4. Залучення ресурсів на міжбанківському ринку

На міжбанківському ринку банки задовольняють свої потреби в ресурсах за допомогою позичок:

1. в інших комерційних банках

2. у центральному банку.

Міжбанківський кредит посідає особливе місце в структурі джерел залучених кредитних ресурсів банку. Він є оперативним способом одержання коштів; має в основному короткостроковий характер. Надається при встановленні кореспондентських відно­син, але разом з тим міжбанківський кредит дорожчий за інші джерела. Філії комерційного банку можуть працювати на міжбан­ківському ринку тільки в межах своєї системи.

Призначення міжбанківських кредитів:

1. надають можливість виконувати вимоги з обов'язкового резервування;

2. задовольняють потреби клієнтів у коштах;

3. забезпечують ліквідність банку;

4. банки, в яких є надлишок ресурсів, можуть розміщувати тимчасово вільні кошти в банках, де існує їх нестача.

Перевага міжбанківського кредиту порівняно з депозитом:

1. оперативність;

2. не потребує резервування в центральному банку, оскільки не є вкладом;

3) не потребує витрат на маркетинг та інфраструктуру. Необхідно враховувати специфічні особливості міжбанківських кредитів, одержаних від інших комерційних банків та НБУ. Міжбанківські кредити бувають таких видів:

1. добові (овернайт);

2. строкові;

3. безстрокові (онкольні).

Добові міжбанківські кредити — це, як правило, незабезпечені позички, які надаються банкам з доброю репутацією. В окремих випадках за наявності сумніву щодо платоспроможності позича­льника кредитор може вимагати заставу (наприклад, у вигляді державних цінних паперів).

Кредитна угода укладається за телефоном, телеграфом, часто без документарної фіксації.

Строкові кредити видаються на строк від кількох днів до кількох місяців (тиждень, місяць, три місяці, шість місяців, рік; на євроринку зустрічаються міжбанківські кредити строком до 5 років).

Кредитна угода на видачу таких кредитів укладається в письмо­вій формі після оцінки кредитоспроможності банку-позичальника.

Безстрокові кредити. При цьому виду кредиту строки угоди автоматично подовжуються щодня, доки одна із сторін не прийме рішення про розірвання такої угоди.

Комерційні банки можуть також отримувати кредити від НБУ.

Однією з особливих рис кредиту, що надається НБУ, є те, що у Нацбанку існують специфічні джерела надання міжбанківських кредитів:

1. гроші в обігу;

2. гроші в міжбанківських розрахунках.

Розмір цих ресурсів залежить від того, яку грошово-кредитну політику проводить НБУ. Такі кредити видаються в особливих випадках, наприклад, при кризі ліквідності, санації банку.

Національний банк надає кредити за допомогою:

1. операцій РЕПО;

2. ломбардного кредитування;

3. проведення закритих і цільових кредитних аукціонів;

4. операції НБУ на відкритому ринку.

До середини 1994 р. НБУ здійснював селективну політику адресного фінансування комерційних банків, надалі — проводились кредитні аукціони. Метою подібних аукціонів було забезпе­чення широкого доступу комерційних банків до кредитів НБУ. При цьому до комерційних банків висувалися такі вимоги: до­тримання норм обов'язкового резервування; дотримання еконо­мічних нормативів; відсутність простроченої заборгованості по кредитах Національного банку; своєчасне подання звітності в НБУ. Філії комерційних банків, а також комерційні банки, діяль­ність яких триває менше 1 року, до участі в кредитних аукціонах не допускалися.

Умовою допуску комерційних банків до кредитного аукціону є дотримання певних умов:

1. один банк не може одержати більше ніж 50 % кредитів, запропонованих на кредитному аукціоні;

2. сума заборгованості комерційного банку по кредитах НБУ не повинна перевищувати п'ятикратного розміру власного капіталу банку.

Комерційним банкам, чиї заявки на аукціоні задоволені, вида­ється свідоцтво про купівлю кредитів. Це свідоцтво та інші доку­менти, необхідні для оформлення кредитного договору, комер­ційний банк надає територіальному управлінню НБУ. Після оформ­лення кредитного договору територіальне управління НБУ пере­раховує суму кредиту на кореспондентський рахунок комерцій­ного банку.

На перших етапах Національний банк видавав такі кредити без забезпечення, але починаючи з 1996 р. став вимагати від комерційних банків забезпечення у вигляді державних цінних паперів, які блокувались на окремому рахунку в депозитарії Національного банку. В 1995 р. НБУ проводив цільові кредит­ні аукціони, на яких кредити продавались комерційним бан­кам, що брали участь у реалізації програми державної підтрим­ки підприємств.

У 1996 р. Нацбанк почав надавати комерційним банкам лом­бардні кредити. Ломбардний кредит — це надання центральним банком комерційним банкам кредиту під забезпечення цінних паперів, які входять до ломбардного списку центрального банку. Ломбардний кредит не повинен перевищувати 75 % вартості цін­них паперів комерційного банку, які надані в забезпечення. Може надаватися під забезпечення всіх видів державних цінних паперів та інших цінностей, придатних для забезпечення кредитів НБУ. Цінні папери перераховуються на депо-рахунок у НБУ, де вони бло­куються і перебувають до погашення кредиту. У разі зниження вар­тості цінних паперів НБУ вимагає додаткового забезпечення.

Починаючи з 1997 p. рефінансування комерційних банків здійс­нюється ще й за допомогою проведення операцій РЕПО. Це так звані позички під заставу цінних паперів на умовах угоди про зворотну купівлю. При цьому НБУ на підставі генеральної угоди купує у комерційного банку державні цінні папери на відповід­ний період з обов'язковою умовою їх викупу цим комерційним банком у встановлений строк. Національний банк може здійсню­вати операції РЕПО як шляхом безпосередньої домовленості із комерційними банками, так і через проведення тендера заявок комерційних банків на участь в операціях РЕПО.

Об'єктом операцій центрального банку на відкритому ринку є цінні папери, що мають високу ліквідність і користуються по­всюдним попитом, їх суть полягає у змінах обсягів купівлі та продажу цінних паперів центральним банком, що приводить до зміни резервів комерційних банків. Традиційно центральні бан­ки країн Європи проводять політику відритого ринку переважно з державними цінними паперами на вторинному ринку. До опе­рацій відкритого ринку не належить купівля центральним бан­ком цінних паперів на первинному ринку, тобто безпосередньо в емітента. У США та Японії операції на відкритому ринку є найефективнішим і найважливішим знаряддям впливу на вели­чину ресурсів у банківській системі, а через них і на економіку в цілому.