2.5. Грунтово - меліоративні умови

Басейн р. Лютиця поширюється (згідно районування території України потенційній загрозі ерозійних процесів) в першому ерозійному районі агрогрунтової зони Лісостепу. Ступінь вияву ерозії: водна - слабка, вітрова – слабка.

Структура ґрунтового покриву обумовлена різноманітністю ґрунтотворних порід, глибиною залягання ґрунтових порід, виявом процесів ерозії.

Найпоширенішими ґрунтами в басейні річки Лютиця являються дерново-підзолисті піщані і звязнопіщані. Ці ґрунти займають 27,8 % території басейну річки. Потужність гумусового горизонту 15 – 20 см. Вміст гумусу 0,8 – 0,9 %. Втрати ґрунту в результаті ерозії поверхні становлять 9,1 т/га за рік. За оцінкою протиерозійної стійкості ґрунти є слабкі. Коефіцієнт ґрунтозахисної ефективності рослинності – 0,28. Фактичні втрати в результаті ерозії становлять 2,5 т/га за рік. Гранично – допустима норма ерозії – 1,0 т/га за рік.

Щодо генезису дерново-підзолистих ґрунтів, то найбільш розповсюджена теорія полягає в твердженні, що дерново-підзолисті ґрунти утворились під дією підзолистого та дернового процесів. Ця дія може бути як сумісною, так і почерговою при зміні типу рослинності.

Будова цілинного дерново-підзолистого ґрунту така:

Н₀ – лісова підстилка потужністю 3-5 см;

Не – гумусово-елювійований, світло-сірий або білястий, потужністю 5-30см, дрібногрудкуватий з горизонтальною подільністю;

Е – підзолистий, у вигляді плям або суцільний, потужністю до 30 см, білястий або зовсім білий, плитчастий, пластинчастий або лускуватий, часто зустрічаються конкреції R(OH)₃ із домішками гумусу й глинистих часток;

І – ілювіальний, темно-бурий (у легких – червонувато-бурий), щільний, грудкувато-призматичний або горіхуватий, потужністю 20-120см, затікання органо-мінеральних колоїдів;

Р – материнська порода.

Рис. 1.3. Профіль дерново-підзолистого ґрунту

Склад і властивості дерново-підзолистих ґрунтів пов'язані зі ступенем розвитку підзолистого процесу грунтоутворення. Гранулометричний та хімічний склад змінюються по профілю аналогічно вище описаним підзолистим ґрунтам. Гумусу мало (2-3% в Не), гумусовий профіль регресивно-акумулятивний, тип гумусу гуматно-фульватний (Сгк:Сфк = 0,7-0,9). Фізико-хімічні властивості залежать від гранулометричного складу, породи, ступеня розвитку підзолистого процесу.

Ємність поглинання низька (5-15 мг-екв/100 г грунту), ґрунти кислі (рН=3,5-5,5), СНО < 75%, типовий склад обмінних катіонів: Са, Mg, H. Бідні на азот і фосфор. Фізичні й водно-фізичні властивості різко змінюються за профілем: щільність, максимальна гігроскопічність найбільші в І- горизонті, а пористість та аерація тут мінімальні, структура грунту нестійка.[4]

2.6. Соціальний стан населення в межах району

Басейн річки Лютиця розташований на території Рожи́щенського райо́ну. Рожи́щенський район розташований у центральній частині Волинської області. Площа 928 км (13-е місце серед районів). Районний центр місто Рожище. Район створений 23 грудня 1939 року.

Рожищенський район розташований в центральній частині Волинської області, в проміжній зоні між лісостепом і Поліссям. Межує з Ковельським, Маневицьким, Ківерцівським, Луцьким, Локачинським і Турійським районами.

Відстань між обласним та районним центрами становить 26 км (залізницею) або 25 км (шосейними дорогами).

На території району, яка становить 92,8 тисячі гектарів або 4,6% території області, знаходиться 66 сільських населених пункти, місто Рожище та селище міського типу Дубище.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами через Рожищенську міську, Дубищенську селищну та 28 сільських рад.

Перші письмові відомості про Рожище датуються 1377 роком, коли литовський князь Любарт Гедемінович подарував його соборній церкві Івана Богослова, яка знаходилась в Луцькому замку. З того часу воно більше трьох століть було власністю Луцького єпископа. Рожище не раз спустошувалось під час нападу татар на Волинь, але завдяки вигід­ному розташуванню завжди відбудовувалось.

В 1567 році польський король Сигізмунд Август надав йому Магдебурзьке право.

Населення Рожищенського району становить 40,9 тисяч чоловік, в тому числі сільського – 25,6 тисячі чоловік, міського – 15,3 тисячі чоловік. Середня густота сільського населення становить 27,2 чол/км², середня людність сільських населенх пунктів становить 383 осіб. Розподіл населення району за віковими групами та середнім віком за переписом 2013 року представлена у вигляді таблиці 1.9 та рис. 1.4.

Таблиця 1.9.

Розподіл населення району за віковими групами та середнім віком

Рожищенський район	Молодше працездатного віку, %	Працездатного віку, %	Старше працездатного віку, %	Середній вік
	22,0	53,8	24,1	37,7

Рис. 1.4. Розподіл населення району за віковими групами та середнім віком

За 2012-2013 рр. середня очікувана тривалість життя при народженні становила 69 років (чоловіки - 62, жінки 75), що приблизно відповідає середньоукраїнському показнику 68,3 (62,5 та 74,3 відповідно). Національний склад населення: українці, росіяни, білоруси, поляки, грузини. Динаміка зміни чисельності населення представлена у вигляді таблиці 1.10. та рисунку 1.5.

Таблиця 1.10.

Динаміка зміни чисельності населення

Роки	1959	1970	1979	1989	2001	2009
Відсоток	5,910	9,626	11,992	14,391	13,636	13,445

Рис. 1.5. Динаміка зміни чисельності населення

Основні причини смертності: хвороби систем кровообігу, новоутворення, зовнішні причини, хвороби органів травлення, хвороб органів дихання, інфекції.

Станом на 1 грудня 2013 року у районі зареєстровано 6 промислових підприємств, 13 фермерських господарств, 21 сільськогосподарське підприємство усіх форм власності.

На території району 11 озер, протікає 7 річок, найбільші з яких: Стир, Стохід, Лютиця, Конопелька, Серна, Фоса, Прудник.

Після Люблінської унії 1569 року Рожище знаходиться під владою Польщі і залишається у її складі по закінченні Визвольної війни 1648–1654 років. Після третього розподілу Польщі в 1795 році Рожище в складі західної Волині ввійшло до складу Росії.

З 1808 року Рожище належало графу Стройковському. Царським указом 1812 року Рожище і його околиці були передані князю Багратіону Імператинському.

У 1833 році на околиці Рожищ було побудовано кілька суконних фабрик. Цей район одержав назву Вовнянка. В 1870 році в Рожищах було 192 будинки, 860 жителів, церква, каплиця, молитовний будинок євангелістів, синагога, 27 сукновалень, 2 цегляних заводи, пивоварня, 17 магазинів. Щорічно проводилось 2 ярмарки. Відміна кріпосного права та прокладання через Рожище залізниці Київ-Варшава сприяли розвитку його промисловості та росту населення. У 1899 році тут проживало вже 3646 чоловік, були збудовані консервний, винокурний заводи, фабрика гнутих меблів.

Влада в Рожищах змінювалась таким чином: у 1917 році в місті була проголошена Радянська влада; на початку 1918 року місто захоплюють німецькі війська; у вересні 1920 року місто опиняється під владою Польщі; у вересні 1939 року на території Рожищенського району знову проголошено Радянську владу.

З червня 1941 року по березень 1944 року Рожищенський район перебував від окупацією німецької армії.

Територією району проходить автошлях Е85. Європейський маршрут E85 — європейський автошлях, що бере свій початок в литовській Клайпеді і закінчується у грецькому Александруполісі. Загальна довжина 2300 кілометрів. В Україні починається на кордоні з Білоруссю біля населеного пункту Доманове, Волинська область. Далі, збігаючись із маршрутом міжнародної автомагістралі М19, прямує через Ковель, Луцьк, Дубно, Кременець, Тернопіль, Чернівці й закінчується на пропускному пункті Тереблече Чернівецька область, на кордоні з Румунією.

Серед загальноосвітніх закладів у районі працює 47 загально середніх шкіл, з них 11 початкових та 15 неповних середніх. Загальна кількість учнів, які навчаються у школах, становить 5619. Серед вищих навчальних закладів Рожищенський зооветеринарний технікум, філія Львівської академії ветеринарної медицини ім. Гжицького. Загальна кількість студентів у вищих навчальних закладах становить 422.

Для мешканців Рожищенського району працює 35 бібліотек, 1 будинок культури, 48 сільських клубів, 1 інтернет-центр, 2 музеї.

У місті працюють ТзОВ «Цунамі», МПП «Дельта», плодоконсервний і маслоробний заводи.

У Рожищенському районі діє 96 органів самоорганізації населення, з них 28 сільських, 57 вуличних та 11 будинкових комітетів.[5,6]