Тема 8 мистецтво як складова естетики План лекції

8.1.  Історичні етапи розвитку мистецтва.

8.2.  Предмет, стиль та художній метод мистецтва.

8.3.  Функції мистецтва.

8.1. Історичні етапи розвитку мистецтва

В розвитку мистецтва як соціально-культурного явища науковці виділяють шість основних етапів: доісторичний, стародавнього світу, середньовіччя, Відродження, Нового часу, другої половини ХІХ-ХХ ст.

1.  Доісторичне мистецтво. Воно мало синкретичний характер, який водночас поєднував утилітарні та художні елементи (тяжіння первісної людини до прикрас, татуювання тощо). Мистецтво цього періоду використовувалося і з магічною метою, і як засіб передачі через малюнок певних знань, здобутих у процесі практичної трудової діяльності.

2.  Мистецтво стародавнього світу. Цей етап пов’язаний з історією стародавніх цивілізацій Сходу, античної Греції та Риму. В умовах стародавнього світу завершується процес самовизначення мистецтва, його визволення від утилітарної функції і перетворення у духовно-практичну форму діяльності.

Специфічною особливістю мистецтва стародавнього світу є його міфологічне підґрунтя. Антропоморфізм давньогрецької та давньоримської міфологій, їхня орієнтація на гармонію людини і світу визначили напрям художніх пошуків тогочасних митців.

3.  Мистецтво середньовіччя (IX-XIII ст.). Важливе місце при вивченні цього етапу посідає проблема логіки взаємодії двох форм суспільної свідомості: релігії та мистецтва. В цей історичний період особливого статусу набула інституція церкви, що фактично виконувала функцію соціального замовника і безпосередньо вплинула на розвиток основоположних видів мистецтва середньовіччя: архітектури, іконопису, вітражного живопису, органної музики тощо.

4.  Мистецтво Відродження (XIV-XVI ст.). Характерною особливістю цього етапу в історії мистецтва є пріоритет спадковості та новаторства як закономірностей художнього процесу. З одного боку, доба Відродження була безпосередньо пов’язана з традиціями античного мистецтва, його естетичними принципами. З іншого – це період яскравих художніх пошуків у мистецтві, логічним наслідком якого стали досягнення у галузі живопису – розробка законів композиції, пропорцій, перспективи, світлотіні; винахід станкового живопису тощо. Відпрацювання нових та удосконалення існуючих засобів і прийомів у мистецтві Відродження було зумовлено його надзавданням – абсолютизацією людської особистості, розкриттям її психології, внутрішнього світу, відтворенням емоційно-чуттєвого стану суб’єкта.

5.  Мистецтво Нового часу (кінець XVI – перша половина XIX ст.). Процеси, що відбуваються у цей період, передусім пов’язані з виникненням художніх напрямів: маньєризму, бароко, рококо, класицизму, романтизму, реалізму. Отже, мистецтво Нового часу дає поштовх до об’єднання у межах конкретно-історичного періоду художньо-мистецьких течій принципово різних світоглядних орієнтацій.

6.  Мистецтво другої половини XIX-XX ст. Цей період позначений інтеграцією філософсько-естетичних пошуків у художньо-мистецьку площину. Значний вплив на творчість провідних митців світу мали ідеї 3. Фрейда, А. Бергсона, О. Шпенглера та ін. Характерною ознакою цього етапу став діалог між теорією і художньою практикою.

Закономірності розвитку мистецтва ґрунтуються на принципі історизму, що відкриває можливість показати логіку формування його основних структурних елементів, підкреслити їхній безпосередній зв’язок з конкретним історичним періодом, наголосити на тому, що поняття «канон» пов’язане з добою середньовіччя; поняття «стиль» виникає у часи Відродження; «художній образ» стає наріжним поняттям у мистецтві XIX ст., а проблема «художнього методу» фактично ототожнюється із строкатим мистецьким рухом XX ст.

Таким чином, мистецтво є вищою формою естетичного опанування дійсності, і естетична наука розглядає та аналізує загальні закони мистецтва, його предмет, основні структурні елементи: художній образ, зміст, форму, стиль, метод, функціональні можливості тощо.