках сидячи в кріслі посеред кімнати так, щоб бачити учня. Під час занять підігрував 2-й голос або якесь місце твору. Учні вважали, що грати зі Шпором було справжньою насолодою.

Особливо прискіпливо він відносився до інтонації. Не пропускав жодного фальшивого звуку. Свої педагогічні принципи Шпор відобразив в "Школі". Це був практичний навчальний посібник. Його звинувачували в тому, що він не зміг відокремити техніку від музики. Тоді ще не прийшли до цього істотного об'єднання.

"Школа" Шпора вже застаріла, але у свій час її широко використовували викладачі у своїй роботі. «Школа» була значним етапом на шляху до художньої педагогіки, яку у XIX ст. знайшла своє відображення в діяльності видатних вчителів Іоахима й Ауера.