2. Стан економіки - назрівання кризи .

В 1965 р. розпочалася реформа управління економікою. Її назвали “косигінською” з-за прізвища тодішнього голови Ради Міністрів СРСР О. Косигіна. Постанова ЦК КПРС “ Про покращення управління промисловістю “ передбачала:

1) скасування раднаргоспів, повернення міністерств;

2) перевід підприємств на госпрозрахунок, внаслідок чого частину прибутку успішні підприємства могли використати на соціальну сферу для працівників – на житло, дороги, їдальні, школи, садки, парки, путівки та ін.;

3) прибуток підприємств визначався не кількістю виробленого, а кількістю реалізованого. Це стимулювало якість продукції.

В результаті восьму п`ятирічку ( 1966-70 рр.) назвали “ золотою “. Промисловість зросла на 50 % , а ВВП – на 30 %.

В 1970 рр. економічне зростання загальмувалося. Цей період іноді називають “застій“ (як за економічні проблеми, так і за культурні обмеження). В Україні , як і раніше, будували шахти, металургійні заводи, підприємства машинобудування, хімії. Технології помітно відставали від країн Заходу.

Постали екологічні проблеми. Серед них – затоплення орних земель під ГЕС. “Штучні моря“ забрали 1 млн. га.

У цей період у колгоспи вкладалися серйозні інвестиції. Березневий пленум 1965 р . ввів гарантовану зарплату колгоспникам. Значно більше стало техніки. Приріст у 8 п`ятирічці склав 17% , а потім - гальмування. Колгоспно-радгоспна система вичерпала ресурси розвитку.

Причиною низької ефективності праці селян вважається недостатня зацікавленість колгоспників у результатах роботи. Наприклад, під огородами було 1% землі, але вони давали 61% картоплі, 30% молока та м’яса, майже 20% овочів. Соціальною проблемою став виїзд молоді до міст.

Слабкість сільського господарства доводить і той факт, що СРСР імпортував зерно. Капіталовкладення не покращували становище:

	ІІ пол. 1960 рр.	І пол. 1980 рр.
Інвестиції, руб. на рік.	16 млрд.	30 млрд.
Зростання виробництва с/г за рік, %	3-4 %	0,5%

3. Етносоціальні процеси та рівень життя .

Брежнєвські часи вважаються роками зростання життєвого рівня. Люди, що пам’ятали жахи війни та голодування, стали жити у власних квартирах, мали стабільні заплати і впевнено дивилися в майбутнє. Низька купівельна спроможність радянських зарплат (у порівнянні з країнами Європи та США) частково компенсувалася соціальними гарантіями – безоплатним житлом, лікуванням, освітою, відпочинком та ін. Державна політика була спрямована на забезпечення майнову рівність громадян.

У 1960 р. населення УРСР складало 43 млн. чол., з них 53% селян. А у 1989 р. – понад 50 млн. чол., з них 30 % селян. Україна стала високоурбанізованою країною.

З 1979 р. стали виявлятися загрозливі явища депопуляції, характерні для всіх розвинених держав - на селі смертність вперше перевищила народжуваність. Нація стала невпинно старіти.

Етнічно населення у 1989 р. складалося з 72 % українців, 22% - росіян, 6 % - інших народів (євреїв, білорусів та ін.).

Зарплати зросли в два рази при незначній інфляції. Завдяки “нафтодоларам“ завозилось багато імпортних товарів. З кінця 1970-х у життя ввійшло поняття «дефіциту», тобто неможливість купити престижні товари – одяг, меблі, продукти. Їх «діставали» через знайомих продавців. Знаковою стала страта за вироком суду директора найбільшого гастроному СРСР – гастроному № 1 м. Москви Ю.Соколова за хабарництво. В СРСР виникла «торгова» мафія з продажу товарів «під прилавком». Радянська промисловість часто-густо не встигала задовольнити зростаючі запити населення, а імпорту не вистачало.

Було збудовано 5,6 млн. квартир. Електрифіковано всі села, 5% - газифіковано. Середня тривалість життя перевищила 70 років.

.

Шелест Петро Юхимович (14 лютого 1908 — 22 січня 1996) — партійний і державний діяч УРСР та СРСР.

Народився у селі Андріївці (тепер Балаклійського району Харківської області) у селянській родині. З 1940 р. — на партійній роботі. З лютого 1957 — перший секретар Київського обкому КП України. У серпні 1962 обраний секретарем ЦК КП України, у грудні 1962 — головою Бюро ЦК КП України з промисловості й будівництва.

З липня 1963 до 1972 — перший секретар ЦК КП України. Своєю кар'єрою завдячував підтримці з боку М. Хрущова і М. Підгорного, хоча у 1964 року разом з М. Підгорним відіграв важливу роль в усуненні М. Хрущова від влади.

Прийшовши до влади на хвилі повоєнної «українізації» партійно-державного апарату УРСР і підвищення ролі українського елементу у керівництві СРСР, Шелест обстоював економічні інтереси України перед «центром», виступав за надання Україні більших прав в економічній політиці. Вагомими були його виступи на захист прав української мови в шкільній освіті, друкуванні газет, журналів і книжок.

Щерби́цький Володи́мир Васи́льович (17 лютого 1918, Верхньодніпровськ, Дніпропетровської області — 17 лютого 1990, Київ) — український радянський партійний і державний діяч.

Перший Секретар ЦК КПУ

Час на посаді: 19 травня 1972 — 28 вересня 1989.

Повністю підтримував політичний курс генерального секретаря ЦК КПРС Л. Брежнєва, не чинив опору обмеженню прав УРСР. Після приходу до влади М. Горбачова 1 березня 1985 р. не підтримав «перебудову».

За часи перебування Щербицького на посаді в Україні відбувався економічний підйом, у людей була стабільна робота та пристойна зарплатня. Студенти отримували кваліфіковану вищу освіту безкоштовно та влаштовувалися за фахом. Була здійснена докорінна технічна модернізація легкої та харчової промисловості. Більшість книжок українською мовою було видано в Україні у 1970—1980-х роках. Щербицький підтримував розвиток спорту, особливо ФК «Динамо».

Лекція 26. Культурне життя. Освіта. Русифікація. Здобутки і проблеми науки. Мистецтво.

План

1.Стан освіти. Русифікація.

2.Розвиток науки.

3.Література і мистецтво.

1.Стан освіти. Русифікація.

В 1972 р. у СРСР ввели обов'язкову середню загальну освіту (10 років навчання). Це мало позитивні риси, але знизило стимули до навчання, особливо у старших класах. Були веденні жорсткі критерії оцінки роботи вчителів за їх кількісними показниками. Вчителів обов'язковість повної середньої освіти примушувала завищувати оцінки – адже школа зобов’язана була видати атестати всім учням. Активно боролися із практикою залишення учнів на «другий рік» з метою збереження учнівських контингентів. Обов'язковість середньої освіти призводила до знецінення знань «приписками» в їх оцінюванні. Діяльність педагогів оцінювалась залежно від того, які оцінки він виставляє. Школи змушені були тримати учнів, які не відчували потреби вчитися.

Активно закривались дрібні школи, практикувався ремонт "коштами школи".

Впровадження у конституційному порядку обов'язкової середньої освіти для громадян негативно вплинуло на якість навчання.

В 1970 р. різко зменшилася кількість україномовних шкіл. Усьо­го за 1960-1980 рр. число україномовних шкіл у республіці зменшилося на 8,7 тис. Наприклад: в обласних центрах вони складали 28%, а всього в 80-х рр. українською мовою навчалось 60% дітей. Вчителя російської мови в українських школах мали надбавки. Ще менше українською мовою викладали в вузах і технікумах. Така політика називається "русифікацією".