2. Чинники та напрями реалізації стратегії та політики менеджменту персоналу
Таблиця 2.1. ЗОВНІШНІ ТА ВНУТРІШНІ ФАКТОРИ ПОЛІТИКИ МЕНЕДЖМЕНТУ ПЕРСОНАЛУ
Механізм реалізації політики менеджменту персоналу — це система планів, норм і нормативів, правил, традицій, процедур та комплекс організаційних, адміністративних, соціальних, економічних та інших заходів, спрямованих безпосередньо на підбір кадрів, їхнє розміщення, використання, профнавчання, мотивацію, просування тощо.
Тому не можна вважати, що зміст політики менеджменту персоналу обмежується найманням на роботу (аналіз робіт, розроблення вимог до виконавців, вибір джерел поповнення кадрів тощо), а стосується значно ширшого кола проблем та завдань, які випливають із сукупності сфер, підсистем та функцій менеджменту персоналу в організації.
На першому рівні узагальнення прийнято виокремлювати три сфери менеджменту персоналу, стосовно яких розробляється політика:
управління працею (удосконалення виробничих процесів, розподіл та кооперація праці, проектування методів праці й організація робочих місць, контроль за трудовою дисципліною, поліпшення умов праці та її охорони, організація оплати праці тощо)
управління кадрами (комплектування й підготовка кадрів, оцінка й розстановка, організація професійної адаптації, мотивація та виховання працівників, зниження плинності тощо)
управління соціально-демографічними процесами (допомога сім`ям, будівництво й утримання об`єктів соціально-культурного призначення, поліпшення медичного обслуговування, організація дозвілля, розвиток підсобних господарств, підвищення загальноосвітнього й культурного рівня працівників тощо).
На другому рівні виокремлюють такі підсистеми та функції лінійного та функціонального управління, стосовно яких розробляється політика:
Підсистема планування та маркетингу персоналу;
Підсистема найму й обліку персоналу;
Підсистема трудових відносин;
Підсистема використання персоналу;
Підсистема управління умовами праці;
Підсистема розвитку персоналу;
Підсистема мотивації поведінки персоналу;
Підсистема соціального розвитку;
Підсистема розвитку оргструктур управління;
Підсистема правового забезпечення;
Підсистема інформаційного забезпечення;
Підсистема організації праці;
Підсистема лінійного управління.
Політика менеджменту персоналу формує (за Є.В. Масловим):
вимоги до робочої сили на стадії її наймання (щодо статі, віку, стажу, рівня спеціальної підготовки і т. ін.);
ставлення до «капіталовкладень» у робочу силу, до цілеспрямованого впливу на розвиток тих чи інших сторін зайнятої робочої сили;
ставлення до стабілізації колективу (усього чи певної його частини);
ставлення до характеру підготовки нових працівників на підприємстві, її глибини й широти, а також до перепідготовки кадрів;
ставлення до внутрішньофірмового руху кадрів тощо.
3. Принципи стратегії та політики менеджменту персоналу
Загальні принципи формування політики менеджменту персоналу:
науковість (використання сучасних наукових розроблень у сфері управління працею, кадрами та соціально-демографічними процесами для забезпечення найвищого соціально-економічного ефекту);
справедливість;
комплексність та системність (охоплення всіх сфер роботи з персоналом та врахування взаємозв’язку й взаємозалежності окремих її складових, економічних, організаційних, соціальних та інших видів аспектів, позитивних та негативних впливів деяких кадрових заходів тощо);
послідовність;
дотримання трудового законодавства;
рівність і відсутність дискримінації;
економічність (забезпечення окупності витрат на заходи з управління персоналом);
конкретність та адресність.
Вимоги, які висуваються до менеджменту сучасного підприємства:
Взаємозалежність та взаємообумовленість із функціональною стратегією менеджменту персоналу та загальною стратегією розвитку організації;
Стабільність та гнучкість;
Економічна обґрунтованість;
Індивідуальний підхід до кожного зі своїх працівників та значимість ролі людських ресурсів організації;
Орієнтація на довготривале планування;
Соціальна спрямованість;
Активність.