Тема 2. Формування ресурсів комерційного банку

1. Склад і структура ресурсів комерційного банку.

2. Формування власного капіталу банку.

3. Операції по залученню вкладів і депозитів.

4. Залучення ресурсів на міжбанківському ринку.

5. Управління ресурсами комерційного банку.

1. Склад і структура ресурсів комерційного банку

Банківські ресурси — сукупність грошових коштів, що пере­бувають у розпорядженні банків і використовуються ними для здійснення активних та інших операцій. Операції, за допомогою яких банки формують свої ресурси, називаються пасивними.

Для зручності банківські ресурси класифікують за різними ознаками:

І. За економічним змістом:

1. власні кошти, що складаються зі статутного, резервного та інших фондів, що створюються у процесі діяльності банку, не­ розподілений прибуток банку;

1. кошти банків-кореспондентів;

2. кошти клієнтів на рахунках банків;

4. грошові заощадження населення, що формуються в результаті зменшення поточного особистого споживання населення;

5. міжбанківські кредити, включаючи кредити від НБУ;

6. цінні папери випущені;

7. інші ресурси.

II. За місцем мобілізації:

1. ті, що мобілізуються самим комерційним банком;

2. придбані в інших банках.

III. За можливістю прогнозування величини ресурсу:

1. ті, що піддаються безпосередньому прогнозуванню;

2. ті, що піддаються опосередкованому прогнозуванню.

IV. За джерелами утворення:

1. власні;

2. залучені (кошти, які банк залучає на вклади і депозити);

1. запозичені (кошти, які банк залучає шляхом випуску облігацій або міжбанківських кредитів).

V. За можливістю використання:

1. постійні;

2. тимчасові.

2. Формування власного капіталу банку

Власний капітал (кошти) банку являє собою грошові кошти, внесені акціонерами (засновниками банку), а також кошти, утво­рені в процесі подальшої діяльності банку. Порівняно з підпри­ємствами інших сфер діяльності власний капітал комерційного банку займає незначну питому вагу у сукупному капіталі (при­близно 8—10 %), тоді як у промислових підприємств цей показ­ник становить 40—60 %. У комерційних банках власний капітал має інше призначення, ніж в інших сферах підприємництва. Як­що в останніх це — забезпечення платоспроможності і виконання більшості оперативних функцій підприємств та організацій, то власний капітал комерційного банку слугує насамперед для стра­хування інтересів вкладників і меншою мірою — для фінансово­го забезпечення своєї оперативної діяльності.

Розмір власного капіталу є важливим фактором забезпечення надійності функціонування банку і повинен перебувати під конт­ролем органів, що регулюють діяльність комерційних банків. Од­нією з вимог, яку висуває НБУ до комерційних банків, є підви­щення рівня капіталізації, що сприяє збільшенню рівня фінансової стабільності і надійності банківської системи України в цілому.

Призначення банківського капіталу виражається в його функціях. Власний капітал комерційного банку виконує такі функції:

1. Захисна: власний капітал слугує насамперед для страхування інтересів вкладників і кредиторів банку, а також для покриття поточних збитків від банківської діяльності. На сьогоднішній день це основна функція капіталу, оскільки в умовах, коли значна частина ресурсів вкладається в ризикові активи (кредити і цінні папери), навіть порівняно невеликі втрати можуть призвести до банкрутства банку.

2. Забезпечення оперативної діяльності: є другорядною для капіталу банку. Ця функція має вагу на перших етапах діяльності банку, коли за рахунок власного капіталу формується його інфраструктура і розгортається його діяльність (фінансування придбання комп'ютерної та оргтехніки, будівництво (оренда) офісів і т. п.).

3. Регулююча: через фіксацію розміру власного капіталу регулюючі органи впливають на діяльність банку в цілому. Розмір власного капіталу банку служить порогом допуску на банківський ринок (мінімальний розмір статутного капіталу) та регулятором розширення масштабів діяльності банку (прийняття банком додаткових ризиків, без яких неможливе отримання додаткових прибутків) регулюючі органи ставлять у залежність від адекватного нарощення капіталу.

Зважаючи на джерела і порядок формування капітал банку складається зі статутного капіталу, резервного капіталу, спеціальних фондів, нерозподіленого прибутку, субординованого боргу.

1. Статутний капітал банку формується з акціонерного або приватного капіталу банку під час організації нового банку шля­хом акумулювання внесків чи випуску і реалізації акцій. Емісія акцій як форма створення і поповнення статутного капіталу бан­ку регулюється Законами України «Про господарські товарист­ва», «Про цінні папери і фондову біржу».

У банках, які мають статус ВАТ, статутний капітал формуєть­ся шляхом відкритої підписки на акції, у ЗАТ — шляхом розпо­ділу акцій між засновниками відповідно до їх частки у статутно­му фонді.

Перший випуск акцій банку повинен повністю складатися з простих акцій. Усі випуски акцій банків типу ВАТ підлягають реєстрації у Державній комісії з цінних паперів та фондового ри­нку (ДКЦПФР). При повторній емісії, який дозволяється тільки після повної оплати акціонерами акцій попередньої емісії, банки можуть випускати також привілейовані акції. Згідно із Законом України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.00 наявність збитків у банку не є перешкодою для оголошення підписки на акції або паї банку та збільшення статутного капіталу банку.

Для реєстрації випуску акцій банк-емітент складає проспект емісії. При першій емісії його готують засновники, а при наступ­ній — правління банку. В проспекті емісії містяться дані про банк, його фінансовий стан, інформація про попередні випуски цінних паперів. Проспект емісії повинен бути затверджений не­залежною аудиторською компанію.

2. Резервний фонд комерційного банку. Це грошові ресурси, що резервуються банком для забезпечення непередбачених витрат, покриття збитків від банківської діяльності, а також виплату дивідендів по привілейованих акціях, якщо недостатньо прибутку. Наявність коштів у ньому забезпечує надійність і стабільність комерційного банку, зменшує вірогідність його банкрутства. Розмір резервного фонду та щорічних внесків до нього встановлюється зборами акціонерів і фіксується в установчих документах, але він не може бути меншим за 25 % регулятивного капіталу, а розмір відрахувань — меншим 5 % чистого прибутку.

Коли резервний фонд досягає встановленої величини, то від­рахування до нього припиняються. У разі використання коштів з резервного фонду відрахування від чистого прибутку на його фор­мування поновлюються.

3. Спеціальні фонди (фонд основних коштів, фонд переоцінки основних засобів та ін.) призначені для виробничого та соціального розвитку банку. Порядок формування і використання цих коштів визначається статутними документами банку. Формуються ці фонди за рахунок прибутку. Елементом резервного капіталу є загальні резерви призначені для покриття можливих збитків по операціях банку, їх відмінність від резервного фонду полягає в тому, що вони мають конкретніше призначення (наприклад, резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків створюється для покриття безнадійної заборгованості по позичкових операціях).

4. Нерозподілений прибуток — це джерело внутрішнього походження. Створюється як залишок прибутку після виплати дивідендів/ відрахувань до резервного та інших фондів. Оскільки розмір усіх відрахувань (крім дивідендів) завчасно визначено, то залишок нерозподіленого прибутку за минулий рік залежить головним чином від розміру дивідендів, які повинні сплачуватися акціонерам.

5. Субордтований борг — це звичайні незабезпечені боргові капітальні інструменти, які за умовою контракту не можуть бути вилучені з банку раніше 5 років, а у разі банкрутства чи ліквідації повертаються інвестору після погашення претензій усіх інших кредиторів. При цьому сума таких коштів, включених у капітал, не може перевищувати 50 % розміру основного капіталу зі щорі­чним зменшенням на 20 % від його первинної вартості протягом 5 останніх років угоди.

Розмір власного капіталу визначається банком самостійно, але з урахуванням таких факторів:

1. вимоги НБУ щодо мінімального розміру статутного капіталу;

2. характер активних операцій. Наявність значного обсягу ризикованих операцій потребує відносно більшого розміру власного капіталу;

3. специфіка клієнтури. За значної кількості невеликих вкладників власних коштів потрібно менше, ніж за наявності великих вкладників.

Українська методика визначення капіталу банку і розрахунку його достатності випливає з рекомендацій Базельського ко­мітету. Ці рекомендації були розроблені у грудні 1987 р. Згідно з ними капітал банку поділяється на: