3. Екологічна проблема

Екологічна проблема — одна з глобальних проблем сучасності, що проявляється в різкому загостренні суперечностей у відносинах між суспільством і природою, порушенні природних процесів через надмірну антропогенну дію, непередбачувані наслідки НТР, зростання енергоспоживання і спалювання викопного палива, демографічний вибух, збройні конфлікти, техногенні катастрофи тощо.

Особливо різко зросло навантаження на навколишнє середовище в другій половині XX ст. У взаємовідносинах між суспільством і природою відбувся якісний стрибок, коли в результаті різкого збільшення чисельності населення, інтенсивної індустріалізації та урбанізації планети господарські навантаження почали повсюдно перевищувати здатність екологічних систем до самоочищення і регенерації. Внаслідок цього порушився природний кругообіг речовин у біосфері, під загрозою виявилося здоров'я нинішнього і майбутнього поколінь людей.

Нині спостерігаються три небезпечні глобальні тенденції: зміна складу атмосфери; посилення «парникового ефекту» і потепління клімату, що може призвести до танення льодовиків і катастрофічного підвищення рівня океану; забруднення навколоземного Космосу залишками космічних апаратів. «Парниковий ефект», тобто різке потепління клімату на земній кулі, спричинений зростанням у повітрі вмісту вуглекислого газу (С02), що утворюється внаслідок згоряння органічного палива. За нормальних умов вміст С02 в атмосфері незначний і складає всього 0,03 %.

Згідно з оцінками, подвоєння вмісту С02 в повітрі може привести до підвищення середньої температури повітря на планеті на 2-4°С. Пораховано, що лише за 1970-1990 рр; спалено стільки вугілля, нафти і горючих сланців, що вміст вуглекислого газу зріс на 15 %, а подвоєння його кількості можна очікувати вже у 2030 р.

Інші небезпечні тенденції мають субглобальний масштаб: забруднення Світового океану нафтовою плівкою, що порушує енерго- і масообмін між гідросферою та атмосферою; скорочення озонового шару, який захищає життя на Землі від жорсткого ультрафіолетового випромінювання Сонця; деградація лісів, головної «фабрики» кисню, як унаслідок їх вирубування (в тропічних країнах, що розвиваються, і в Російській Федерації), так і пошкодження кислотними дощами. Уперше з цією проблемою зіткнулися па Північному Сході США, у Великобританії і

Німеччині. Зараз кислотні дощі завдають значної шкоди екосистемам Центральної і Східної Європи, скандинавських країн, багатьох районів Росії, Китаю та Індії. В окремих регіонах екологічна криза досягла рівня екологічного лиха (Приаралля, зона Чорнобиля, Амазонія, чимало індустріальних агломерацій).

Процес спустелення щорічно веде до вилучення із сільськогосподарського виробництва біля 6 млн. га земель. Особливо сильно цей процес проявляється в Сахельських країнах Африки, розміщених на межі пустелі Сахари і савани.

Багато країн світу зіткнулися із серйозними водо ресурсними проблемами, які полягають не лише в кількісній нестачі води, а й в дефіциті чистих прісних вод. Найбільш забрудненими у гідросфері є річкові і озерні води. Коли ще кілька десятиліть тому в найгіршому стані були поверхневі води Західної Європи (річки Рейн, Ельба, Маас, По) і США (річки басейну Міссісіпі, р. Гудзон Великі Американські озера), то зараз найбільше нечистот є в ріках Східної Європи (Дунай в середній і нижній течії, Дніпро, Волга). Загрозливих масштабів набуває забруднення поверхневих вод у країнах, що розвиваються.

На кожного жителя планети щорічно видобувається біля 20 т мінеральної сировини, 97-98 % її у вигляді відходів надходить потім у ґрунт, воду, повітря. Маса відходів і забруднювальних речовин, що надходять у навколишнє середовище, ставить під загрозу життя і здоров'я людей, існування рослинного і тваринного світу.

Людство вже значною мірою усвідомило загрозу екологічної кризи. Створено відповідні наукові центри та інші організації світового масштабу та на національному рівні. Сформульовано наукові основи раціональної екологічної політики, досягнуто міжнародної домовленості з ряду екологічних проблем (скорочення споживання викопного палива і перехід до екологічно безпечних джерел енергії, припинення випуску озоноруйнівних субстанцій, за- борона на промисел китоподібних і ряду інших видів тварин тощо). Широкого розмаху набули міжнародні громадські рухи на захист природи, проти небезпечних технологій. Істотним елементом у системі заходів для подолання екологічної кризи визнано екологічне виховання населення.