2.Характеристика творчості.

Виконавство і творчість Ш.Беріо були пов'язані з традиціями французької скрипкової школи Віоті - Байо. Але він надав цим традиціям сентиментально-романтичного характеру. Ліриці Беріо притаманна м'яка елегантність, чуттєвість, а у п'єсах швидкого характеру - граціозність і витонченість. Фактура його творів відрізняється легкістю, філігранністю, фігураціями. В цілому його музика має риси самотності, в ній не вистачає глибини. Він був чужий бурхливому романтизму Н.Паганіні та "глибокодумному" романтизму Л.Шпора.

Як композитор, Ш.Беріо був дуже талановитим та плідним.

Він написав: 10 скрипкових концертів, 12 арій з варіаціями, 6 зошитів - етюдів для скрипки, багато салонних п'єс,49 блискучих концертних дуетів для скрипки й фортепіано.

До його творів слід додати "Школу для скрипки" у 3-х частинах із додатком "Трансцендентальної школи", складеної з 60 етюдів. Ця школа відкриває важливі сторони його педагогіки. Вона показує, яке значення він надавав музичному розвитку учня. В якості основного метода розвитку автор запропонував сольфеджування знайомої мелодії, спів пісень по слуху. "Трудности, которые представляет вначале изучение скрипки, сокращаются от части для ученика, прошедшего курс сольфеджио. Не затрудняясь уже чтением нот, он может сосредоточить внимание исключительно на своем инструменте и управлять без особого усилия движениями своих пальцев и смычка".

В цілому, школа застаріла. Але залишились цінними методи про слухове навчання, які є цінними для сучасної музичної педагогіки.

Тема IV

Анрі В’єтан

(1820-1881)

1. Життєвий і творчий шлях.

2. Характеристика творчості.

1. Життєвий і творчий шлях.

Навіть суворий Іоахим вважав В'єтана великим скрипалем. Перед В'єтаном знімав капелюх й Ауер. Він високо цінив його як виконавця і композитора.

Для Ауера В'єтан і Шпор були класиками скрипкового мистецтва: "Ибо их произведения, у каждого по-своему, служат образцами различных школ музыкальной мысли и исполнительства».

Велика історична роль А. В'єтана у розвитку європейської скрипкової культури. А. В'єтан - попередник Лауба, Іоахима, Ауера.

Народився 17 лютого 1820 року в м Верв'є. Його батько, Жан Франсуа В'єтан, сукнороб за професією, непогано володів скрипкою, часто В'єтан грав на вечорах у церковному оркестрі. Мати, Марі- Альбертіна, із родини Ансельм-ремісників.

За сімейними спогадами, у дворічному віці,коли Анрі плакав, то заспокоїти його можна було лише звуками скрипки. . В'єтан рано почав навчатись грі на скрипці. Перші уроки викладав йому батько, але син дуже швидко перевершив його в майстерності. Тоді батько віддав його Деклу Дежону - скрипалю професіоналу.

У долі малого музиканта брав участь М.Женен - багатий меценат, який платив за уроки хлопчика. Викладач дав йому гарну школу.

У 1826 р., коли Анрі виповнилось 6 років, відбувся його перший концерт у Верв'є, а через рік –другий - у сусідньому Л'єжі (29.11.1827р.). Успіх був зворушливим. Громада Гретрі, в залі якої проходив концерт, подарувала йому смичок роботи Ф.Турта. 2-го січня 1828 р. у Брюсселі відбувся концерт.

В'єтан зростав життєрадісним хлопчиком. Одного разу він побачив у вітрині магазину іграшкового півника й отримав його в подарунок. Повернувшись додому, він усамітнився і через три години вийшов з листом паперу - це був його перший опус "Пісня півника".

Сім'я була бідна, крім Анрі, було ще двіі дитини: дівчинка (1822р.) і хлопчик (1828р.).

Батькові, для продовження навчання Анрі, знову прийшлось, звернутись до Женена. Меценат не відмовив і батько з сином спрямували до Гааги, Роттердаму й Амстердаму (Швеція, Данія).

В Амстердамі вони зустрілись з Шарлем Беріо. Він був вражений обдарованістю Анрі і запропонував сім'ї переїхати до Брюсселю, щоб продовжити навчання хлопчика. Сім'ї було важко, але батьки пішли на все й у 1829 р. вони переселились.

Анрі був слухняним учнем, він копіював свого вчителя, але Беріо це не влаштовувало, він розвивав індивідуальність і казав йому:"нещасний, якщо ти будеш так мене копіювати, то залишишся тільки маленьким Беріо, а треба, щоб ти став самим собою".

Беріо турбувався про свого учня. Побачивши бідність сім’ї В’єтана, він добивається у короля Бельгії щорічної стипендії у 300 флоринів.

У 1829 р. Беріо везе В'єтана до Парижу. Учень і вчитель виступають разом. Про В'єтана заговорили великі музиканти. "Він народжений бути музикантом" - казав Фетис.

1830 р. - Беріо з Малібран від'їздить до Італії. В'єтан залишається без вчителя. Він живе в Брюсселі, де на нього впливають зустрічі з м-ль Раге. Вона знайомить його з Гайдном, Моцартом і Бетховеном. Водночас він починає займатись композицією. Написав 1- й концерт і варіації, які не збереглися.

Від'їжджаючи, Беріо радив Анрі самовдосконалюватись, а не йти до інших викладачів - і добився йому 600 франків, на які В'єтан з'їздив до Німеччини, де слухав гру Шпора, який вже досяг слави. У Німеччині він захопився Гьоте, слухав "Фіделіо". Музика Бетховена зворушила його. Потім він згадує: "Неможливо передати як вразила мою душу, 13-річного хлопчика, ця незрівнянна музика". Він дивувався, що Рудольф Крейцер не зрозумів присвяченої йому сонати№9 Бетховена… "несчастный, такой великий артист, такой замечательньїй скрипач, каким он был, должен был бы совершить путешествие из Парижа в Вену на коленях, чтобы увидеть Бога, воздать ему и умереть!» - говорив про Крейцера В’єтан.

В'єтан, Лауб і Іоахим - видатні інтерпретатори музики Бетховена.

У Відні В'єтан відвідує уроки композиції у Симона Зехтера, виконує концерт Бетховена, після чого диригент Ланца казав: "Ви посягли саму суть цього твору - шедевра одного з наших великих майстрів". У цей час В'єтану було 14 років.

Далі нові тріумфи. Після Праги і Дрездена - Лейпціг, де його слухає Шуман, потім Лондон, де він зустрічається з Паганіні. Р.Шуман порівнював його гру з грою Паганіні: "3 першого до останнього звуку В'єтан утримує вас у магічному колі, замкненому навколо вас так, що в ньому не знайдеш ні початку ні кінця".

"Цей хлопчик стане великою людиною" - казав про нього Паганіні.

Успіх сприяє В'єтану упродовж всієї його кар'єри артиста: шанувальники дарували квіти, складали про нього вірші, приймали добре всюди (випадок в Гієрі, де авантюрист прожив 8 діб у готелі під його іменем).

1835-1836 рр. В'єтан живе в Парижі, займається композицією під керівництвом Рейхи. У 17 років він створює свій 2-й концерт для скрипки з оркестром fis-moll.

1837 р. – А.В’єтан побував вперше в Росії. Але він приїхав у кінці сезону, тому дав 1 концерт, який пройшов непоміченим. Росія зацікавила його і він, повернувшись додому, почав готуватись знову до поїздки туди.

На шляху до Петербурга він захворів і 3 місяці пролежав у Нарві. Концерти цього разу проходили тріумфально - 15, 22 березня, 12 квітня 1838 р.

Під час хвороби в Нарві були задумані "Фантазія-каприс", концерт Е-dur, відомий зараз як 1-й концерт. Їх прем'єра відбулась у Петербурзі 4-10 березня 1840 р., а коли в липні вони були виконані в Брюсселі, схвильований Беріо піднявся на сцену і притулив до грудей свого учня. Також пройшов концерт у 1841 р. в Парижі, на якому були присутніми Байо і Берліоз.

Упродовж 1841 р. - В'єтан був головним героєм усіх паризьких музичних свят.

Протягом наступних років В'єтан проводить життя у роз'їздах: Голландія, Австрія, Німеччина, США, Канада, знов Європа і т.д. Його обирають почесним членом Академії мистецтв Бельгії, разом із Беріо (В'єтану було 25 років).

За рік до того - у 1844 р. він одружився з Жозефіною Едер - піаністкою. Жозефіна - уродженка Відня, досвідчена жінка, яка досконало володіла німецькою, французькою, англійською мовами, латиною.

Жозефіна була прекрасною піаністкою, і з моменту одруження, стала постійним концертмейстером В'єтана. Їх спільне життя склалось щасливо.

1846-1852 рр. - життя в Росії. Він отримав пропозицію стати солістом імператорських і придворних театрів. Активно веде життя: дає уроки, концерти, бере участь у квартетах.

"Графи Вієльгорські, - пише Ленц, - запросили до Петербурга В'єтана, який був великим віртуозом, завжди готовий грати все - як Гайдна, так і останні квартети Бетховена... То був прекрасний час, коли протягом декількох зимових місяців у домі графа Строганова, дуже привітного до В'єтана, можна було 3-и рази на тиждень слухати квартети".

У графів Вієльгорських він грав з бельгійським віолончелістом Серве "Фантазію» на оперу Мейєрбера "Гугеноти".

В'єтан уперше в Петербурзі організував відкриті квартетні вечори, які прийняли форму абонементних концертів. Його учні - Микола Юсупов, Вальков, Познанський та інші.

В'єтан не бажав залишати Росію, але влітку 1852р. хвороба дружини змусила його поїхати з Росії. Ще раз, у 1860 р., він побував у Росії. У Петербурзі він написав свій найбільш романтичний і блискавичний 4-й концерт a-moll. Новинка його була настільки помітною, що він довго не наважувався зіграти і публічно виконав його у Парижі у 1851 р. Успіх був грандіозним. Відомий віденський композитор і теоретик Арнольд Шерінг у книзі "Історія ін­струментального концерту" писав, що В'єтана можна було поставити поруч із Лістом «за новаторство в його скрипкових концертах".

Після Росії він веде мандрівне життя.

1860 р. - їде до Швеції, звідти до Баден-Бадена, де починає писати 5-й концерт, призначений для конкурсу, який дроводив Губер Леонар у консерваторії Брюсселя. Леонар отримав концерт, відповів листом, в якому дякував В'єтану. Берліоз добре висловлювався про цей концерт.

у 1868 р. помирає дружина В'єтана від холери. Втрата приголомшила його. Він погодився на довгі турне, щоб відволіктись. Разом з цим, це був час найбільшого його підйому. Його гра вражає закінченістю, мужністю та натхненням. Про душевний стан свідчать його лист М.Юсупову від 15 грудня 1871 р. : "Я дуже часто думаю про вас, дорогий князь, про вашу дружину, про щасливі хвилини, проведені з вами у нас... Словом, я був щасливим і пам'ять про вас незмінно пов'язана у мене з цими щасливими моментами. А зараз моє існування безкольорове. Тієї, хто його прикрашає нема і я животію, ходжу по землі, але мої думки по той бік". У них був син - інженер і дочка, яка жила з батьком.

З 1870 р. - він професор Брюссельської консерваторії. Його кращий учень Ежен Ізаї. Раптом із В'єтаном сталося нещастя - нервовий удар паралізував праву руку.

У 1879 р. він повинен був покинути консерваторію і оселився в своєму маєтку біля Алжира з дочкою і зятем. До нього приїздять друзі, він багато працює над творами. Але сили його слабшають. 18 серпня 1880 року він пише одному з друзів: "Я прозябаю, я исправно ем и пью и, что верно, голова ещё светла, мысли ясны, но я чувствую, что силы мои убывают с каждым днем».

6 червня 1881 року В'єтана не стало. Його тіло було перевезено у Верв'є і там відбулися похорони при великому напливі людей.