2.2. Лоренцо Гіберті

Лоренцо Гіберті (італ. Lorenzo Ghiberti; 1381–1455) — італійський скульптор, ювелір, історик мистецтв. Представник раннього Відродження. Один із найкращих майстрів рельєфу. Жив у Флоренції.

Незважаючи на енергійну діяльність Брунеллески і Донателло, у Флоренції довгий час продовжували панувати консервативні смаки, з оглядкою на прошлое357. Інтернаціональна готика пустила надто глибоке коріння, нові сміливі рішення приймалися багатими замовниками з побоюванням. Улюбленим художником Нікколо да Уццано був посередній Биччи ді Лоренцо; Палля Строцці замовляє в 1423 році вівтарний образ для своєї капели не Мазаччо, а одним з найяскравіших представників інтернаціональної готики - Джентіле та Фабріано; Лоренцо Монако залишається і протягом другого десятиліття XV століття самим модним художником Флоренції; флорентійський історик Джованні Кавальканті називає близько 144° року в якості найбільших живописців і Пизанелло Джентіле та Фабріано, ні словом не згадуючи Брунеллескі, Донателло і Мазаччо. Багате купецтво, наляканий повстанням чомпи і тянувшееся за дворянством, захоплювалося вишуканими та елегантними формами пізньоготичного мистецтва, і лише самі його культурні представники, ті, хто долучиться до гуманістичної освіченості, підтримали новий рух у мистецтві. Були і хиткі, не противившиеся новому, але бажали, щоб це нове не було занадто новим. На цьому тлі стає зрозумілою така фігура, як Гіберті. Ймовірно, його мистецтво більше подобалося широким колам публіки, ніж зазначене печаткою незвичного радикалізму мистецтво Донателло.

Показово, що сам Гіберті найбільше цінував себе як ювеліра і творця живописного рельєфу. Про своїх статуях він майже нічого не пише. Зате докладно інформує про своїх ювелірних виробах, не забуваючи згадати про характер використаного матеріалу, його вазі, його ціною, про підбір дорогоцінного каміння, які були його слабкістю, про ступінь тонкості роботи. Всі ці навички ювеліра Гіберті переніс в монументальну пластик), що і наклало на неї зовсім особливу печатку.

Дуже цікаві дві рельєфу, виконані Гіберті для купелі сієнського баптистерія. Перший рельєф («Іоанн Хреститель перед Іродом») розпочато був близько 1420 року і завершено до 1427-му, до другого рельєфу («Хрещення»), закінченому до цього ж терміну, майстер розпочав кілька пізніше - близько 1424 року. На цей час падає надзвичайно важливий перелом в розвиток гибер-тиевского живописного рельєфу. Сцена «Іоанн Хреститель перед Іродом» в принципі мало чим відрізняється від близькою по загальному композиційному побудови сцени друге дверей баптистерія («Христос перед Пілатом»)364. Ті дані у високому рельєфі фігури, той же поставлений під кутом подіум. Ускладнилася лише архітектурна куліса, в якій дальній план виконаний в низькому рельєфі. Зовсім по-іншому вирішено рельєф із зображенням «Хрещення». Тут фігури, втратили свій об'ємно-статуарный характер, вже невіддільні від фону, на якому хмари і ангели дані в техніці rilievo schiacciato, -- нововведення, яке лягло в основу живописного рельєфу третіх дверей баптистерія. У трактуванні ж фігур переднього плану Гіберті повністю зберігає улюблені їм риси - витонченість пропорцій, крихкість статури, мелодійну гру ліній.

Найбільша зріла робота Гіберті, обессмертившая його ім'я, - треті двері флорентійського баптистерія (1425-1452). Мікеланджело вважав їх гідними бути брамою раю, і звідси пішла їх назва «Порту дель Парадізо». Тут Гіберті, як і в рельєфах раки святого Зиновія, виступає у всеозброєнні специфічних прийомів живописного рельєфу, створивши твір, який послужила вихідною точкою для пізніших ренесанс-них творів цього роду.

Спочатку цех Калимала звернувся за порадою до Леонардо Бруні, порекомендовавшему зобразити двадцять вісім сцен, «чудових і змістовних» (лист Бруні від 1424 (?) р.). Ця програма викликала заперечення Траверсари і Нікколо Никколи. Мабуть, Траверсари, який славився як знавець патристики, був головним порадником Гіберті, особливо враховуючи те обставина, що тематика старозавітних сцен була розроблена під кутом зору не схоластичної літератури, а творінь отців церкви.

Остаточна програма (десять великих сцен з вставними епізодами) була встановлена у 1428-1429 роках, і в її виробленні Гіберті несом-

нєнно зіграв вирішальну роль. Найважливішим був відмову від готичної форми квадрифолиев, застосованих у перших і других дверях баптистерія, і заміна їх простими, гладкими прямокутними обрамленнями. Вже один цей факт говорить про свідоме переході Гіберті на ре-нессансные позиції. Вся структура двостулкових дверей знайшла ясність і спокій. Залишалося тільки знайти такі пропорції, щоб прямокутні рельєфи добре узгоджувалися з обрамленням дверних стулок і обрамленням всього порталу.