30. Вставні компоненти

Вставними є такі конструкції, за допомоги яких мовець виражає своє ставлення до висловленої ним думки. Вставними можуть бути слова, словосполучення й речення. Вони відрізняються між собою лише обсягом, ступенем поширеності й структурою.

• Значна кількість одиниць, що виражена прислівниками (мабуть, очевидно)

• Можуть виражатися дієсл (уявім,бачите)

• Незначнакількість виражається іменниками (словом, шкода, правда)

• Поширені двокомпонентні утворення (між іншим, може бути)

На семантичному рівні поділяються на такі групи:

1. Зі значенням достовірності, упевненості (звичайно, дійсно,зрозуміла річ)

2. Невпевненість,сумнів (здається, мвбуть-таки)

3. емоційно позитивна чи негативна оцінка (на щастя, на жаль)

4. вказання на постійність чи непостійність (як правило)

5. вказання на спосіб вираження думки (як на мене, мушу зізнатися)

6. звернення до особи, з інтимізацією (бачиш, зрозумій, уяви собі)

7. логічне виділення, підкреслення (зазначимо, насамперед, перш за все)

Основними ознаками вставних слів і словосполучень є такі:

а) вставні слова не утворюють зі словами речення словосполучень; б) не з'єднуються підрядним чи сурядним зв'язком з ними; в) не є членами речення, не відповідають на жодне питания; г) займають будь-яке місце в реченні; г) не вносять у речення додаткових відомостей, а виражають ставлення мовця до висловленого; ґ) за змістом відносяться до частини речення або до всього речення; д) пов'язуються з реченням за допомоги особливої інтонації - інтонації вставності.

31. Вставлені компоненти

це різного роду синтаксичні одиниці, включені в певну реченнєву (текстову) структуру з метою додаткового повідомлення, пояснення чи уточнення, побіжного зауваження щодо загального висловлюван¬ня або окремого його компонента: Якби з мене вийшов письменник (ця ідея мене переслідує все життя), героїнею мого першого справжнього твору була б тільки вона

• створюють враження незапланованих за¬здалегідь повідомлень або доповнень до основної думки речення, вказуючи на якісь деталі чи нові факти

• не передуть основному реченню

• інтонаційно більш виразні за вставні

• одно- та багатослівні одниці

• безособові конструкції: Сьогодні весь вечір вона сушила свої черевички (вдень дощило).

• Можуть вставлятись речення з різною семантикою

• Вставлене речення чи конструкція виділяється дужками або тире

• Значне місце займають уточнювальні конструкціх

32.Звертання

Звертання — це слово або декілька слів, що називають особу чи предмет, до якого звернена мова. Звертання бувають поширені (складаються з декількох слів) і непоширені (складаються з одного слова):Не журися, славна Україно. Слово, чому ти не твердая криця. Звертання може знаходитися на початку, в середині і в кінці речення. Звертання виражаються:

- кличною формою іменника: Що, братику, посіяв, те й пожни!

- прикметником, ужитим у значенні іменника: Будь щаслива та здорова, чорноброва. На початку речення звертання виділяється комою або, при окличній інтонації, знаком оклику; в середині речення — комами з обох боків: Земле, радій і цвіти! Оживи, козацька славо, у бандурних струнах. Привіт тобі, прекрасний ранку!

Зверніть увагу! Вигуки, що знаходяться при звертанні, відокремлюються комами:Ах, я люблю тебе, Вкраїно, і сам не знаю, що кажу. Підсилювальні частки о, ой перед звертанням не відокремлюються комою, тому що становлять єдине ціле: Ой Морозе, Морозенку, ти славний козаче. Значення Звертання — це слово або група слів, що називають особу, а іноді — неживий предмет, до якого звертається мовець. Наприклад:  1. І шлях святинь твоїх, Славуто, тернами весь позаростав! (М. Філянський). 2. Люблю тебе, моя ти пісне, тобі я дякую за все (В. Сосюра).Спосіб вираження Звертання виражається іменником у кличному відмінку або в називному в значенні кличного. Інколи в ролі звертання виступають слова інших частин мови, вжиті у значенні іменника. Наприклад: Будь щаслива та здорова, чорноброва! (М. Вороний). Місце в реченні Звертання можуть займати будь-яке місце в реченні. Самі ж членами речення не виступають і не утворюють з іншими членами речення словосполучень. Інтонація Звертання вимовляються з окличною інтонацією, високим тоном, особливо на початку речення. У вимові перед звертанням паузи зазвичай немає, є пауза, як правило, після нього. Якщо звертання стоїть у середині речення, воно читається швидким темпом. Розділові знаки На письмі звертання виділяється комами. Проте, коли звертання стоїть на початку речення і вимовляється з окличною інтонацією, після нього ставиться знак оклику, а наступне слово в такому випадку пишеться з великої букви. Життя моє! Дозволь тебе любити. Зашити щастям зроблені дірки (А. Стеценко). Перед звертанням часто бувають вигуки, які від звертання відділяються комами. Не виділяються лише слова о, ой, якщо вони вжиті як підсилювальні частки. Порівняйте:
1. Ой Дніпре, мій Дніпре, широкий та дужий, багато ти, батьку, у море носив козацької крові (Т. Шевченко).
2. Ох, пісне, чому, як той птах, не летиш? (М. Рильський). Структура Звертання, виражені одним словом, називаються непоширеними. Звертання, виражені групою слів, називаються поширеними. Наприклад:

1. Пригадайте, мамо, те прощання край воріт, де сяяла роса (Л. Павлів).

2. Запалай, мій вогнику крилатий, полум'ям привітним і незлим (А. Малишко).
У групі поширеного звертання можуть бути відокремлені означення, однорідні члени речення. Усередині такого звертання ставляться розділові знаки відповідно до загальних правил. Прощайте,росяні долини і села, сповнені краси (О. Підсуха).

Стилістичні особливості Звертання вживаються здебільшого в розмовному, художньому та публіцистичному стилях мови. У мові художньої літератури та приватному листуванні звертання емоційно забарвлені, тому вживаються з вигуками, частками, повторюються. Часто вживаються в питальних і спонукальних реченнях, у діалогах.