2.4. Етика хх-ххі сторіччя (а. Шопенгауер, ж.-л. Сартр, а. Швейцер)

Етика Новітнього часу ґрунтується на концепціях класичної етики, а також на ідеях ірраціоналізму, який ототожнював духовне життя людини з її несвідомими спонтанними імпульсами, емоційно-вольовими і моральними структурами.

Засновник ірраціоналізму А. Шопенгауер вважав, що саме в бажанні людина розкриває свою сутність, тобто волю, яка не має чітко окресленої мети, яка ніколи не може бути вдоволеною, а людина – щасливою. Людина може обирати рішення і воля робить її ареною боротьби мотивів. Кожен індивід пізнає себе, всією волею до життя, усі інші індивіди існують у його уявленні, як щось залежне від нього, що є джерелом безмежного егоїзму людини. Переборення егоїстичних імпульсів відбувається, на думку філософа, у сфері мистецтва і моралі. Етична концепція А. Шопенгауера песимістична: для людини, здатної споглядати сутність світу, тобто волю, метою життя є смерть.

Німецький філософ Ф. Ніцше категорично виступав проти існуючої моралі (як системи норм, бажаних моральних стосунків людей) за переоцінку цінностей, насамперед моральних. Різновиди моралі, за твердженням Ф. Ніцше, загалом належать або до моралі аристократів (кращих), або до моралі рабів (гірших). Людину необхідно звільнити від співчуття, почуття жалю, як від прояву найгіршої розбещеності і слабкості. Добрим він вважав те, що зміцнює «волю до влади», це дає людині змогу стати сильною особистістю, гордою, могутньою, вільною, доскональною, тобто надлюдиною. Надлюдина – це ідеал, до якого людство повинно йти.

Етика З. Фрейда вибудовувалась на положенні про вродженні психічні комплекси людини. Структуру і мотиви поведінки індивіда він виводив з його несвідомих, перед усім сексуальних (лібідо), потягів. За З.Фрейдом будь-яка цивілізація ворожа людині, оскільки зумовлює придушення її потягів, наслідком чого є перетворення (сублімація) психічної енергії на різні види культурної діяльності.

Етика екзистенціалізму, представниками якої були Ж.-П. Сартр, А. Камю, М. Хайдегер, К. Ясперс, пройнята мотивами приреченості, самотності, безглуздості й абсурдності життя. Вихід з моральної кризи вони вбачають у здатності індивіда перебороти (через ставлення до Бога, до «ніщо», до смерті) своє «неістинне», несправжнє існування і знайти притаманну лише йому екзистенцію. Вони доводять, що кожний індивід абсолютно вільно обирає вчинки, знаходить себе, ігноруючи моральні норми суспільства.

Етичні концепції прагматизму, представниками якого були Ч.-С. Пірс, У. Джемс, Д. Дьюі, вбачають найяскравіше вираження людської сутності в дії, а цінність пізнання ставлять у залежність від того, чи служить воно життєвій практиці. Вони заперечували необхідність загальних, моральних принципів, оскільки людина на їх погляд, повинна самотужки розв’язувати моральні проблеми, враховуючи особливості кожної життєвої ситуації, в якій вона опинилася. При розв’язуванні моральних проблем, вона водночас бере участь в розв’язуванні утилітарних проблем, пов’язаннях з тим як найефективніше досягти конкретної мети.

Основою своєї етики, яка має назву «етика благоговіння перед життям» А. Швейцер проголосив формулу: «Я – життя, яке хоче жити, Я – життя серед життя, яке хоче жити». Замість моральних норм, правил, приписів концепція А. Швейцера пропонує одне правило – благоговійне ставлення до життя скрізь і завжди, де і коли зустрічався б індивід з іншими проявами волі до життя. Згідно з принципом благоговіння перед життям, воно сповнене страждань. І тільки приспана, «чиста» совість не реагує на ці страждання. Етика А. Швейцера – це етика особистості.

В Україні етику як науку вперше стали викладати в Києво-Могилянській академії. Секрети добра прагнув розкрити І. Гізель, який вважав, що добре все, що є або може бути. Воно узгоджується з божим розумом, і тому є істинним, а крім того узгоджується з божої волею і тому є добрим. Розмірковуючи над однією з корінних проблем етики, він стверджував, що ставлення до Бога і людей, людина вільна вибирати, а тому вона відповідальна за свої вчинки.

Етика Г.С. Сковороди засновувалась на ідеях кордоцентризму. Він вважав найважливішим у людині її емоційно-вольове начало – «серце», з яким пов’язував і її моральність. Етиці Сковороди характерні риси евдемонізму – людина повинна бути щасливою. В цьому аспекті принцип «Пізнай себе», який пронизує всі твори філософа, означає: пізнай свої природні здібності, своє покликання і працюй, вдосконалюйся відповідно їм, оскільки «несродня» праця є головним джерелом нещастя людини.

Етичні погляди В. Винниченка формувалися під впливом ідеї конкордизму. Найгуманнішим він вважав суспільство яке ґрунтується на колективній власності. Мораль конкордизму, яка колективна за своєю природою, забезпечить подолання егоїстичних якостей, котрі є основою нерівності людей. Моральним гаслом в етиці конкордизму є не «Ти мусиш!», а «Якщо ти хочеш, то…». Тому вона відкидає будь-які приписи, накази, визнаючи тільки «правила – поради». Ця етика адресована як індивіду, так і колективу.

Запитання до самоконтролю

1.  Чим відрізнялися ортодоксальні та неортодоксальні етичні школи Давньої Індії?

2.  Які категорії є основними в етиці Конфуція?

3.  Сформулюйте золоте правило моралі.

4.  Що вважав Сократ головною доброчесністю?

5.  На яких положеннях ґрунтується етика Арістотеля?

6.  В чому полягає сутність християнської етики?

7.  Сформулюйте категоричний імператив І. Канта.

8.  Чим відрізняється етика Ф. Ніцше від етики А. Шопенгауера?

9.  Що є провідною ідеєю етики екзистенціалізму?

10.  В чому полягає основний принцип етики А. Шопенгауера?

11.  На яких ідеях заснована етика Г. Сковороди?

12.  Яке відношення до етичної концепції В.Винниченка мають ідеї конкордизму?

Література

1. Малахов В. Етика: Курс лекцій; Навч. посібник. – К.: Либідь, 1996. – С. 36-40, 164-167, 210-212, 261-264..

2. Тофтул М. Етика: Навч. посібник. – К.: Академія, 2005. – С. 243-400.

3. Нападиста В.Г. Історія етики в Україні (друга половина ХІХ – поч. ХХ ст.): Навч. посібник. – К.: Либідь, 2004. – С. 5-15, 16-25, 177-185.

4. Гусейнов А.А., Апресян Р.Г. Этика: Учебник. – М.: Гардарики, 2002. – С. 44-65, 77-95, 110-220.

5. Этика: Учеб. пособие / Под ред. Т.В. Мишаткиной, Я.С. Яскевич – 2-е изд. – Мн.: Новое знание, 2002. – С. 21-55.

6. Некрасов А.И. Этика / Учеб. пособие. – Х.: ООО Одиссей, 2003. – С. 16-50, 52-120.

7. Швейцер А. Культура и этика – М.: Прогресс, 1973. – С. 304-326.