4. Переваги стратегічного планування

Планування є відправною точкою управлінського циклу в класичній моделі наукового управління. На етапі планування визначаються риси організаційної структури, характер мотивації співробітників і контролю за їхніми діями. У той же час планування замикає управлінський цикл: цільові настанови можуть корегуватись на основі зворотного зв’язку.

Необхідність у плануванні викликана, насамперед, обмеженими ресурсами. Планування дозволяє зменшити складність системи, тобто розбити складний вид діяльності на сукупність простих складових, а також полегшує процес наступного аналізу й контролю. Відсутність планування веде до розмивання відповідальності, а надмірне захоплення планами - до буквального їх виконання без врахування реального стану справ.

Головними перевагами стратегічного планування є:

• зв’язок поточних рішень з майбутніми результатами, організоване осмислення рішень з прогнозуванням їхніх наслідків;

• орієнтація на пошук альтернативних варіантів досягнення цілей, тобто допустимих цілей у межах визначених цілей та наявних обмежень;

• визначення можливостей і загроз, сильних та слабких сторін діяльності об’єкту управління, врахування їх при встановленні цілей і формулюванні стратегій для забезпечення впливу на них вже сьогодні;

• свідома підготовка майбутнього до майбутнього;

• розподіл відповідальності не лише між напрямками діяльності, а й між поточною та майбутньою діяльністю;

• використання однозначних понять. Наприклад, не змішувати поняття «ціль», «завдання» і «очікуваний результат»;

• комплексний розгляд об’єкту;

• обґрунтовані прогнози й висновки розрахунками, проведеними по відпрацьованих методиках.

Переваги стратегічного планування не реалізуються самі по собі. Як кожне явище, стратегічне планування має характеристики, які в разі їх невдалого використання можуть зашкодити розробці та впровадженню стратегічних планів. Використання теорії в практичній діяльності являє собою перетворення інформації в знання, тобто у розробку, придатну для безпосередньої реалізації.

Література: [1; 2; 4; 5; 6; 7; 8; 11; 12; 13; 14; 15; 17; 22; 23; 24; 25; 26; 27;

28]

Питання для самоперевірки:

1. Чим характеризується етап стратегічного планування?

2. В чому полягає сутність стратегічного планування?

3. Які Ви можете назвати етапи розробки стратегічного плану?

4. Якою є мета та принципи стратегічного планування?

Завдання для самостійного опрацювання:

1. Стратегія розвитку підприємства.

2. Базові моделі стратегічного планування.

3. Підходи до процесу розробки стратегії розвитку підприємства.

4. Бар’єри стратегічного планування та шляхи їх подолання.

5. Впровадження стратегічного планування в комплексі поведінки організації.

Тема 2. Мета в стратегічному плануванні

1. Місія підприємства та правила її формулювання в процесі стратегічного планування

2. Стратегічні цілі підприємства

Ключові терміни та поняття: місія; бачення; стратегічні цілі; «дерево цілей».

Після вивчення цієїтеми Ви повинні знати :

• сутність місії підприємства та її відмінності від головної цілі;

• основні групи впливу на діяльність підприємства, інтереси яких мають бути враховані при визначенні місії;

• основні складові місії;

• цілі формування місії;

• ознаки стратегічних цілей та вимоги до них.

1. Місія підприємства та правила її формулювання в процесі

стратегічного планування

Місія- це сформульоване твердження відносно того, для чого чи з якої причини існує підприємство; сенс існування підприємства, в якому проявляються відмінності даного підприємства від йому подібних.

Одним з перших сформулював та використав в роботі місію підприємства засновник МаізшйііаЕіесігісІпбшітіаі К. Мацусіта у 1933 році. Місія, цінності та стратегія підприємства стають головними орієнтирами, що дозволяють вести бізнес відповідно до обраного курсу. Саме вони є мірилом для нових ідей та концепцій. Коли у членів команди виникає нова ідея або підхід, насамперед їх досліджують на відповідність місії та стратегії (так зване «правило спагетті»).

В характері кожного підприємства є щось від його засновника. Емерсон відзначив, що «організація - це подовжена тінь однієї людини». Однак, з розвитком підприємства змінюються ідеї, клієнти, співробітники, ринок, але незмінним повинно залишатись чітке бачення та ясні цілі розвитку. Отже, значення місії не перебільшене: встановлені на її основі цілі є критеріями для всього процесу прийняття управлінських рішень. Критерієм називають ознаку, на основі якої відбувається оцінка чогось. Якщо керівництво не визначилося з місією, то у нього не буде точки відліку для вибору найкращих альтернатив.

Місія тісно пов’язана з такими категоріями, як «стратегічне бачення» та «філософія функціонування підприємства» і майже завжди є особистим поглядом керівників вищого рівня на перспективи розвитку підприємства.

Бачення- погляд вищого керівництва підприємства на те, яким може бути підприємство за сприятливих умов. Місія складається на основі стратегічного бачення того, що підприємство прагне робити та яким воно хоче стати. Принциповою різницею між місією та баченням є те, що місія показує яким чином досягаються цілі, а бачення - це картинка майбутнього; якщо місія формулюється загальними словами, то бачення виражається дуже конкретно.

Філософія функціонування підприємства- це інтегрована частина управління, що дає змогу усвідомити майбутнє, керуючись наявною та бажаною позицією, способом життя підприємства, які є основними настановами процесу мислення, інтелектуальних робіт, що зумовлюють процеси, процедури, технологію та зміст рішень. Домінуючою філософією розвинених, процвітаючих організацій є підприємництво як основа руху вперед, створення цінностей та виконання вимог щодо соціальної відповідальності.

Основними групами людей які впливають на діяльність підприємствата інтереси яких мають бути враховані при визначенні його місії, є:

- власники підприємства - створюють та розвивають підприємство, щоб за рахунок результатів його діяльності вирішити свої життєві проблеми;

• співробітники підприємства - своїм трудом забезпечують діяльність підприємства, створення та реалізацію продукту, отримують за свій труд компенсацію, за допомогою якої вирішують свої життєві проблеми;

• споживачі - віддають підприємству свої ресурси (гроші) в обмін на продукт та задовольняють за допомогою продукту свої потреби;

• ділові партнери - отримують оплату своїх послуг або послуги від підприємства;

• місцева спільнота - пов’язана з формуванням соціального та екологічного середовища існування підприємства.

Необхідними складовими місії є: мета функціонування організації; сфера діяльності організації; філософія організації; методи досягнення цілей; методи взаємодії організації із суспільством (соціальна політика організації) .

При визначенні місії підприємства задаються чіткі критерії свого позиціонування, визначається «заради чого» та «для кого» підприємство працює.

Цілі формуванні місії:

1. дає суб’єктам зовнішнього середовища загальне уявлення про підприємство, його прагнення, сприяє формуванню іміджу підприємства в уявленні суб’єктів зовнішнього середовища;

2. сприяє єднанню в середині підприємства і створенню корпоративного духу. Це проявляється в тому, що місія робить ясними для працівників загальну мету і призначення підприємства, в результаті чого працівники орієнтують свої дії в єдиному напрямку;

3. створює можливості для більш ефективного управління підприємством. Місія дає основні напрямки роботи підприємства.

2. Стратегічні цілі підприємства

Якщо місія задає загальні орієнтири функціонування підприємства, що відбивають зміст його існування, то конкретний кінцевий стан, до якого прямує підприємство, фіксується у вигляді його цілей. Стратегічні цілі підприємства формулюються та встановлюються на основі місії та цінностей підприємства.

Мета - конкретний стан окремих характеристик підприємства, які є для нього бажаними і на досягнення яких спрямована його діяльність. Одним з основних завдань стратегічного управління є обґрунтування цілей.

Стратегічні цілі класифікують за певними ознаками:

1. за спрямованістю мети - зовнішні та внутрішні;

2. за напрямками діяльності на підприємстві - економічні, техніко- технологічні, соціальні та екологічні;

3. за можливістю втілення в життя - „цілі створення” (матеріального об’єкта чи системи) та „цілі розвитку” (коли триває процес);

4. за охопленням рівнів управління - цілі підприємства, підрозділів, груп або індивідів;

5. за часовими характеристиками - коротко-, середньо- та довгострокові;

6. за відповідною спрямованістю на види діяльності - стратегічні, тактичні, оперативні;

7. за впливом на окремі елементи підприємства - виробничі та управлінські;

8. за характером діяльності - функціонування та розвитку;

9. за пріоритетами - основні, вторинні та підтримувальні;

10. за вимірюваністю - кількісні та якісні.

Підприємство намагається досягти цілей за допомогою отримання прибутку, тобто шляхом перетворення ресурсів на товари і подальшої їх реалізації споживачам. Всі ресурси схильні до змін і тому розвиток підприємства залежить від прибутку:допоки є прибуток, якийвикористовується для отримання доходу в майбутньому та оновлення ресурсів, підприємство буде успішно функціонувати.

Вимоги до цілей:

1. досяжність, реальність: нереальна мета призводить до демотивації працівників і втрати ними орієнтира, що негативно позначається на діяльності підприємства;

2. гнучкість: цілі потрібно встановлювати так, щоб залишалась можливість для їх коригування відповідно до змін зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства;

3. вимірюваність: цілі треба формувати так, щоб їх можна було кількісно виміряти чи будь-яким іншим способом об’єктивно визначити, досягнуто мети чи ні;

4. коректність: мета має давати чітке уявлення про напрям руху організації для її досягнення;

5. сумісність: довгострокові цілі відповідають місії, а короткострокові - довгостроковим; цілі не повинні суперечити одна одній;

6. прийнятність для основних суб’єктів впливу, які визначають діяльність підприємства, і насамперед для тих, кому потрібно їх досягти.

Для досягнення генеральної мети потрібно довести її зміст до кожного рівня та виконавця на підприємстві, визначити внесок кожного з працівників у стратегічний успіх підприємства. Це можна забезпечити за допомогою декомпозиції цілей та задач, тобто побудовою „дерева цілей”, де встановлюються конкретні, виміряні задачі, що лежать в основі конкретних видів робіт.

„Дерево цілей” - це наочне графічне зображення підпорядкованості та взаємозв’язку цілей, що демонструє розподіл загальної (генеральної) мети або місії на підцілі, завдання та окремі дії.

Основною ідеєю щодо побудови „дерева цілей” є декомпозиція (розукрупнювання). Декомпозиція - це метод розкриття структури системи, при якому за однією ознакою її поділяють на окремі складові. Використовується для побудови „дерева цілей”, щоб пов’язати генеральну мету зі способами її досягнення, сформульованими у вигляді завдань окремим виконавцям.

Основним правилом побудови „дерева цілей” є „повнота редукції”. „Повнота редукції” - процес зведення складного явища, процесу або системи до більш простих складових. Для реалізації цього правила використовують такий системний підхід:

а) мета вищого рівня є орієнтиром, основою для розробки (декомпозиції) цілей нижчого рівня;

б) цілі нижчого рівня є способами досягнення мети вищого рівня і мають бути представлені так, щоб їхня сукупність зумовлювала досягнення початкової мети.

Вимоги до побудови „ дерева цілей ” такі:

• повнота відображення процесу або явища;

• на кожному рівні сукупність підцілей має бути достатньою для опису цілі вищого рівня;

• несуперечливість цілей нижчого та верхнього рівнів;

• декомпозиція мети на підцілі на кожному рівні має виконуватися за одним методологічним підходом;

• усі цілі мають бути сформульовані в термінах робіт.

„Дерево цілей” будується на основі координації цілей. Вертикальна координація цілей дає змогу узгоджувати непов’язані між собою напрямки діяльності та формувати конкретні переваги всього підприємства.

Горизонтальна координація забезпечує більш ефективне використання виробничого потенціалу та його частин, суттєвим є вибір методів побудови „дерева цілей”.

Метод дезагрегації цілейзастосовується для формалізованих цілей, які найчастіше характеризують реально існуючі об’єкти або ті, що створюються. Він базується на системному уявленні про об’єкт дослідження і передбачає використання таких понять:

а) система, тобто генеральна ціль або ідеальне уявлення про те, що треба створити;

б) підсистема, як частина більш загальної системи, у якій підсистеми є функціонально значущими;

в) елементи як сукупність складових елементів підсистем.

Метод забезпечення необхідних умовпередбачає, що сформульована генеральна мета пропонується експертам для аналізу та побудови „дерева цілей”. Незалежні експерти висувають вимоги щодо форми та умов, необхідних для досягнення мети, пропонують перелік оцінок структури цілей, а також заходи для досягнення цілей.

Правильно організований процес встановлення цілей передбачає чотири

фази:

1. виявлення і аналіз тенденцій, які спостерігаються в середовищі;

2. встановлення цілей для підприємства в цілому;

3. побудова ієрархії цілей;

4. встановлення індивідуальних цілей.

Встановлені цілі є законом для підприємства, його підрозділів, персоналу. Але з обов’язковості цілей не випливає їх незмінність. Поширеними є два основних способи встановлення цілей:

1. Цілі коригуються кожного разу за умови змін середовища підприємства, тобто мають ситуаційний характер.

2. Цілі систематично змінюються. На базі довгострокових цілей формуються короткострокові. При досягненні короткострокових цілей розробляються довгострокові з урахуванням змін середовища. За такого підходу довгострокові цілі не досягаються, оскільки регулярно змінюються.

Література: [1; 2; 4; 5; 6; 7; 8; 9; 10; 11; 12; 13; 14; 15; 16; 17; 18; 22; 23; 24; 25; 26; 27; 28]

Питання для самоперевірки:

1. Дайте визначення місії підприємства.

2. Поясніть взаємозв’язок цілевизначення з організаційною культурою підприємства.

3. Назвіть елементи місії підприємства.

4. Які вимоги висуваються до цілей підприємства?

5. Які принципи побудови «дерева цілей» підприємства?

Завдання для самостійного опрацювання:

1. Соціальна відповідальність підприємства.

2. Класифікація сфер соціальної відповідальності підприємства.

3. Фактори, що впливають на формування місії.

4. Структура стейкхолдерів та їх вплив на формування місії підприємства.

5. Цінності вищого керівництва підприємства та характер їх відносин з місією та цілями підприємства.

6. Ієрархія цілей розвитку підприємства.

7. Характеристика цілей розвитку підприємства.

8. Процедура формування цілей розвитку підприємства.