1.1 Будова, функціонування і особливості нервової системи людини

Психіка є властивість високоорганізованої матєрії – нервової системи. У людини носієм психіки є головний мозок. Нервова система здійснює дві найважливіші функції: зв'язок людини з навколишнім його світом і узгодження, координацію роботи всіх частин організму, управління ним. Всі явища людської психіки виникають, формуються і розвиваються в процесі діяльності мозку, що відображає навколишню дійсність. Інакше кажучи, вища нервова діяльність – фізіологічна основа психіки.

Нервова система людини відрізняється дуже великою складністю. Основний її елемент – нервова клітина – нейрон (рис.1). Кожен нейрон складається з тіла, в якому знаходиться ядро цієї нервової клітини, дендрітов, тобто відгалужень, через які нейрон одержує сигнал від інших нервових клітин, і аксона, довгого нервового закінчення, що передає сигнал на інші нейрони, на м'язи або залози. З'єднання між дендрітамі одного нейрона і аксоном або дендрітамі іншого називається синапсом. Через синапс передається сигнал завдяки так званим нейромедіатором, тобто хімічним речовинам, що виробляються мозком.

Розрізняють центральну і периферичну нервову систему. Периферична нервова система є сукупністю нервових волокон, що здійснюють зв'язок центральної нервової системи з різними частинами тіла і внутрішніми органами.

Центральна нервова система складається із спинного і головного мозку. Основні структури кори головного мозку людини приведені на рис. 2

1.2 Принципи і загальні механізми зв'язку психіки і мозку

Спинний мозок розташований усередині хребетного стовпа і є товстим шнуром, що складається з нервової тканини. Поперечний розріз спинного мозку показує, що по краях його знаходиться біла речовина, а всередині – сіра речовина.

У спинному мозку розташовані центри цілого ряду природжених безумовних рефлексів. Він регулює мускульні рухи людського тіла і кінцівок, а також роботу внутрішніх органів.

У спинному мозку знаходяться провідні шляхи, що складаються з пучків нервових волокон. По провідних шляхах збудження передається від периферичних нервових закінчень в головний мозок і з головного мозку до периферії – до м'язів, шкіри, внутрішніх органів.

Головний мозок знаходиться в кістковій черепній коробці, що надійно захищає його від пошкоджень. Мозок знаходиться у внутрішньому рідкому середовищі, що омиває його нейрони. Вага мозку людей коливається в значних межах (від 1 до 2 кг). В середньому у чоловіків досягає 1375 р. у жінок 1245 р., у новонародженого складає 330-340 р. Чи впливає маса мозку на обдарованість людей? Деякі учені схильні визначати обдарованість рас і окремих людей по масі мозку. Расисти намагалися «науково» довести перевагу «вищої» раси по масі і формі черепа. Але їх висновки не витримали критики. Маса мозку видатних людей різко ухилялися від середнього. У И.С. Тургенева-2012г., у І.П. Павлова- 1653г., У Д.И. Менделєєва-1571. Відомо також і те, що у деяких розумово відсталих людей може бути дуже важкий мозок. У одного недоумкуватого хлопчика маса мозку досягала 2400г. Тому правильно вважати, що розвиток мозку йде не за рахунок збільшення маси і кількості нервових клітин, а за рахунок ускладнення зв'язків між ними. Маса мозку деяких геніїв людства не перевищувала норми. Проте їх пірамідальні клітки кори мозку були дуже великі і сильно розгалужені. Сильно розвинені і кровоносні судини мозку, живлячі клітки. Ці особливості пов'язані з багатогранною розумовою діяльністю.

Відомий італійський психіатр і антрополог Чезаре Ломброзо, запропонував цікаву теорію. Згідно якої виділив ряд аномалій черепа геніїв. Череп геніальної людини трохи менше за звичний, але важче через склеротичні нарости. Часто асиметричний, сплюснутий і небагато подовжений. На думку німецького психолога Ернеста Кречмера, середньостатистичний геній є психопатичною особою з надчутливими нервами, бурхливими афектними реакціями, малою здібністю до пристосування, постійними капризами і перепадами настрою, дратівливістю і образливістю.

Також є думка психіатрів, що видатні люди найчастіше народжуються в сім'ях, де предки по одній лінії проявляли обдарованість, а в по другой- були психічно не здоровими. Обидва ці якості через покоління накопичуються в підсвідомості нащадків. І у результаті наступав момент, коли в одному з нащадків сила обдарованості, що скопилася, і хвороби досягала «критичної маси» – тоді і народжувалися Тургенев або Бетховен. Душевна хвороба в житті таких людей виконує роль ключа, що відкриває темницю підсвідомості, звідки разом з природженою шизоїдностью випліскуються яскраві ідеї образи.

Головний мозок людини не є суцільною масою. Він складається з ряду відділів, пов'язаних один з одним (рис. 2). Нижній його відділ називається довгастим мозком, який сполучає спинний мозок з головним. Над довгастим мозком знаходяться середній мозок, мозочок, ще вище – проміжний мозок. Всі ці відділи зверху покриті великими півкулями.

Довгастий мозок виконує важливу роль в життєдіяльності організму. У ньому розташовані центри, регулюючі дихання, серцево-судинну діяльність, діяльність органів травлення. Тому не тільки видалення, а навіть пошкодження довгастого мозку закінчується смертю. Довгастий мозок і міст виконують дві функції – рефлекторну і провідникову.

До заднього мозку відносяться міст і мозочок. Мозочок регулює рівновагу і забезпечує координацію довільних рухів. При порушенні роботи або захворюванні мозочка тварина, наприклад, не може стояти і виробляє безперервні рухи головою, тулубом і кінцівками; не може координувати руху кінцівок.

Функції мозочка досліджують шляхом його роздратування часткового або повного видалення і вивчення біоелектричних явищ. Наслідки видалення мозочка і випадання його функцій італійський фізіолог Лючиані охарактеризував знаменитою тріадою А: астазія, атонія і астенія. Подальші дослідники додали ще один симптом – атаксію.

Безмозжечковая собака стоїть на широко розставлених лапах, скоює безперервні гойдаючі рухи (астазія). У неї порушений правильний розподіл тонусу м'язів сгибателей і розгиначів (атонія). Рухи погано координовані, розмашисті, невідповідні, різкі. При ходьбі лапи закидаються за середню лінію (атаксія), що не спостерігається у нормальних тварин, Атаксія пояснюється тим, що порушується контроль рухів. Випадає аналіз сигналів від пропріорецепторів м'язів і сухожиль. Собака не може потрапити мордою в миску з їжею. Нахил голови вниз або убік викликає сильний протилежний рух. Рухи дуже стомлюють: тварина, пройшовши декілька кроків, лягає і відпочиває. Цей симптом називається астенією.

При видаленні половини мозочка порушуються рухові функції на стороні операції. Це пояснюється тим, що провідні шляхи мозочка або не перехрещуються зовсім, або перехрещуються 2 рази.

Середній мозок виконує важливу роль в регуляції м'язового тонусу і здійсненні настановних і випрямних рефлексів, завдяки яким можливі стояння і ходьба.

Проміжний мозок має велике значення в інстинктивних і емоційних проявах людини. Тут же знаходяться центри обміну речовин в організмі, центри терморегуляції тіла. Порушення діяльності вказаних центрів приводить до розладу роботи органів чуття.

Проміжний мозок (diencephalon) До нього відносяться таламус, метаталамус і гіпоталамус. Таламус сортує сигнали і контролюєавтоматичні рухи. У людини таламус виконує істотну роль в емоційній поведінці, що характеризується своєрідною мімікою, жестами і зрушеннями функцій внутрішніх органів. При емоційних реакціях підвищується артеріальний тиск, частішають пульс, дихання, розширяються зіниці. Мімічна реакція людини є природженою. Якщо полоскотати ніс плоду 5 – 6 міс., то можна бачити типову гримасу незадоволення (П. ДО. Анохин). У тварин при роздратуванні таламуса виникають рухові і больові реакції: виск, бурчання. У клініці симптомами поразки таламуса є сильний головний біль, розлади сну. порушення чутливості (підвищення або пониження), рухів, їх точності, відповідності, виникнення насильницьких мимовільних рухів.

У метаталамусі розташовані ядра, що є рефлекторними центрами зору і слуху.

Гіпоталамус, відповідає за роботу центрів голоду, спрага, а також сон, температуру тіла і статеву поведінку. Поряд з ним знаходиться гіпофіз – залоза, регулююча зростання організму.

Ретикулярна формація. Між гіпоталамусом і середнім мозком знаходиться ретикулярна формація, регулятор активності мозку. Саме ретикулярна формація виділяє так звані медіатори, тобто мозкові гормони, що активують або, навпаки, знижують активність мозку. Між підкіркою і таламусом знаходиться лімбічеська формація – утворення, що відповідає за емоції і пов'язані з ними реакції

Всі відділи мозку взаємозв'язані між собою і є єдиною цільною системою. Проте в їх діяльності спостерігається строга ієрархія, тобто підпорядкування нижчих відділів мозку вищим відділам, над якими домінують великі півкулі.

Кора великих півкуль мозку. У корі налічується близько 14 мільярдів нейронів різного розміру, форми і будови. Складають 6 шарів, що розрізняються по своїх функціях. Завдяки своїм відросткам і синапсам клітки кора вступає в численні контакти один з одним. Кожен нейрон може мати в середньому близько 5 тис. контактів з іншими нейронами. Тому кора є єдиним, злагоджено діючим цілим.

У корі обох півкуль головного мозку розрізняють чотири частини: лобову, потиличну, тім'яну і скроневу. Лобові частки, виконують найважливішу роль в організації цілеспрямованої діяльності, підпорядкуванні її стійким намірам, спонукальним причинам (мотивам). При поразці лобових часток цілеспрямована осмислена поведінка стає неможливою, будь-яка випадкова відволікаюча обставина спонукає до невиправданої поведінки. Решта часток відає прийомом, переробкою і зберіганням інформації, що поступає від органів чуття. У потиличній частці знаходяться центри зору, в скроневій – центри слуху і нюху, в тім'яній – центри шкірних відчуттів (тепла, холоду, тиску).

Існує помилка, що наш мозок працює на 10%. Насправді він працює на 100%. Навіть коли ми читаємо і здавалося б, активізовані лише зони відповідальні за зір, читання і логіку, в цей же час трудяться і інші нейрони, наприклад, ті, що відповідають за підтримку пози. Вони менш активні, але також передають сигнали і у будь-який момент готові виконати будь-яке завдання. Якби мозок дійсно працював на десяту частину, людина померла б через 4 хвилини. Інша справа, як часто людина активізує ті або інші зони.

А.Р. Лурія запропонував виділити три анатомічно відносно автономні блоку головного мозку, забезпечуючі нормальне функціонування відповідних груп психічних явищ Це блок тонусу кори, блок прийому, переробки і збереження інформації, блок програмування, регуляції і контролю діяльності.

Перший – блок мозкових структур, що підтримують певний рівень активності. Він включає неспецифічні структури різних рівнів: ретикулярну формацію стовбура мозку, структури середнього мозку, глибинних його відділів, лімбічеськой системи, медіобазальні відділи кори лобових і скроневих часток мозку. Від роботи цього блоку залежить загальний рівень активності і виборча активізація окремих підструктур, необхідна для нормального здійснення психічних функцій. Другий блок пов'язаний з пізнавальними психічними процесами, сприйняттям, переробкою і зберіганням різноманітної інформації, що поступає від органів чуття: зору, слуху, дотику і т.п. Його кіркові проекції в основному розташовуються в задніх і скроневих відділах великих півкуль. Третій блок охоплює передні відділи кори головного мозку. Він пов'язаний з мисленням, програмуванням, вищою регуляцією поведінки і психічних функцій, свідомим їх контролем.

9.Еволюція нервової системи і розвиток психіки носіїв останньої

Стадії розвитку психіки у філогенезі, як і форми поведінки тварин, пов'язані з рівнем розвитку нервової системи організмів. Кожен наступ­ний щабель еволюції — це і складніша порівняно з попереднім організація нервової системи, зростання значення мінливих компонентів поведінки, і повніше психічне відображення середовища, Проте такий зв'язок аж ніяк не є причиново-наслідковим. Так, ворони не мають кори головного мозку, але своєю здатністю до розв'язування експериментальних завдань майже не поступаються ссавцям. Немає кори й у дельфінів, поза сумнівом, «ро­зумних» тварин, та пацюків, дослідження поведінки яких виявили спільні з людиною закономірності научіння. Більше того, найпростіші, які зовсім не мають нервової тканини, реагують на подразники так, начебто вона у них є. І все це на тлі незаперечних даних, що засвідчують помітне спрощення поведінки тварин при видаленні окремих ділянок їхнього мозку. І що склад­нішим є мозок, то виразніша втрата твариною якоїсь здатності [5].

Неоднозначний характер зв'язку психіки і нервової системи дає підста­ву розглядати їх як відносно незалежні складники поведінки. І нервова система, і психіка виникають у процесі поведінки й ускладнюються в міру появи її нових форм. Кожна форма поведінки — це своєрідний характер стосунків організму з середовищем і відповідний їм етап розвитку чут­ливості як біологічного показника психіки. Чутливість, звичайно, ґрунту­ється на роботі нервової системи, але виконує в процесі поведінки специ­фічну функцію — орієнтує організм у середовищі біологічно нейтральних подразників, які сигналізують про наявність біологічно значущих. Відтак, функція поведінки полягає в співвіднесенні цих подразників між собою. Ускладнення поведінки, зумовлене процесом еволюції, призводить до відповідного ускладнення психіки. Протягом філогенезу вона послідовно про­ходить стадію елементарної сенсорної психіки, стадію перцептивної психіки та стадію свідомості [4; 6] (табл. 1).

Таблиця 1. Стадії розвитку психіки організмів у філогенезі

(за О. М. Леонтьєвим, К. Е. Фабрі)

Стадії	Рівні	Організми	Нервова система	Будова діяльності	Функції психіки
Елемен­тарнасенсорнапсихіка	НижчийВищий	Найпростіші, нижчі бага­токлітинні Безхребетні	Сіткоподібна сис­тема провідних шляхів Нервова система	Реакція на біоло­гічно нейтральні властивості сере­довища	Відчуття
Перцеп-тивнапсихіка	Нижчий Вищий Най­вищий	Вищі без­хребетні Хребетні Антропоїди	Головний мозок Великі півкулі Кора великих півкуль головно­го мозку	Реакція на умови, в яких перебуває предмет. Поява операційУскладнення опе­рацій	Сприймання Інтелект
Свідомість	Специ­фічнолюдський	Людина	Лобові частки ве­ликих півкуль го­ловного мозку	Дії, що не мають прямого біологіч­ного смислу	Свідомість

Елементарна сенсорна психіка — (від лат. sensus — відчуття) чут­ливість організму до окремих біологічно нейтральних подразників середо­вища, її основу становить діяльність, яка поєднує ці подразники з біологіч­но значущими властивостями предметів довкілля. Прикладом може бути активність павука у відповідь на вібрацію комахи, що потрапила до паву­тиння: він рухається в напрямку до комахи, знаходить і поглинає її.

Специфіка психіки тут полягає у відображенні не предмета, що потра­пив до павутиння (комахи), а його властивості вібрувати. Павук здійсню­ватиме аналогічну поведінку й відносно камертона, яким дотикаються до павутиння. Середовище на цій стадії відображається не цілісно, а як різно­манітні біологічно нейтральні окремі властивості. Жаба помирає з голоду, будучи оточена живими, але нерухомими мухами, і водночас реагує на папірець, що коливається. Отже, простій, недиференційованій формі діяль­ності відповідає елементарний зміст психіки.

Ця, як і наступна, стадія розвитку психіки має свої рівні [6].

Для нижчого рівня елементарної сенсорної психіки характерні за­родкові прояви психічного відображення. Воно дає можливість тваринам (найпростішим, багатьом нижчим багатоклітинним) реагувати на біологічно нейтральні подразники як на сигнали життєво важливих властивостей середовища, проте не дозволяє відшуковувати ці подразники. їх орієнтація в довколишньому вкрай проста і має вигляд таксисів різного типу. На вищому рівні цієї стадії відбувається подальший розвиток таксисної поведінки, а це вже дає організмам (вищим черв'якам, молюскам) ґрунт для пошуку потрібних подразників.

Перцептивна психі­ка (від лат. Perception — сприймання, впізнавання) — чутливість тварини до предметів довкілля. Цій стадії відповідає діяльність, яка складається з операцій — способів, спрямованих не лише на властивості предметів, а й на умови, в яких ці предмети перебувають. Якщо ссавця відділити від їжі перепоною, то він обійде її. Його поведінка спонукається властивостями їжі (запахом, формою тощо), що відобража­ються, але підпорядковується умовам, в яких їжа перебуває. Завдяки цій обставині їжа і перепона вже не зливаються одна з одною, як це мало місце на попередній стадії, а відображаються роздільно. На цій стадії психіки потрібна розвинена індивідуальна пам'ять, що фіксує умови життя і набуті способи поведінки. Показовим щодо цього є кінь, який дуже швидко запам'ятовує скеровуючі рухи вершника [7].

Нижчий рівень перцептивної психіки спостерігається у вищих без­хребетних (членистоногих, головоногих молюсків), які здійснюють актив­ний пошук позитивних подразників і демонструють розвинену захисну поведінку. Поширена серед них і мало мінлива інстинктивна поведінка. Вищий рівень цієї стадії репрезентують хребетні (птахи і ссавці), в яких інстинктивна поведінка поступається научінню. На цій підставі антро­поїди і деякі вищі хребетні виявляють інтелектуальну поведінку, якій відповідає інтелект — ознака найвищого рівня перцептивної психіки — відображення відношень і зв'язків між предметами ситуації, що сприй­мається твариною. Завдяки пам'яті результати такого відображення закріплюються, а це створює можливість їх використання в аналогічних ситуаціях. Злита раніше в єдиний руховий акт, діяльність розпадається тепер на дві фази — підготовчу і виконавчу. Наприклад, шимпанзе, щоб дістати банан, який лежить поза кліткою, спершу знаходить необхідну для цього палку. Якщо друга фаза (операція використання палки) безпо­середньо спонукається предметом (бананом), то перша (операція пошуку палки) не спонукається ні палкою, ні бананом. Вона спонукається, і в цьому сутність цієї стадії розвитку психіки, відношенням предметів (пал­ки до плоду). В результаті тварина отримує можливість готувати процес досягнення предмета, який може задовольнити якусь її потребу. Цей про­цес найвиразніший у випадку, коли шимпанзе, щоб дістати банан, доввг диться з'єднувати між собою дві палки.

Нервова система в цей час також удосконалюється, забезпечуючи функціонування всіх систем організму й обслуговуючи виконавчий ас­пект поведінки [5]. Так, на нижчому рівні елементарної сенсорної психіки є лише зародки нервових утворень, проте вже вони координують моторну (рухову) і сенсорну (чутливу) активність найпростіших. На ви­щому рівні цієї стадії нервова система вже існує у формі сіткової (у гідр), кільцевої (у медуз) та радіальної (у морських зірок) систем. Нарешті, у вищих черв'яків виникає центральна нервова система з головним моз­ком — скупченням невронів у передній частині тіла. Це дає змогу переробляти сигнали, які надхо­дять від ще примітивних, але вже спеціалізованих ре­цепторів — органів чуттів, і на цій основі регулювати свою поведінку. Ще склад­ніше організований голов­ний мозок у представників нижчого рівня перцептив­ної психіки. Наприклад, у бджіл він має три відділи, у передньому з них розташо­вано асоціативні (об'єднувальні) і координуючі цент­ри. З цим відділом пов'язані зорові нерви, що йдуть від відповідних рецепторів.

Вищій та найвищій ста­діям перцептивної психіки відповідає найскладніша в тваринному світі нервова система: в усіх хребетних є головний і спинний мозок, а у ссавців, до того ж, з'являються великі півкулі, оточені корою. Мозкові людини він поступається лише будовою кори та фактичною відсутністю лобових часток. Так, мозок ссавців являє собою багаторівневе утворення, в якому нижчі рівні регулюють внутрішній стан організму (обмін речовин, дихання, кровообіг, відповіді на елементарні подразники), а вищі забезпечують надзвичайно складну рухову активність та аналіз інформації, що надходить від п'яти органів чуттів. Завдяки цьо­му поведінка тварин набуває особливої пластичності, характеризується швидкою перебудовою навичок, і, що важливо, їх перенесенням у нові умови життя.

Таким чином, організм, піднімаючись зі щабля на щабель у процесі еволюції, отримує досконалішу нервову систему, а отже, можливість досягти більш високої стадії психічного розвитку. Психіка відіграє дедалі помітнішу роль у регуляції пристосувальної активності організму. При цьому її вища стадія — це повніше, ніж на попередній, відображення твариною середо­вища, що розкривається перед нею дедалі істотнішими властивостями. Вона включає в себе попередню, що зумовлює складність будови психіки. Етапи розвитку психіки тварин, у свою чергу, стають еволюційним підґрунтям психіки людини. Тут аналогом елементарної сенсорної психіки є відчут­тя, перцептивної — сприймання, а її найвищого рівня — мислення.

10.Розуміння психічного і людської психіки у психологічній науці

11. ПСИХІЧНЕ - це те, що містить психоенергію будь-якої полярності і може взаємодіяти з людською психікою та іншим психічним.

У психічному, його психоенергії закодовано думки, почуття, вольові акти, стани, ідеї, установки та інше, які є несвідомі, підсвідомі, свідомі й надсвідомі для індивіда, а також різні за величиною енергетичного потенціалу. Водночас, кожна думка, висловлювання, емоція, почуття, вчинок, дія, акт поведінки й сама поведінка та діяльність як окремого індивіда, так і будь-якої соціальної спільності містить певний заряд психоенергії, який викидається (впливає) на інші суб´єкти соціального буття.

Матеріальні, інформаційні, історичні, духовні, політичні, ідеологічні, екстремальні, космічні, планетарні, дієві, мисленнєві, чуттєві та поведінкові форми існування психічного перетворюються (розоб´єктивовуються) на певний психопотенціал, а останній, за відповідних умов, об´єктивується у вказані форми існування психічного.

Психічне поділяють на внутрішнє й зовнішнє. Фундаментальний взаємозв´язок внутрішнього й зовнішнього дослідив СЛ. Рубінштейн. Будь-який вплив одного явища на інше, зазначав він, переломлюється через внутрішні властивості того явища, на яке цей вплив здійснюється. Результат будь-якого впливу на явище чи предмет залежить не тільки від явища чи тіла, що на нього впливає, а й від природи, від власних внутрішніх властивостей того предмета або явища, на який цей вплив здійснюється. Усе у світі взаємозв´язане і взаємозумовлене. У цьому розумінні все детерміноване, але це не означає, що все можна однозначно вивести з причин, які діють як зовнішній поштовх відокремлено від внутрішніх властивостей і взаємозв´язку явищ. Закономірності становлення й розвитку внутрішнього процесу, переходу зовнішнього у внутрішнє, об´єктивного в суб´єктивне як процес «інтеріоризації», «поетапного формування розумових дій» стали предметом дослідження Л.С. Виготсъкого, О.М. Леонтьєва, П.Я. Гальперіна та ін. Внутрішнє (суб´єкт), за Леонтьєвим, діє через зовнішнє і цим само себе змінює.

До внутрішнього психічного належить все, що стосується внутрішнього світу індивіда: емоції, почуття, переживання, образи уявлень, стани, властивості, мотиви, цінності, установки, погляди, думки, стереотипи, різні психічні утворення та ін. У психіці кожне окреме з цих явищ існує у вигляді мобільного шару незалежної психоенергії. Сюди також належить ментально-психічне, тобто те, що передається йому від етносу й нації. Різне психічне володіє психоенергією, яка має різну величину позитивного чи негативного потенціалу.Внутрішнє психічне у свою чергу поділяють на активне внутрішнє психічне та пасивне внутрішнє психічне. Активне внутрішнє психічне становить психоенергетичний потенціал, безпосередньо задіяний у життєдіяльності людини. Пасивне внутрішнє психічне - це те, що безпосередньо не задіяне в життєдіяльності людини на цей час.

Зовнішнє психічне - це те, що є поза індивідом і містить психоенергію та впливає на його психіку. Ще Декарт, а за ним й інші мислителі тлумачили зовнішні впливи як причину чуттєвого образу. З цього положення робили висновки, що людина пізнає не об´єктивний світ, а лише ефект, що виникає в результаті впливу зовнішніх речей на її органи чуття. Отже, зовнішнє визнавали причиною та «ініціатором» процесу, що породжує психічне. З´ясовуючи питання про «зовнішнє», зовнішній світ, варто розглянути деякі поняття, що так чи інакше розкривають його сутність. Зокрема, нерідко для позначення того, що оточує людину, вживається термін «середовище». Середовище - це сукупність усіх умов, які оточують предмет (річ, рослину, тварину, людину) і безпосередньо чи опосередковано впливають на нього, тобто це зовнішнє психічне.Отже, зовнішнє психічне складається з різних субстанцій психічного, котрі існують у вигляді специфічної психоенергії. Ця психоенергія може бути різною за обсягом і полярністю, а стосовно впливу на поведінку й життєдіяльність людей,

соціальних груп, націй, народів - позитивною, нейтральною або негативною. Причому позитивна (світла) психоенергія притягується до позитивної (світлої), відштовхує, нейтралізує негативну, а негативна (чорна) - до негативної (чорної).

12.енергетичний потенціал людини виступає як результат інтеграції індивідних якостей. В цьому сенсі правомірно говорити, що сома, біологічна структура створює передумови для функціонування більш високого ієрархічного рівня людини - психічного. На основі уявлень, щодо енергетичної складової психіки з’явилося поняття „ціни” психічної діяльності, а також залежності і успішності її від величини енергетичних витрат, які використані за для здійснення цієї діяльності. Сома генерує тілесну, соматичну енергію, збудження мозку – збудженість, як умову його можливості здійснювати психічну діяльність

13. людська психіка, як цілісна система, має багато підсистем, кожну з яких можна розглядати як відносно самостійну систему.

До першої групи систем психіки належать:

Психічні процеси, які поділяють на дрібніші підсистеми:

а) психічні пізнавальні процеси (відчуття, сприйняття, пам´ять, мислення, уява);

б) емоційно-почуттєві процеси (емоції та почуття);

в) вольові процеси.

Психічні властивості (темперамент, здібності, характер).

Психічні стани, яких у науці налічується велика кількість (як позитивних, так і негативних).

Психічні утворення (мотиви, стереотипи, переконання, установки, знання, навички, вміння тощо).

Психічні процеси - це різні форми чи види взаємодії внутрішнього і зовнішнього психічного, внаслідок чого у психіці відображаються предмети та явища. «Психічні процеси - різні форми єдиного, цілісного відображення людиною довкілля і себе в ньому». (С.Д. Максименко).

Психічне як процес - поняття, яке ввів у психологію І.М. Сєченов, розкриває основний спосіб існування психічного. Психічне існує як процес - живий, найбільш пластичний, безперервний, не заданий, відтак воно розвивається, породжує продукти своєї активності (психічні стани й образи, поняття, почуття, рішення, що формується, або нерозв´язання завдання тощо).

Психічне як процес не зводиться до зміни послідовності його стадій у часі. Воно формується в безупинній взаємодії, змінюється (діяльність, спілкування тощо) у відносинах людини з довкіллям, повніше відбиваючи його динамічність, беручи участь у регуляції всіх дій, вчинків.

Психічні процеси є компонентами діяльності людини, що часто стають особливими діями (перцептивними, мнемонічними, мисленнєвими, мовленнєвими, уявними, вольовими та ін.).

Психічні властивості - сталі психічні утворення людини, що утворюються в процесі життєдіяльності, виховання та самовиховання.

Наприклад, на ґрунті психічного процесу відчуття, сприйняття, пам´яті, уваги, почуття, уяви, мислення й волі можуть породити такі властивості людини, які виражаються у формі чутливості, сприйнятливості, пам´ятливості, уважності, емоційності, балакучості, мовчазності, вдумливості, розсудливості, фантазерства тощо.

Психічні стани - це різні види інтегрованого відображення людиною взаємодії внутрішніх і зовнішніх психічних впливів у певний статичний відрізок часу.

Причому більшість із них існує без чіткого усвідомлення відображеного предметного змісту. Прикладом психічних станів можуть бути бадьорість, втома, апатія, депресія, ейфорія, відчуження, втрата почуття реальності, нудьга, страх, відчай, сум, той або інший настрій тощо. Вивчення психічних станівяк психологічної категорії пов´язане з ім´ям М.Д. Левітова. Психічні стани так чи інакше характеризують психіку людини, визначають своєрідність різних психічних процесів.

Психічні стани виникають при накладанні психічних процесів, які протікають у даний момент, на властивості людини.

14.Cвідомість(свідомий рівень) є особливою формою психічної діяльності, орієнто­ваної на відображення й перетворення дійсності. Вона становить собою таку функцію людської психіки, сутність якої - в адекватному, узагальненому, цілеспрямованому активному відображенні, що здійсню­ється в символічній формі, й творчому перетворенні зовнішнього світу, його порівнянні з попереднім досвідом, у виокремленні людиною себе з навколишнього середовища і здатності стати ніби збоку, тобто аналізувати себе й свою свідомість.

Через свідомість забезпечується попередня побудова дій та передбачення їхніх наслідків, у контролюванні поведінки й керуванні нею, у здатності особистості давати собі раду в навколишньому матеріальному світі, у власному духовному житті.

Актуально усвідомленим є лише той зміст нашої психіки, який постає перед особистістю як предмет, на який безпосередньо спрямовано ту чи іншу її дію.

У зоні ясної свідомості знаходить своє відображення мала частина психічного. Сигнали, що потрапили в зону ясної свідомості, людина використовує для усвідомленого управління своєю поведінкою. Інші сигнали психіка також використовує для регулювання деяких процесів, але на підсвідомому рівні.

Свідомість залучається до цього об'єкта тільки на короткий інтервал часу й забезпечує вироблення гіпотез у критичні моменти браку інформації. Типові завдання, ті, які часто трапляються у звичайній ситуації, людина розв'язує підсвідомо, реалізуючи автоматизми. Авто­матизми підсвідомості розвантажують свідомість від рутинних операцій (ходьба, біг, професійні навички тощо) для нових завдань, що в даний момент можна розв'язати лише на свідомому рівні.

ПІДСВІДОМІСТЬ (підсвідомий рівень) - це уявлення, бажання, потяги, почуття, стани, психічні явища та акти, які колись упродовж життя "вийшли" зі свідомості, виявляються у відповідних ситуаціях ніби автоматично, без чіткого й зрозумілого усвідомлення, але за певних умов їх можна повернути назад та усвідомити.

Справді, у звичайних ситуаціях людина зовсім не замислюється, що те, що вона бачить, - це не є власне зовнішній світ, а зоровий образ зовнішнього світу. Інакше кажучи, людина не усвідомлює власного процесу сприйняття. У цьому немає необхідності: людина пристосована діяти завдяки своїм зоровим образам, відношення між образом того чи іншого предмета й самим предметом, дією з ним є усталеним, і його використовують у процесі регуляції поведінки, діяльності автоматично.

Але коли звичне відношення з тих чи інших причин порушується, включається процес усвідомлення.У підсвідомості зберігається весь пережитий досвід, який не наявний у свідомості в цей час, але який стимулює аномальні форми поведінки, породжені нерозв'язаними конфліктами, що хвилюють суб'єкта. Отже - проникнути в підсвідомість можна лише за допомогою таких методів, як аналіз описок, обмовок, запам'ятовувань, фантазій і снів людини, а також методу вільних асоціацій, проективних тестів тощо. Проте зводити вивчення характеру лише до проникнення у сферу підсвідомого неправомірно насамперед тому, що в такому разі вкрай обмежується його пізнання.Підсвідомі процеси та явища реалізують специфічну функцію людської психіки, сутність якої - в ефективному регулюванні її стосунків з дійсністю, що перебуває за порогом свідомості.Підсвідомі процеси виконують певну захисну функцію: позбавляють психіку від постійного напруження свідомості там, де в цьому немає потреби.Підсвідоме як психічне явище можна характеризувати не лише негативно - в розумінні чогось неусвідомленого (прихованого на цей момент, але здатного за певних умов виявитись у свідомості або приреченого назавжди залишатися невиявленим). Воно має позитивну особливість: це специфічне відображення, що має свою структуру, еле­менти якої пов'язані як між собою, так зі з свідомістю та дією, впливаючи на них і відчуваючи їхній вплив на собі.

Розглянемо деякі зі структурних елементів підсвідомого. Наприк­лад, ми відчуваємо те, що впливає на нас. Але аж ніяк не все, що впливає, стає при цьому фактом свідомості. Значну частину наших відчуттів ми не усвідомлюємо, і вона залишається підсвідомим. Якби на кожний вплив людина реагувала усвідомлено, вона не впоралася б із цим, оскільки не здатна миттєво переключатися з одного впливу на інший або утримувати у фокусі своєї уваги практично нескінченні подразники.

Механізми психічної автоматизації позбавляють свідомість постій­ного спостереження й непотрібного контролю за кожним фрагментом дії.

Підсвідоме виявляється в тій інформації, яка накопичується протягом усього життя та осідає у пам'яті як досвід. З усієї суми наявних у нас знань у кожний конкретний момент у центрі свідомості осідає лише невелика їх частка. Про деякі знання, що зберігаються в пам'яті, люди навіть не підозрюють. Проте спеціальні дослідження довели, що в регулю­ванні поведінки людини значну роль відіграють враження, отримані в ранньому дитинстві й закладені у підсвідомості.

Інколи про людину говорять: "Вона зробила це несвідомо"; "Вона не хотіла цього, але так сталося" тощо. Часто ми звертаємо увагу на те, що ті чи інші думки виникають у нас мовби "самі по собі", сформованими, невідомо як і звідки.

Явища людської психіки дуже різноманітні. І аж ніяк не всі з них охоплює сфера свідомості й навіть підсвідомості. Психічна діяльність може виходити за межі підсвідомого, переміщаючись або на рівень свідомості, або на рівень надсвідомого, або на несвідомий рівень.

НЕСВІДОМІСТЬ (несвідомий рівень) - це сукупність психічних явищ, актів і станів, які виявляються на глибокому рівні функціонування психіки Й цілковито позбавляють Індивіда можливості впливу, оцінки, контролю й звіту в їхньому впливові на поведінку, вчинки й діяльність.

Несвідоме - це таке психічне, яке прямо ніколи не стає свідомим, хоча постійно впливає на поведінку й діяльність людини.

Несвідоме не є чимось містичним, його не варто уявляти як ірраціональну, "темну" силу, що затаїлася в глибинах психіки людини. Це цілком нормальна частина психіки, особливий рівень психічної діяльності.

На відміну від свідомості, несвідоме не передбачає попередньої уявної побудови дій, проектування їхніх результатів і постановки мети.

Несвідоме виявляється і в так званих імпульсивних діях, коли людина не усвідомлює наслідків своїх учинків. Наші наміри не завжди виражаються в наслідках наших дій адекватно, так, як ми б цього хотіли. Іноді, здійснивши той чи інший вчинок, людина сама не може зрозуміти, чому вона зробила саме так.

Формою вияву несвідомого є й так звана психологічна установка. Цей психічний феномен становить собою цілісний стан людини, який виражає динамічну визначеність її психічного життя, спрямованість особистості на активність у певному виді діяльності, загальну схильність до дії, стійку орієнтацію на певні об'єкти, що зберігається доти, доки очікування людини виправдовуються.

Виявляється несвідоме і в інших психічних процесах. Навіть мислення людини може відбуватися на несвідомому рівні. Що ж до уяви або таких явищ, як інтуїція і творчість, то вони без участі несвідомих компонентів просто неможливі.

Під час досліджень С. Гроффа з'ясувалося, що пам'ять особи, зану­реної в стан зміненої свідомості, ретроградно сягає дна глибокої несвідо­мості, яка відкриває далекі горизонти в минуле. Отже, несвідоме тісно пов'язано із соціальною психікою етносу (нації), яка відображає особли­вість і неповторність національного характеру, національних почуттів, національної свідомості, національної волі, національної гордості, національної гідності, національної совісті тощо. Соціальна психіка через свій колективний несвідомий рівень суттєво впливає на психологічні особливості членів нації, вияви їх індивідуальної психіки. Саме вона задає "програму" поведінки кожного індивіда (етнофора) та реалізацію його соціальних і національних функцій. Точніше, вона "запускає" функціонування індивідуальної психіки, вкладаючи в неї свої патерни, свої соціально-психологічні картини реальності.

Люди інтуїтивно та в станах зміненої свідомості відчували, що включені в якусь глобальну світову душу, є якоюсь глобальною ланкою світових подій. Тому факт включеності у світові зв'язки й процеси, які замикаються в якійсь єдності, що існує всюди і ніде (так само, як наша психіка щодо нашого тіла), сприймається як належність до чогось єдиного, глобального, вічного. Отже, людську психіку (психіку окремого індивіда), й соціальну психіку (психіку окремих людських спільнот) ми повинні розуміти й вивчати у зв'язку з єдністю Всесвіту.

15.Психі́чні я́вища або душевні прояви — основний предмет в наукових дослідженнях психіки, сама психіка визначається як система суб'єктивних явищ.

Не існує єдиної класифікації психічних процесів, станів та якостей. Водночас, в літературі вони згадуються у величезній кількості. Часто психічні явища класифікуються не за суттєвими ознаками, а за логікою їх дослідження (виходячи з потреб дослідження, увага трактується і як процес, і як стан). Причиною цього є і недостатнє опрацювання психологічної методології, але головним чином — складність предмету дослідження, в якому рутинні явища межують з унікальнимифеноменами, і динаміка така, що, наприклад, повторювані психологічні стани закріплюються як індивідуальні властивості.

Це —особливий клас явищ, перебіг яких пов'язаний з внутрішнім суб'єктивним світом. Така особливість різко відрізняє психічні явища від, наприклад, фізичних явищ: останні мають матеріальну природу (речовинну або польову), сприймаються нами через органи відчуттів (часто — опосередковано спеціальними приладами) та можуть бути чітко локалізовані в просторі та часі. На сьогоднішній рівень знань, жодну з цих трьох ознак не можна приписати П.я. Вони, натомість, — ідеальні, тобто існують як ідеї усвідомості та несвідомому шарі психіки, можуть бути пізнані лише через рефлексію або результати душевної діяльности. Водночас, очевидним є тісний зв'язок П.я. з явищами матеріального світу, з роботою головного мозку. Цей зв'язок складає зміст так званих психофізичної та психофізіологічної проблем, які мають більш як двотисячолітню історію розгляду.

З точки зору метафізики, виникає ще одне питання: коли ми говоримо про психічні явища, то що є сутністю, ними проявленою, і якою є природа цієї сутності? З такої точки зору, система сучасного психологічного знання є вкрай неповною непослідовною, оскільки обмежується розглядом наслідкового зовнішнього моменту, забувши пропричинний і внутрішній.

16) Основні типи психічних явищ. Психічні процеси. Психічні стани. Психічні властивості.

Усі психічні явища нерозривно пов'язані, але традиційно вони поділяються на три групи: 1) психічні процеси; 2) психічні стани; 3) психічні властивості особистості.

Психічні процеси слід розглядати як базові явища, а психічні стани і властивості особистості як тимчасову і типологічну модифікацію психічних процесів. У своїй сукупності всі психічні явища утворюють єдиний потік відбивної-регуляционно діяльності.

Психічні процеси - окремі цілісні акти відбивної-регуляционно діяльності. Кожен психічний процес має свій об'єкт відображення, свою регуляционную специфіку і свої закономірності. Психічні процеси представляють собою вихідну групу психічних явищ: на їх основі формуються психічні образи. Психічні процеси - активна взаємодія суб'єкта з об'єктом відображення, система специфічних дій, спрямованих на його пізнання і взаємодія з ним. Психічні процеси підрозділяються на: 1) пізнавальні (відчуття, сприйняття, мислення, уява і пам'ять), 2) вольові, 3) емоційні. Психічна діяльність людини - це сукупність пізнавальних, вольових і емоційних процесів. Психічний стан - тимчасова своєрідність психічної діяльності, що визначається її змістом і ставленням людини до цього змісту. Психічний стан - поточна модифікація психіки людини. Воно являє собою відносно стійку інтеграцію всіх психічних проявів людини при певній його взаємодії з дійсністю. Психічний стан виявляється в спільному функціональному рівні психічної активності в залежності від спрямованості діяльності людини в даний момент і його особистісних особливостей. Усі психічні стани підрозділяються на: 1) мотиваційні - засновані на потребах установки, бажання, інтереси, потяги, пристрасті; 2) стану організованості свідомості (проявляються в різних рівнях уважності, працездатності); 3) емоційні (емоційний тон відчуттів, емоційний відгук на дійсність, настрій, конфліктні емоційні стани - стрес, афект, фрустрація); 4) вольові (стану ініціативності, цілеспрямованості, рішучості, наполегливості та ін; їх класифікація пов'язана зі структурою складної вольової дії). Відрізняються також прикордонні психічні стани особистості - психопатії, акцентуації характеру, неврози та стану затримання психічного розвитку. Психічні властивості особистості - типові для даної людини особливості його психіки, особливості реалізації його психічних процесів. До психічних властивостей особистості відносяться: 1) темперамент; 2) спрямованість особистості (потреби, інтереси, світогляд, ідеали); 3) характер; 4) здібності  Така традиційна, що йде від І. Канта, класифікація психічних явищ. Вона лежить в основі побудови традиційної психології. Однак ця класифікація страждає штучним відокремленням психічних процесів від психічних станів і типологічних властивостей особистості: пізнавальні, вольові та емоційні процеси - не що інше, як певні психічні можливості (здатності) особистості, а психічні стани - поточне своєрідність цих можливостей.

17) Пізнавальні психічні процеси, їх загальні особливості.

Пізнавальний процес – психічний процес, за допомогою якого людина пізнає світ.

Психічні пізнавальні процеси являють собою послідовне відображення в свідомості людини предметів і явищ об'єктивного світу. У вітчизняній психології виділяються три рівня пізнання навколишньої дійсності: елементарний (відчуття і сприйняття), проміжний (представлення і уява) і вищий (мислення). При цьому рішення пізнавальних завдань на елементарному і проміжному рівнях забезпечують процеси уваги і пам'яті, а на вищому - мова.

Пізнавальна діяльність – це процес відображення в мозку людини предметів та явищ дійсності. Вона складається із серії пізнавальних психічних процесів: відчуття, сприймання, уваги, пам’яті, уяви, мислення і мовлення. Відображення реальності в людській свідомості може відбуватися на рівні чуттєвого та абстрактного пізнання.

Чуттєве пізнання характеризується тим, що предмети і явища об’єктивного світу безпосередньо діють на органи чуття людини – її зір, слух, нюх, тактильні та інші аналізатори і відображаються у мозку. До цієї форми пізнання дійсності належать пізнавальні психічні процеси відчуття та сприймання.

Вищою формою пізнання людиною є абстрактне пізнання, що відбувається за участю процесів мислення та уяви. У розвиненому вигляді ці пізнавальні процеси властиві тільки людині, яка має свідомість і виявляє психічну активність у діяльності. Істотною особливістю мислення та уяви є опосередкований характер відображення ними дійсності, зумовлений використанням раніше здобутих знань, досвіду, міркуваннями, побудовою гіпотез тощо. Об’єктом пізнання у процесах мислення та уяви є внутрішні, безпосередньо не дані у відчуттях об’єктів, закономірності явищ та процесів.

Важливу роль у пізнавальній діяльності людини відіграє пам’ять, яка своєрідно відображає, фіксує й відтворює те, що відображається у свідомості у процесі пізнання.

Важливою характеристикою пізнавальної діяльності є емоційні та вольові процеси, які спонукають особистість до активних дій, вольових актів.

Пізнання предметів та явищ об’єктивної дійсності, психічного життя людини здійснюється всіма пізнавальними процесами. Підґрунтям розумового пізнання світу, яким би складним воно було, є чуттєве пізнання. Разом з тим сприймання, запам’ятовування, відтворення та інші процеси неможливі без участі в них розумової діяльності, переживань та вольових прагнень. Але кожний з цих процесів має певні закономірності й постає у психічній діяльності або як провідний, або як допоміжний.

18) Афективні психічні процеси, їх загальна характеристика. Емоція, почуття, переживання.

Афективний простір особистості не обмежується потягами й емоціями. До нього входять і складніші афективні утворення - почуття. Однак розглядати емоції як нижчі, а почуття - як вищі прояви афективності було б занадто спрощено. Віддавати емоції тварині, а почуття людині неправомірно. Тільки людині, на думку Ч. Дарвіна, притаманне почуття сорому. Ми вважаємо це почуття виявом переживань, пов'язаних з нашим суб'єктивним ставленням до певних суспільних норм, правил поведінки. Усю розмаїтість людських переживань можна поділити на дві групи: 1. Відображення ситуаційного ставлення людини до певних об'єктів - це емоції. 2. Стійке й узагальнене ставлення до об'єктів - це почуття (Г. С. Костюк). Взаємовідношення між емоціями і почуттями діалектичне. Вони співвідносяться як становлення і стале. Почуття потребують для свого виникнення емоцій, але це не кількісне і не часове накопичення емоцій. Емоції - фаза виникнення і визрівання почуттів, момент їхнього перебігу. Почуття є фазою розкриття, виявлення і демонстрації емоцій. Емоції - це ті безпосередні переживання, з яких внормується ставлення. Почуття ж - це саме ставлення. Емоції людини знімаються в почуттях, що фіксується в мові людини. Ми промовляємо "почуття страху", маючи на увазі емоцію страху як негативну за знаком.

Емоції поділяються на прості і складні. Прості зумовлені безпосередньою дією подразників, пов'язаних із задоволенням первинних потреб. Це рівень афективної чутливості - задоволення, незадоволення на основі органічних потреб. Звичайно такі емоції створюють емоційний тон відчуттів. Складні емоції пов'язані з усвідомленням життєвого значення об'єктів, це - рівень предметних почуттів, вираження в усвідомлених переживаннях ставлення особистості до світу.

У моральних почуттях втілюється ставлення людини до людини й суспільства. Інтелектуальні почуття - подив, цікавість, допитливість, сумнів - засвідчують взаємопроникнення інтелектуальних і афективних моментів. В естетичних почуттях виявляється не лише спрямованість на предмет, а й проникнення в нього. Це специфічне пізнання, яке являє собою проникнення почуттям у власну сутність предмета, це пізнання специфічної якості предмета - краси. Емоції й почуття становлять два види специфічних проявів афективної сфери особистості, пов'язаних з переживанням ставлення її до навколишнього середовища, інших людей, самої себе. Емоції й почуття мають, крім загальних, і свої специфічні характеристики.

Загальними характеристиками емоцій і почуттів виступають знак (позитивні, негативні, амбівалентні) і модальність (радість, горе, смуток тощо). Існують базальні емоції й почуття - це радість, страх, гнів і печаль, від яких походить та величезна гама відтінків переживань, з якими ми зустрічаємося в житті. Це якісні характеристики емоцій і почуттів. Кількісні характеристики - сила, глибина, інтенсивність та тривалість. Емоції й почуття розрізняються за інтенсивністю (від слабких до афекту), за силою і глибиною (пристрасті), за тривалістю (настрої).

19) Особливості психічних станів людини. Стенічні стани. Астенічні стани.

Особливий клас психічних явищ людини становлять психічні стани, під якими прийнято розуміти своєрідність функціонування психіки людини в даний момент або протягом якогось часу. Психічні стани характеризують певний настрій психіки людини, ту чи іншу її функціональну готовність. Вони грають винятково велику роль в життєдіяльності людини, оскільки безпосередньо регулюють поведінку і діяльність людей.

Розрізняють такі психічні стани людини :

1. Функціональні: інтелектуальні, емоційні, вольові, психомоторні, мотиваційні. Переважання і явне домінування тих чи інших функціональних станів необхідні для успішного здійснення відповідної діяльності.

Наприклад, навчально-пізнавальна діяльність не може бути ефективною, якщо не створено відповідний настрій інтелектуально-пізнавальної сфери особистості при певному фоновому настрої мотиваційної, емоційної та вольової сфер; якщо не створена і не підтримується відповідна психологічна атмосфера в навчальній групі. І навпаки, надмірна актуалізація мотивації або емоційних станів може негативно вплинути на якість навчально-пізнавальної діяльності.

Однак функціональні психічні стани в чистому вигляді трапляються вкрай рідко. Зазвичай цілісно функціонує психіка характеризується так званими загальними психічними станами.

2. Загальні психічні стани: підйому, гноблення, готовності, апатії, упевненості, невпевненості тощо. В загальних психічних станах функціональні можуть бути представлені в більш або менш гармонізованому вигляді або окремі з них можуть домінувати, визначаючи своєрідність загального настрою психіки людини.

Стенічні психічні стани особистості: активність, піднесення, ентузіазм, мобілізованість психіки, психологічна готовність до діяльності, впевненість, рішучість та ін Підготовка фахівця передбачає формування відповідних базових основ для виникнення стенічних психічних станів: високого професіоналізму, міцних моральних переконань, стійкої системи ціннісних і смислових утворень особистості, волі, умінь і навичок саморегуляції психічних станів.

Астенічні психічні стани особистості: пасивність, втома, втома, тривожність, страх у різних формах його прояву, невпевненість, психічна напруженість, деморалізованість, апатія, фобічні стани, фрустрації та ін.

Недопущення та успішне подолання астенічних психічних станів - одна з проблем сучасної соціальної дійсності. Основи її вирішення при певному підході можуть закладатися і у вузі, де одним із завдань підготовки фахівців виступає підвищення стресостійкості особистості майбутнього професіонала і в цілому його психологічної захищеності від стресових впливів соціального середовища і обставин професійної діяльності.

20) Особистісно – психологічні властивості людини.

До основних психологічних властивостей людини належать пам’ять, емоції, сенсомоторні реакції, увага, мислення, воля, темперамент, почуття обережності тощо.

Пам’ять

Пам’ять – це комплекс процесів, які відбуваються в центральній нервовій системі і забезпечують нагромадження, зберігання та пригадування або актуалізацію того, що збереглося.

Пам’ять – це психофізіологічний процес збереження та відтворення інформації. Виокремлюють короткочасну, оперативну та довготривалу пам’ять.

Розрізняють також зорову, рухову, емоційну пам’ять, тактильну, нюхову, смакову та ін.

Мислення

Мислення – це процес пізнання. Наслідком мислення є думка. Здатність мислити – властивість людини.

Мислення – процес відтворення загальних властивостей предметів і явищ, знаходження закономірних зв’язків і відносин між ними.

Мислення дає змогу пізнавати те, чого ми безпосередньо не спостерігаємо, передбачити хід подій, результати наших власних дій, прогнозувати розвиток процесу і результати майбутніх дій; це здатність людини правильно і швидко виносити судження і приймати рішення.

Увага

Увага – це психологічний стан, який характеризує інтенсивність пізнавальної діяльності та міру зосередженості на відносно малій ділянці (дії, предметі, праці, явищі), який стає усвідомленим та концентрує на собі психологічні і фізичні зусилля людини протягом певного відліку часу.

Увага – це концентрація свідомості на певному об’єкті чи діяльності з одночасним відвертанням від всього іншого; фізіологічною основою уваги є осередок оптимального збудження певної ділянки кори великих півкуль головного мозку.

Людська свідомість постійно спрямована на якісь об’єкти, думки чи діяльність. Увага пов’язана з волею. Залежно від волі увага буває активною і пасивною.

Сенсомоторні реакції

Сенсомоторні реакції – зворотні дії людини на усякі відчуття, які сприймаються органами чуттів. Дані реакції бувають прості і складні.

Прості сенсомоторні реакції – це швидка відповідь наперед відомим простим рухом на раптовий сигнал, який теж наперед відомий (швидке натискання кнопки чи реакція на сигнал лампочки).

Складні сенсомоторні реакції – це відповідь на декілька наперед відомих сигналів, на кожний з яких слід відповідати певним наперед відомим рухом (послідовне засвічування на табло 2–3 різнокольорових лампочок, які гасять, натискаючи на відповідні кнопки). В кожній сенсомоторній реакції є прихований (латентний) і моторний період.

Здібності

Здібності – це істотні психічні властивості людської особистості, що виявляються в її цілеспрямованій діяльності і зумовлюють її успіх.

Здібності характеризують людину як особистість. Людина тому і є особистістю, оскільки відрізняється від інших людей своїми здібностями.

Здібності людини – “сплав” природних особливостей нервової діяльності і прогресивних змін її, зумовлених обставинами життя і виховання.

Розрізняють загальні та спеціальні здібності.

Характер і темперамент

Характер – сукупність найбільш стійких психічних рис особистості людини, які виявляються у її вчинках та діях.

Це “сплав” вроджених і набутих форм поведінки, вирішальну роль в якому відіграє виховання і навчання (І. Сєченов). Характер в першу чергу залежить від виховання і меншою мірою – від індивідуальності. Стійкі психічні властивості людини, чи риси її характеру, дають нам змогу певним чином передбачити поведінку людини у різних життєвих ситуаціях.

Емоції

Емоції – це переживання людиною свого ставлення до того, що вона пізнає, що робить. Тобто, до речей і явищ навколишнього світу, до людей, до їх дій і вчинків, до праці, до самого себе.

Емоційний процес розвивається в такій послідовності: підсвідоме прицінювання – зіставлення – фізіологічне настроювання і переживання. Моменти прицінювання, фізіологічного настроювання і переживання фактично складаються з мікромоментів і наведена вище схема відображає лише послідовність короткочасних моментів.

Емоції – спонукальний рефлекторний апарат для задоволення потреб людини, бо вони обслуговують потреби, спонукаючи до необхідних для їх задоволення дій.

Воля

Воля – це здатність людини управляти своїми діями і вчинками. Вона виражається у високому самовладанні в небезпечних ситуаціях, умінні подолати перешкоди, які виникли на шляху досягнення мети, здатності підкоряти свої бажання вимогам обов’язку, вмінні долати почуття невпевненості, сумнівів і страху.

Щоб виховати волю, слід завжди виконувати прийняте рішення навіть у дрібницях, бути послідовним і вимогливим до себе, критично оцінювати свої дії і вчинки, не чинити імпульсивних дій, переборювати такі недоліки, як невпевненість, запальність, недисциплінованість, нерішучість, легковажність, недбалість, боягузтво.