3. Світове господарство в період науково технічної революції (нтр) та в інформаційну епоху

У середині ХХ ст. у зв’язку з впровадженням нових джерел енергії, новітніх знарядь праці, нових матеріалів, біотехнологій та робототехніки, відбулися якісні зміни в розвитку й розміщенні світового господарства.

Стрімкого розвитку набули наукомісткі галузі (електроніка, робототехніка), швидко впроваджувалися ресурсозберігаючі техніка і технологія (пов’язані з проблемами палива і сировини), а також природоохоронна техніка і технологія. У зв’язку з впровадженням нових технологічних досягнень, значно підвищена продуктивність праці, натомість зменшена зайнятість працездатного населення. Відповідно виникла можливість деконцентрації виробництва з переміщенням деяких виробництв у менш промислово розвинені райони, що дало промисловий поштовх країнам «третього світу», які володіють сировинними ресурсами й забезпечені дешевою робочою силою. В ці країни перемістилися й екологічно небезпечні підприємства.

Наука в епоху науково-технічної революції стала важливою сферою діяльності, адже рівень сучасних наукових розробок визначає поступ людства на шляху до розв’язання глобальних проблем.

Науково-технічна революція вплинула також на галузеву структуру господарства, а саме: відбувся послідовний перехід від високої частки сільського господарства, добувної промисловості до обробних галузей, що створюють продукцію на основі високих технологій. Отже, у процесі економічного розвитку «первинні галузі» (сільське господарство й видобувна промисловість) поступаються першістю в галузевій структурі господарства «вторинним» (обробна промисловість і будівництво), а ті – «третинним» (сфера послуг). Її елемент – наука і наукове обслуговування – є одним з яскравих проявів НТР, оскільки ці елементи, порівняно з багатьма іншими галузями сфери послуг (транспорт і зв'язок, матеріально- технічне постачання, збут і заготівля, кредитування, фінанси і страхування), більше зорієнтовані на виробництво й поширення знань та обслуговування людей, ніж на обслуговування галузей матеріального виробництва. Великими галузями сфери послуг залишаються й ті, що традиційно орієнтувалися на обслуговування людей, тобто торгівля і громадське харчування, державне управління. Можливості для зростання частки зайнятих у сфері послуг тісно пов’язані з електронізацією й автоматизацією матеріального виробництва, загальним підвищенням ефективності його роботи, що дозволяє вивільнити частину економічно активного населення для працевлаштування у сфері послуг.

Виникнення поняття «інформаційне суспільство» датується другою половиною 1960-х років і обґрунтоване професором Токійського технологічного інституту Ю. Хаямі. Розробляючи основні характеристики такого суспільства, різноманітні організації підготували такі документи: «Японське інформаційне суспільство: теми і підходи» (1969), «Контури політики сприяння інформатизації японського суспільства» (1969), «План інформаційного суспільства» (1971) тощо.

Їх зміст обґрунтовував інформаційне суспільство як суспільство, в якому, по-перше, розвиток комп’ютеризації надасть людям доступ до надійних джерел інформації і забезпечить високий рівень автоматизації виробництва, по- друге, його продукт стане більш «інформаційноємним», внаслідок чого значно зросте частка інновацій, послуг та їх вартості та, по-третє, виробництво інформаційного продукту, а не матеріального, стане рушійною силою існування і розвитку суспільства. Фундаментом такого суспільства є комп’ютерна технологія, головна функція якої полягає в заміні або посиленні розумової праці людини. Завдяки цьому, в сучасному суспільстві інформаційно-технологічна революція швидко перетворюється в нову продуктивну силу, а потенційним ринком є «межа пізнання». Таким чином, провідну позицію у галузевій структурі господарства займає інтелектуальне виробництво, а також його акумуляція та розповсюдження через нові телекомунікаційні технології.

Сучасне джерело багатства – не земля, золото, нафта чи інші мінеральні ресурси, а знання та інформація. Тому проявляється стійка тенденція до збільшення інвестицій на створення нових технологій і знань.

Отже, в сучасному інформаційному суспільстві обмін інформацією немає меж – часових, просторових, політичних, тут приймаються рішення для підвищення якості життя у всіх аспектах на основі наукової діяльності і сучасних знань.