Скульптура флорентійської школи XV ст.
Перебуваючи в епоху середньовіччя в стані повної залежності від архітектури, скульптура епохи Відродження знову знаходить самостійне значення. Як рівноправний компонент вона входить в архітектурні ансамблі на основі співдружності і не є підпорядкована архітектурі. Звільнившись від стримуючого її релігійно-містического змісту, вона звертаеться до життя , до реальних образів дійсності . людині . На ряду з зберігшими свое значення образами християнської міфології і античності об'єктом зображення скульпторів виявляються тепер і живі люди , герої сучасності. Розвиток отримує жанр портрета , створюються кінні статуї , прикрашаючи площі міст. Значно змінюеться характер декоративного рельєфу , образні можливості якого расширяються в зв'язку з використанням прийомів живописно-перспективного зображення і нових матеріалів, зокрема поліхромної кераміки.
Скульптура раніше живопису міцно встає на новий шлях розвитку , що пояснюеться тим місцем, яке вона займала на середньовічних культових спорудженнях. При великих будівлях створювалися майстерні , які готовили скульпторів-декораторів , що проходили тут хорошу підготовку , знайомлячись з архітектурою , з будівельною і ювелірною справою. Всі ці пізнання допомагали в роботі над монументальною пластикою, відзначаючись особливою ретельністю виконання.
2.1. Донателло.
Скульптором, якому випало в мистецтві на цілі століття вперед розв'язати багато проблем європейської пластики - круглої скульптури, монументи, кінного монумента, був Донато ді Нікколо ді Бетто Барді, відомий в історії мистецтва як Донателло (1386?-1466). Творчий шлях Донателло був дуже непростий. У його мистецтві спостерігаються і готичні ремінісценції, як, наприклад, у фігурі мармурового "Давида" (рання робота скульптора).
У фігурі "Апостола Марка", створеного для флорентійської церкви Ор-сан-Мікеле (1410-і рр..), Донателло вирішує проблему постановки людської фігури в зріст за законами пластики, розробленими ще в античні часи Поліклетом, але відданий забуттю в Середньовіччі. Апостол варто спираючись на праву ногу, ліва нога відсунута назад і зігнута в коліні, лише злегка підтримуючи рівновагу фігури. Це рух підкреслено складками плаща, що спадають вздовж правої ноги, і складним візерунком гнучких ліній цих складок, розсипається по лівій нозі. Для іншої ніші того ж будівлі але замовленням цеху зброярів Донателло виконав статую "Святого Георгія" (1415-1417), що втілює вже ясно виражений ідеал раннього Відродження: почуття самосвідомості і впевненості в цьому яскраво індивідуальному образі підкреслено вільному, спокійною позою постаті, яка нагадує колону, що зближує "Святого Георгія" з найкращими зразками грецької скульптури періоду високої класики. Це "не олюднений бог античності, а обожествленный людина нової епохи" (Η. Н. Пунін).
Реалістичне начало мистецтва Донателло повністю виразилося в образах пророків для дзвіниці Джотто (1416-1430), які він виконав конкретних осіб, що зробило ці образи, по суті, портретами сучасників. Займався Донателло і спеціально портретом. Одним з перших портретних бюстів, типових для Відродження, справедливо вважають "Портрет Нікколо Удзано", політичного діяча Флоренції тих років, сповнений Донателло в теракоті.
Поїздка Донателло в 1432 р. з Брунеллески в Рим, вивчення там античних пам'яток надихнула його на цілу низку творів, язичницьких по духу, близьких за формою до античної пластики, як, наприклад, мармурові янголи на співочої трибуні Флорентійського собору. Складне поєднання античних впливів (у трактуванні форм, складок одягу) і высокоторжественного, глибоко релігійного настрою являє собою рельєф "Благовіщення" з церкви Санта Кроче у Флоренції.
У бронзовому "Давиді" (1430-ті рр..) Донателло знову повертається до античних традицій, але вже пізньої грецької класики. Простий пастух, переможець велетня Голіафа, який врятував жителів Іудеї від ярма філістимлян і став згодом царем, Давид був одним з найулюбленіших образів мистецтва Відродження. Донателло зобразив його зовсім юним, ідеально прекрасним, як праксителевский Гермес.
Але Донателло не побоявся ввести таку побутову деталь, як пастушеская капелюх, - знак його простого походження.
Донателло належить честь створення першого копного монумента в епоху Відродження. У 1443-1453 рр. в Падуї він відливає кінну статую кондотьєра Еразмо ді Хлопці, прозваного Гаттамелатой ("строката кішка"). Широка, вільна моделювання форми створює монументальний образ воєначальника, голови найманих військ, кондотьєра з маршальським жезлом у руці, одягненого в лати, але з оголеною (виконаним, до речі, з маски і тому виразно-портретною) головою, на грузном, величному коні. Ліва передня нога коня спирається на ядро. Як і вершник на коні, простий, ясний і суворий постамент. Образ Гаттамелаты, безсумнівно, виконаний під впливом античних просторових рішень, насамперед образу Марка Аврелія.
Пам'ятник Гаттамелаты стоїть на площі перед падуанским собором Святого Антонія, рельєфи вівтаря якого також виконував Донателло (1445-1450). Використавши кращі традиції мистецтва Середньовіччя, вивчивши античну пластику, Донателло прийшов до своїм власним рішенням, до образів глибокої людяності і справжнього реалізму, що пояснює його величезний вплив на всю подальшу європейську скульптуру. Недарма його назвали одним із трьох "батьків Відродження" поряд з Брунеллески і Мазаччо.