- •Старобільськ – 2017
- •Розділ 1. Історичний огляд та концептуальне вирішення дипломної роботи
- •1.1 Концептуальне рішення твору.
- •1.2 Історико-етнографічна частина
- •Розділ 2. Обгрунтування художнього та колористичного вирішення дипломної роботи
- •2.1 Пошуки об’ємно-просторового вирішення композиції
- •2.2. Обгрунтування колористичного вирішення.
- •3.2. Технологія виготовлення скульптурної композиції
- •Хімічний склад опішнянської глини
- •Розділ 3. Технологічна частина
- •3.1. Вибір матеріалу
- •3.2.1.Виготовлення каркасу.
- •3.2.2.Ліплення пластичної моделі.
- •3.2.3.Формування та відливання скульптурної композиції в гіпсі
- •Висновки
- •Список використаної літератури
- •Додатки
Розділ 3. Технологічна частина
3.1. Вибір матеріалу
Дипломна робота була виготовлена в умовах майстерень кафедри образотворчого мистецтва та професійної майстерності Луганського національного університету імені Тараса Шевченка Інституту культури і мистецтв. Спочатку, згідно затвердженого проекту, було виготовлено модель зі скульптурної глини. Потім з неї знято гіпсову форму, в якій було відформовано гіпсовий виріб.
В роботі були використані наступні керамічні матеріали:
- скульптурна глина для виготовлення моделі;
- гіпс;
- інші допоміжні матеріали.
3.2. Технологія виготовлення скульптурної композиції
Глинисті матеріали є головним компонентом для виготовлення керамічних виробів.
Слово “глина” являє собою загальне поняття для мінеральної речовини колоїдного характеру, яка виникла в результаті розкладання польовошпатових порід і головним чином складається з водного алюмосилікату. Глинами називають уламкові гірські породи осадового походження. В поєднанні з водою вони перетворюються в пластичну масу, при висиханні зберігають форму, а після випалу набувають міцності каменю. Глини відносять до полідисперсних матеріалів. Вони не однорідні за складом і властивостями.
Найбільш характерною властивістю глин є пластичність. Це здатність зволожених глин під дією незначних зовнішніх зусиль змінювати свою форму без появи тріщин та зберігати її в статичному стані. Сухі глини крихкі, мають землистий або жирний злам. В чистому вигляді пластичні глини використовують рідко, бо при сушці та випалюванні вони дають велику усадку, яка супроводжується розтріскуванням і деформацією. Тому до глин додають опіснюючі матеріали – шамот, пісок та ін.[2]
Для виговлення моделі було використано опішнянську глину, яку використовують для ліплення поточних завдань по скульптурі. За своїм мінералогічним складом опішнянська глина належить до каолініто-монтморілонітових глин. Опішнянська глина належить до тонкодисперсних глин. Їй властива висока пластичність. Хімічний склад наведено у таб.3.2.
Таблиця 3.2.
Хімічний склад опішнянської глини
В.П.П. |
SiO2 |
Al2O3 |
Fe2 O3 |
TiO2 |
CaO |
MgO |
SO3 |
K3O |
Na2O |
7,03 |
72,08 |
15,56 |
1,95 |
1,56 |
0,57 |
0,10 |
0,02 |
0,19 |
0,12 |
Число пластичності – 21. Завдяки чому з неї легко ліпити.
Застосування гіпсу в скульптурі веде свій початок з глибокої давнини - це один з найдавніших матеріалів. Гіпсом як скульптурним і будівельним матеріалом користувалися ще єгиптяни. Судячи за численними знахідками археологів, еллінізму і римську епохи можна вважати часом найширшого застосування гіпсу для скульптурних цілей. До нас дійшла велика кількість ескізних робіт скульпторів зі слідами відбитків пальців. Деякі з цих робіт служили перехідними моделями для скульптури, виконаної потім в інших матеріалах; багато були самостійними оригінальними творами. Пліній писав, що Лісістрата був перший, хто обліпив гіпсом обличчя людини і зробив форму, в яку налив віск, а потім зробив фігуру.
У Римі виливки скульптури з гіпсу отримали особливо широке поширення в I столітті до н. е. Гіпсом користувалися також для зняття масок з померлих. У майстернях скульпторів гіпсові маски служили наочним допоміжним матеріалом для створення портретної скульптури. Відомо також виготовлення дешевої гіпсової скульптури - бюстів вчених і філософів. - Якої прикрашалися бібліотеки. Промислове виробництво гіпсу відноситься до XII-XIII століть.
Гіпс по простоті застосування незамінний як для виготовлення форм, так і для відливання скульптури. Гіпс - це перший перехідний матеріал, в якому скульптор бачить свій твір після глини або пластиліну. З яким би м'яким матеріалом не працював скульптор, він завжди потім переводить скульптуру в гіпс, допрацьовує її і тільки після цього зазвичай переводить в будь-якої стійкий матеріал. Гіпс є унікальним матеріалом і для виготовлення форм.
Гіпсові форми служать не тільки для відливання скульптури з гіпсу, а й для повторення її в глині, для теракоти, фаянсу, порцеляни. Гіпс — мінерал класу сульфатів. Складається головним чином з двоводного сірчаного кальцію (кальцію сульфат) (CaSO4·2H2O). Містить СаО – 32,54%; SO3 – 46,51%; H2O – 20,95%. Супутні домішки: пісок, вапняки, сірчисте залізо та інші, що додають йому бурий чи червонуватий відтінок. Домішки знижують технічні властивості гіпсу.
Сингонія моноклінна. Густина 2,3. Твердість 1,5-2,0. Колір білий. Блиск скляний.
Розрізняють:
гіпсовий шпат (напівпрозорі кристали);
атласний шпат або уральський селеніт;
алебастр (сніжнобілий тонкозернистий).
Гіпс має широке застосування. Розмолотий гіпс застосовують як добриво (гіпсування). При температурі 120 — 200°С перетворюється в алебастр, що використовують для штукатурних робіт, для виготовлення форм у керамічному виробництві та різних виливків. При температурі 600 — 700°С переходить в безводний ангідрит.[5]
