5. Управління ресурсами комерційного банку

Управління банківськими ресурсами — це діяльність, пов'я­зана із залученням грошових коштів вкладників та інших креди­торів, визначення розміру та відповідної структури джерел гро­шових коштів у тісному зв'язку з їх розміщенням.

Існує два рівні управління ресурсами комерційних банків:

1. державний рівень (управління здійснюється через НБУ з використанням різних фінансових інструментів);

2. Рівень комерційного банку.

Розглядаючи державний рівень управління ресурсами комер­ційного банку, виокремлюють такі інструменти, які при цьому застосовує НБУ:

І. Надання кредитів Національним банком України комер­ційним банкам, що безпосередньо впливає на розмір їх пасивів. При цьому велике значення має відсоткова політика НБУ: вста­новлена офіційна облікова ставка виступає фактором регулюван­ня попиту на міжбанківський кредит.

II. Операції на відкритому ринку — операції з купівлі-про- дажу державних цінних паперів, що можуть збільшувати або зменшувати розмір пасивів комерційних банків.

III. Встановлення економічних показників регулювання діяльності комерційних банків:

1. мінімальний розмір статутного капіталу;

1. співвідношення між розміром власних коштів банку і су­ мою активів (з урахуванням ступеня ризику їх втрати);

3) обов'язкові резерви — частина ресурсів, внесена на безвідсотковий рахунок в НБУ за його вимогою. Вони обмежують мо­жливість кредитування і депозитної емісії комерційних банків;

4. показники ліквідності комерційного банку і максимального розміру ризику на одного позичальника;

5. інші показники.

Інструменти НБУ можуть бути ефективними лише в умовах уз­годження їх з податковою політикою та чинним законодавством.

Вилучення ресурсів Національним банком України для по­криття бюджетного дефіциту тягне за собою зменшення ресурсів у комерційних банків.

Управління ресурсами на рівні комерційного банку:

1. Комерційним банкам потрібно виконувати вимоги НБУ щодо дотримання встановлених економічних нормативів.

2. Комерційні банки повинні вживати заходи, що стимулюють залучення вкладів і їх збереження. Тут мають бути враховані такі фактори:

• якість обслуговування клієнтів;

• кваліфікація персоналу банку;

• відсоток по вкладах;

• використання різних видів цінних паперів, зокрема сертифікатів.

3. Ефективне розміщення ресурсів. При цьому застосовуються три методи:

I — загального фонду грошових коштів: мобілізація коштів з подальшим їх спрямуванням на потреби, що виникають у даний момент;

II — розподілу активів (конверсія): розміщення грошових коштів залежно від джерела походження коштів;

III — наукового управління (економіко-математичний): за допомогою математичних формул виражається мета комерційного банку.

У процесі прийняття рішення щодо розміщення ресурсів не­обхідно поєднувати всі ці методи, враховуючи при цьому людсь­кий фактор (рівень підготовки спеціалістів банку).

4. Визначення оптимальної структури джерел походження коштів для конкретного банку.

Комерційний банк повинен підтримувати оптимальне співвід­ношення між власними і залученими коштами, яке при най­менших витратах на формування банківських ресурсів сприятиме підтриманню стабільного рівня дивідендів і доходів.

При управлінні кредитними ресурсами на рівні комерційного банку останній складає плани, в яких прогнозуються надходження вкладів та їх вилучення. При цьому враховуються загальні економічні умови, сезонність, рух відсоткових ставок, потреби клієнтів (особливо великих) у коштах.

До процесу планування залучаються:

* макроекономічний аналіз;

»інформація про клієнтів.

Показники, що використовуються банками при управлінні кредитними ресурсами: