Ляльки на тростинах

Лялька на тростинках, або тростинка-лялька одержа­ла свою назву від тростин, якими актор приводить у дію її руки. Вона може робити широкий жест, поверта­ти голову виразніше, ніж петрушка. Голова цієї ляльки має бути - 12 см. Виготовляється вона з пап’є-маше.

Основою тростинної ляльки є гапіт. Плечі при най­простішій конструкції можуть бути з дроту або дощеч­ки. Середній отвір призначений для кріплення голови а по краях прикріплюють руки, які виготовляють з дво; рівних дерев’яних рейок і мають суглоби.

0

Керують такою лялькою обома руками: правою три мають за гапіт, а в лівій знаходиться тростини.

Тростини повинні бути тонкі й легкі. Довжина її ма дорівнювати довжині рук ляльки з піднятими рукам плюс та частина, що знаходиться за ширмою і якої ь

повинен бачити глядач. Кріпиться тростина за допо­могою сережок до нижньої частини передпліччя.

Тростини бувають замасковані (маскуються хусткою, широкими рукавами, плащем, халатом тощо) і відкриті (виконують роль аксесуарів: палиці, алебарди, парасоль­ки, мітли тощо).

Велика лялька

Дуже ефектно виглядає велика лялька. Вона може бу­ти плоска чи об’ємна. Робиться з різного матеріалу (пап’є-маше, м’які тканини, цупкі краще працювати з поролоном). Цю ляльку можна водити й удвох.

Голова великої ляльки робиться з пап’є-маше, і в неї в задню частину закріплюється дерев’яна ручка, за яку

1. й актор тримає ляльку Ще одна цупка частина - це стегна. Сюди горизонтально кріпиться дужка, за яку

2. й актор рухає ляльку. Решта частин тіла м’які й ру­хомі. Ноги ляльки зроблені у вигляді шльопанів, щоб актори вдягли їх на свої й переступали так, щоб лялька рухалася скоординовано.

Цією лялькою можна досягти рухів більш схожих до рухів живої істоти. Нею зручно грати птахів, робити різні ефектні польоти та ін.

Механізація ляльок Механізацію ляльок роблять тоді, коли в цьому є потреба. Зупинимося на тих видах механізації, які за­стосовуються найчастіше.

Відкривання рота. Найпростіший спосіб такий: ро­биться розріз по лінії губ, потім - униз до підборіддя, тобто вирізується нижня щелепа. Після цього нижню щелепу за допомогою тканини склеюють з головою.

У верхній частині голови й у нижній щелепі роблять прорізи, в які протягують вузьку галантерейну гуму й приклеюють столярним клеєм одним кінцем до голо­ви, а другим - до нижньої щелепи.

До нижньої губи прикріплюють рибальську волосінь і протягують її в костюм ляльки. Для зручності в роботі з лялькою до кінця волосіні прив’язують дротяне кіль­це (мал. 12).

мал. 14

Усі рухи ляльки повинні бути завчені акторами так, щоб вони були злагодженими й доцільними.

Ляльки-маріонетки Лялька-маріонетка важка у виготовленні та викорис­танні. Керують нею зверху за допомогою ниток. На відміну від тростинної та петрушкової, ляльку- маріонетку показують на повний ріст. Усі частини тіла вирізуються з дерева й кріпляться шарнірно до тулуба. Для використання ляльок-маріонеток можна зробити їх м’якими.

Від голови, рук, спини відводяться нитки й закріплюються на вазі, або коромислі, яке тримає ак­тор. Ниток може бути декілька залежно від складності побудови ляльки.

Заплющування очей. На нерухому закріплену дротяну вісь насаджують дві дерев’яні кульки, на яких намальо­вані зіниці й прикріплені вії.

У нейтральному стані очі повністю розплющені. В такому положенні передні частини кульок і ніс ляль­ки скріплюють гумою. До нижньої задньої частини кульок прив’язують волосінь і пропускають ЇЇ через скобу, яка прикріплена до верхньої частини голови. Натягнута волосінь обертає кульки й закриває очі, а гу­ма, при спущеній волосіні, повертає їх у нейтральне положення й розплющує очі (мал. 13).

Лялька плаче. Щоб лялька плакала справжніми сльо­зами, в очах роблять маленькі отвори і в них просува­ють тоненькі трубочки - медичні катетери. Нижні кінці трубочок з’єднують і встав­ляють у трубку, через яку пода­ють воду (мал. 14).

Рухома шия. Робиться вона з тканини або трикотажу і в спокійному стані зібрана в складки. За допомогою палки, вставленої в голову, шия витя­гується. Палка може знаходитись у голові постійно, а якщо вона заважає, то її підставляють у потрібний момент. Така побудо-

мал. 16

мал. 15

ва шиї дозволяє рухати голову вгору, вниз і повертати в різні боки (мал. 15).

Механізований хвіст. Щоб хвіст у ляльки-тварини хався, треба зробити його на дротяному карк; Нижній кінець дроту вивести вниз і зігнути кільи для зручності в управлінні (мал. 17).

мал. 17

Рухомі вуха. Вуха роблять з дроту, а потім офактурю- ють. Усередині голови їх кріплять гумою. Від кінців вух ляльки відводять волосінь, яку кріплять на паличці. Повертаючи паличку вільною рукою, актор натягує волосінь і рухає цим одне або обидва вуха ляльки (мал. 16).

РОЗВИТОК ПЛАСТИКИ РУК ДЛЯ

Мета. Розробляти пластику рук, використовуючи ігрові вправи для пальчиків. Учити використовувати тактильні відчуття за допомогою зорового аналізатора й без нього для розвитку координації пластики, рухли­вості кисті рук та пальців. Вправляти дітей у зберіганні статичного положення пальців, які не беруть участі у виконанні руху.

«Долоні на столі» — на рахунок «один-два» розчепіри­ти пальці, потім звести до купи.

«Пальчики вітаються» — рахунок «один два, три, чо­тири, п’ять» по черзі з’єднувати пальці обох рук: вели­кий з великими, вказівний із вказівним і т.д.

«Чоловічок» — вказівний та середній пальці правої ру­ки, а потім лівої руки «бігають» по столу.

«Коза» — витягнути вказівний палець та мізинець правої, потім лівої.

«Дереза» - підняти вгору обидві руки долонями до себе, широко розвівши пальці.

«Гніздечко» - стиснувши пальці обох рук, з’єднувати їх у вигляді чашки.

«Квітка» — рух такий самий, але вже з розведеними пальцями.

«Човен» — пальці обох рук стиснути, спрямувавши їх уперед, з’єднати долоні й злегка розгорнути.

«Ножиці» - вказівний та середній пальці обох рук імітують стрижіння волосся.

«їжак» - з’єднати долоні, спрямувати пальці вгору й розчепірити їх.

На пальчики вдягають шапочки із зображенням ге­роїв тієї чи іншої пісеньки. Під час її виконання діти

Якщо в процесі вистави лялька повинна виконуват складні завдання (акробатичні вправи, стрибати звер: вниз, на очах глядача з молодої зробитися старою чи навпс ки), то в таких випадках роблять ляльку-дубль. Підмінк вати ляльку її дублем треба непомітно для глядача.

РОБОТИ В ЛЯЛЬКОВОМУ ТЕАТРІ

легенько згинають пальчики згідно з промовою яко гось героя пісеньки. Пісеньки доцільно обігруваті вдвох-утрьох.

Апельсин

Ми ділили апельсин,

Апельсин на всіх один.

Оця часточка котові,

Оця частка їжакові,

Оця частка слимакові.

Ще одненька — для зозульки,

А вовчиську буде шкурка.

З кулачка апельсина «виділяють» часточки, по черзі розгинаючи усі пальчики.

РОБОТА З ОЗНАЙОМЛЕННЯ ДІТЕЙ З ТЕАТРОМ,

ЙОГО ПРИМІЩЕННЯМИ ТА ЗНАЙОМСТВА З ПРАЦІВНИКАМИ

Мета. Проводити роботу з дітьми з ознайомлення з приміщеннями театру й призначенням його пред­метного оформлення, працівниками театру та їх обов’язками; поступово вводити в мову дітей слова-

терміни театрального вжитку, адекватно стимулю­ючи до їх використання; викликати інтерес до теат­ру та бажання займатися театралізованою діяльністю.

Дидактична гра «Плутанина»

І тепер у гардеробній стоїть великий трильяж з гримом на столі. У буфеті продають квитки на виставу. Декора­тор у коридорі перевіряє квитки в акторів. А в залі відбувається щось жахливе: актори розташувались у партері, у ложах та балконах і проводять репетицію. Глядачі сидять на сцені та їдять цукерки. Пожежник сидить у суфлерській будці й курить сигарету. На задньому плані режисер розмальовує декорації, а сце­нарист гримує суфлера.

Допоможіть навести лад у театрі!

Попередня робота. Знайомство дітей з театром: на­звами й призначенням приміщень та предметів, що ма­ють відношення до театру.

Правила гри. Уважно слухати текст, розуміти призна­чення предметів, уміти виправляти помилки.

Хід гри. Учитель читає текст, у якому різні назви теат­ральних приміщень та предметів, професії працівників те­атру переплутались. Дітям потрібно виправляти помилки.

Текст. Одного разу на театр налетіла Чорна буря. Во­на так лютувала, що зробила в театрі справжній безлад.

Казкова вікторина «Маско, я вас знаю»

«Я найбільш хвора на землі людина!» (Карлсон)

«Ну, Заєць, постривай!» (Вовк)

«Як так може бути? Коли є мед, то його одразу ж не­ма» (Вінні Пух)

«Битий небитого везе» (Лисичка-сестричка)

«Я від баби утік, я від діда утік» (Колобок)

«Хто сидів на моєму стільці і зсунув його з місця?» (Михайло Іванович)

«Ловись, рибКо, велика та маленька» (Вовк)

Попередня робота. Виготовлення театральної маски разом з дітьми, читання казок, відгадування казок за епізодами.

Хід гри. Учитель вдягає театральну маску й, додаю­чи характерні жести, промовляє поширену фразу то­го чи іншого героя казки, мультфільму або вистави. Діти повинні відповісти, кому належать ці слова. Кілька фраз говорить вихователь, потім діти. Наприклад:

Дидактична гра «Підбери костюми»

Хід гри. Учитель пропонує дітям побути костюмера­ми. Він об’єднує дітей у 4 групи й дає кожній окрему казку, для героїв якої необхідно підібрати костюми за ескізами. Після цього діти пояснюють свій вибір. У процесі підбору мотивувати свої дії, обговорювати колір, фасон тощо.

Попередня робота. Читання казок, розглядання ілюстрацій, виготовлення дітьми ескізів різних кос­тюмів казкових героїв.

Правила гри. У грі перемагає та група дітей, яка пра­вильно та найшвидше підібрала до казки костюми ге­роїв та пояснила свій вибір.

Дидактична гра «Добери декорації»

Попередня робота. Виготовлення ескізів, макетів де­корації та бутафорського реквізиту. Розглядання ілюст­рацій казок, обговорювання місць події та оточуючих предметів.

Правила гри. У грі перемагає та група дітей, яка пра­вильно та найшвидше підібрала до казки декорації та бутафорський реквізит.

Хід гри. Учитель пропонує дітям підібрати за катало­гом потрібні декорації до даної вистави. Потім учитель читає текст, а діти виставляють декорації на міні-сцені по діях, актах чи частинах.

РОБОТА НАД ТЕХНІКОЮ МОВЛЕННЯ

Техніка мовлення складається з таких елементів:

1. дихання - фізіологічної основи мовлення;

2. голосу - основного інструменту читця;

3. дикції - чіткого вимовляння звуків, складів і слів;

4. орфоепії - правильної літературної вимови.

Без глибокого знання, практичного засвоєння елі ментів техніки мовлення не можна досягти виразнос читання. Зупинимося на розгляді цих елементів.

Дихання

Основу розвитку техніки мовлення створює правиль­на постановка дихання, яка здійснюється завдяки вправам для дихального апарату.

Від правильного дихання залежить сила й рівномірність звучання мови, а також зміст і краса мов­лення взагалі. Адже дихання безпосередньо пов’язане з паузами. А вони диктуються змістом і в зв’язку з цим членують потік мовлення на мовні такти. Часте наби­рання повітря під час читання створює нічим не виправ­дані паузи, а це в свою чергу впливає на красу мовлення. Дихання з широкими інтервалами позбавляє читця можливості робити необхідні за змістом паузи і врешті призводить до монотонного мовлення. Отже, дихання може відіграти відповідну роль у процесі читання лише за тієї умови, коли читець правильно ним керуватиме.

Диханням треба досконало володіти, якнай- раціональніше використовувати його в процесі мов­лення. Звичайний природний, некерований процес дихання складається з трьох моментів, які ритмічно повторюються: вдихання, видихання і паузи (стану спокою, відпочинку м’язів). Звичайне природне дихання не вимагає свідомої уваги, бо відбувається поза мовленням. Тому вдих і видих його плавні, спокійні і майже однакові за тривалістю: зразу після вдиху йде пасивне й мимовільне видихання, а після нього - не­величка пауза й знову вдих та ін.

У керованого дихання процес зовсім інший. Вдихан­ня, видихання й паузи підпорядковані волі читця. Логічна й емоційна сторони мовлення вимагають від мовця певної організації цього процесу: швидкого вди­хання й повільного видихання, уміння керувати витра­тою повітря.

Оволодіння навичками правильного дихання вима­гає, як уже згадувалось, необхідних вправ.

Суть проведення вправ не в тому, щоб уміти набира­ти великий запас повітря в легені при вдиханні, а в то­му, щоб оптимальний запас набраного повітря якнай- раціональніше використати в процесі мовлення.

Вправа на вироблення умінь контролювати роботою дихального апарату

1. Видих на п-ф.

2. Вдих на рахунок (усно) 1 -3 за допомогою активного руху м’язів діафрагми, міжреберних м’язів і коси м’язів живота. Під час повторення таких вправ цей ра хунок можна збільшити до 5-6.

3. Затримка на секунду.

4. Видих на п-ф.

Вправа на скорочення вдиху і подовження видиху

Проводити 2-3 рази на день протягом місяця, а то г більше. Засвоєння їх залежатиме від індивідуальна здібностей того, хто вправлятиметься.

Раніше, ніж розпочати ці вправи, треба перевірити місткість робочого повітря в легенях. Робимо це так:

1. Станьте рівно, глибоко, але надмірно повітря не вдихайте.

2. На одну мить (секунду) затримайте його в легенях.

3. Повільно, без поштовхів видихніть повітря на по- секундний рахунок «раз, два, три ...» і т.д., аж поки не виникне потреба поповнити його запас.

Дану звичайну для вас кількість робочого повітря, зафіксовану в посекундних цифрах (хай це, наприклад, буде від 1 до 10 чи 12), берете до уваги при проведенні наступної вправи.

Вправа.

1. Видих на п-ф.

2. Пауза.

3. Швидкий вдих на рахунок 1, 2, 3 (в секундах, лічи­ти мовчки).

4. Затримка повітря в легендах на рахунок 1, 2.

5. Плавний видих на рахунок від 1 до 10 (лічити мовч­ки). Тривалість видиху на цифру 10 умовна. При першій вправі вона може бути різною (більшою, мен­шою). Це залежатиме від місткості робочого повітря в легенях того, хто вправлятиметься.