3.4. Сенс життя та щастя як категорії моральної свідомості

Смисл (сенс) життя. Поняття «смисл життя» належить до найважливіших понять етики. Цим терміном позначають і уявлення, яким послуговується моральна свідомість на буденному рівні.

Смисл (сенс) життя – морально-світоглядне уявлення людини, за яким вона зіставляє себе і свої вчинки з найвищими цінностями, ідеалом, виправдовується перед собою та іншими.

Проблема місця, ролі, призначення людини у світі, сенсу її життя є вічною. За словами Е. Фромма, людина – єдина тварина, для якої власне існування є проблемою; вона повинна її розв’язати, і їй від цього нікуди дітися. Поява цієї проблеми у свідомості людей пов’язана з нуждою, хворобою, муками совісті, зрадою, нерозділеним коханням тощо. Однак основна причина її виникнення полягає в усвідомленні людиною своєї смертності, скінченності свого існування.

Іноді смисл життя ототожнюють з метою, яку ставить перед собою індивід. Прагнення реалізувати мрію наповнює життя особистості відповідним змістом. Проте смисл життя не можна звести до окремої мети. Рано чи пізно людина має перейти, як писав сучасний російський філософ і психолог Ігор Кон, від питання «Ким бути?» до питання «Якою бути?». Саме тоді й виникає питання про смисл життя.

У розумінні проблеми смислу життя сформувалося дві принципові точки зору. Одна полягає в турботі людини лише про себе, своє спасіння, самовдосконалення, благополуччя, самореалізацію. Згідно з другою точкою зору, смисл життя не обмежується існуванням індивіда і полягає, наприклад, у служінні Богу, певній ідеї тощо. Окрему людину при цьому розглядають лише як засіб. Такий підхід іноді видається дуже високим, а тому привабливим. Проте історія свідчить, що заради сумнівних і псевдовеликих ідей загублено мільйони людських доль. Очевидно, смисл життя треба шукати між цими крайнощами – граничним егоїзмом і фанатичним альтруїзмом. Точка зору, згідно з якою смисл життя цілком заперечується, неприйнятна, аморальна.

Існування різних точок зору на проблему смислу життя є природним явищем. Важливо тільки враховувати, що в моральному житті віра в наявність смислу життя відіграє істотну роль. Без неї життя людини справді втрачає смисл.

Щастя. Проблема щастя постійно фігурує в буденному спілкуванні людей. Актуальна вона у філософії, мистецтві. Деякі мислителі, насамперед евдемоністи, вважали її найголовнішою, а всі інші проблеми – похідними щодо неї. Вона насправді досить актуальна, оскільки уявлення про щастя, розуміння його сутності істотно впливають (принаймні можуть впливати) на життєдіяльність особистості.

Усі хочуть бути щасливими, проте уявляють щастя по-різному. Навіть фахівці не можуть однозначно витлумачити це поняття.

Аналіз феномену щастя можна розпочати з робочого визначення, згідно з яким воно тлумачиться як особливий психічний стан, складний комплекс переживань людиною найвищої вдоволеності своїм життям. «Щастя, – на думку Дж. Локка, – у своєму повному обсязі є найвище задоволення, на яке ми здатні, а нещастя – найвище страждання». Можна жити змістовним, творчим життям і не переживати такого інтенсивного почуття, яким є почуття щастя. Проте бути щасливим без нього не можна. Це свідчить про істотність суб’єктивного начала в щасті.

Щастя – стан найвищого внутрішнього вдоволення людини умовами свого буття, повнотою і осмисленістю життя, реалізацією свого людського призначення.

Об’єктивною основою щастя є міра доброчесності людини, сукупність факторів, які визначають її життєве благополуччя (здоров’я, матеріальний добробут, везіння тощо).

Ілюзії вдоволення життям можна досягти й штучними засобами (алкоголем, наркотиками тощо). Проте після цього неодмінно настає тяжкий стан (похмілля, ломки тощо) і прозріння, розуміння того, що ілюзія щастя принципово відрізняється від справжнього щастя.

За словами Л. Толстого: «Щастя є відчуття повності фізичних і духовних сил в їх суспільному застосуванні». Неодмінною умовою щастя є самореалізація особистості, щастя індивідуально неповторне. Справді щасливою може бути людина поведінка і життєдіяльність якої орієнтовані на вселюдські цінності.

Запитання до самоконтролю

1.  Які категорії етики Ви знаєте?

2.  В чому полягає різниця між категоріями етики та естетики?

3.  Які ознаки є спільними для всіх моральних вимог?

4.  В чому Ви бачите відмінність між абсолютними та релятивістськими концепціями добра?

5.  Чи всякий моральний обов’язок категоричний?

6.  Як співвідносяться моральний обов’язок і совість?

7.  В чому Ви бачите різницю між категоріями “гідність” і “пошана”? Що Ви розумієте під “професійною гідністю”?

8.  Совість і сором. Що чому попередує?

9.  Чому відповідальність людини зростає з ростом свободи?

10.  Що відбиває категорія “справедливість”?

11.  В чому Ви вбачаєте сенс існування та призначення людства.

Література

1. Малахов В. Етика: Курс лекцій; Навч. посібник. – К.: Либідь, 1996. – С. 88-94, 95-115, 147-180, 181-215.

2. Тофтул М.Г. Етика: Навч. посібник. – К.: Академія, 2005. – С. 28-75.

3. Гусейнов А.А., Апресян Р.Г. Этика: Учебник. – М.: Гардарики, 2002. – С. 241-250, 257-265, 295-305, 326-348, 349-359.

4. Некрасов А.И. Этика: Учеб. пособие – Х.: ООО Одиссей, 2003. – С. 302-320, 360-374.

5. Этика: Учеб. пособие / Под ред. Т.В. Мишаткиной, Я.С. Яскевич – 2-е изд. – М.: Новое знание, 2002. – С. 138-150, 153-170, 198-205, 208-220, 224-240, 243-260.

6. Этика и эстетика: Учеб. пособие для самостоятельного изучения дисциплины / Пальм Н.Д., Гетало Т.Е. – Х.: «ИНЖЕК», 2004. – С. 54-70.

7. Этика. Энциклопедический словарь. – М.: Гардарики, 2001. – С. 113-114, 119-121, 154-156, 449-451, 542-545.