Проповідь на м'ясопусну неділю

«Коли прийде Син Чоловічий у Своїй славі...»

Ми, що віримо в Христа, що визнаємо себе християнами, звичайно, що надіємося всі увійти в славу Сина Чоловічого. Бо для багатьох з нас це і є ціль нашого християнського життя. Але, на жаль, дуже часто ми розділяємо самого Сина Чоловічого від Його слави. Немовби відсуваючи Христа набік, а бажаємо бути в Його царстві. Не раз виконуємо Божу Волю, приписи Церкви лише тому, щоб потрапити у Боже Царство. І дуже часто на цій дорозі змагання за Боже Царство людина старається довести усім, що лише вона і так, як вона можна потрапити до Божого Царства. Звичайно, яке може бути милосердя до інших у змаганнях? Виграє, досягає цілі – сильніший, розумніший і т. д. Хто по дорозі відпав – це його проблеми. Стоячи сьогодні перед дверима часу Великого Посту, Свята Церква подає нам у сьогоднішньому Євангелії цю притчу, щоб нам краще зрозуміти ціль Великого Посту і ціль нашого християнського життя. Щоб наше християнське життя не перетворилося на такі змагання. Бо людина, змагаючись за Царство Боже без Бога, опиняється в пеклі. І так змагаючись, несе це пекло усім, що навколо неї.

Ми дуже часто ставимося до часу Великого Посту як до часу, в якому треба себе обмежити в їжі, не можна брати участь в забавах, потрібно під карою тяжкого гріха «відбути» великодню сповідь, кожен день «відбити» певну кількість поклонів. Дехто на час Великого Посту забуває про куріння, алкоголь, щоб потім цілий рік за це надолужити. Все зводимо до виконання певних приписів, обрядів, виконавши які, надіємося увійти в славу Сина Чоловічого. Заради цього і змагаємося, зара­ди цього готові понести певний тягар, незручності, зміну звичайного графіка нашого життя. Ті, хто зійшли з дороги цих змагань, і цього вже не можуть виконати. Під тиском сучасного життя важко є суперечити часу кинути куріння, алкоголь, забави, знайти час на молитву та вистояти в довжелезних чергах, чекаючи на формальне визнання переступу Божих та церковних заповідей, отримуючи таке ж формальне «відпущення» до наступного року. Все вже не змінює людського життя і замість визволити, лягає тяжким тягарем на людину. І цей час Великого Посту замість того, щоб приблизити людину до Бога, через таке розуміння Посту багатьох ще далі відкидає від Бога. Ціль Великого Посту є піднести людину до Бога. Бажаючи осягнути це, мусимо шукати найперше самого Бога. Бо де Бог, там і Боже Царство. Ціль посту не є в виконанні певних релігійних практик, в відмові від їжі, забав. Так як і ціль сповіді не є в формальному визнанні своїх гріхів. Ціль посту – це є переосмислення свого життя. Віднайти те, що віддаляє нас від Бога покинути це і вернутись до Бога.

Можливо, багато з нас сьогодні з здивуванням почули, що Цар не питає, скільки і як ми відмовлялися від їжі, від скількох забав ми так тяжко себе стримали, скільки ходили сповідати­ся, скільки поклонів вдарили, скільки інших релігійних практик виконали. Не питає, як ми обороняли свою віру від інших. Але питає, скількох голодних ми нагодували, скількох хворих ми відвідали, скільком допомогли в біді. Милосердя наше до ближнього — і є головний критерій нашого духовного життя. «Я милосердя хочу, а не жертви» (Ос. 6:6 Мт. 9:13). Божі заповіді і приписи церкви без серця, без милосердя, без розуміння для чого вони, скоріше віддаляють нас від Бога, ніж наближають. Наше милосердя – якраз і є свідченням нашої віри і довіри до Бога. Наше милосердя – показує нам наш духовний ріст, наскільки ми знаємо Бога і є близькими до Нього. Бо коли щодень просимо в Отця Небесного «хліба щоденного», невже будемо шкодувати своєму ближньому. Коли в Бога просимо милосердя для себе, щоб Бог зглянувся над нами і пробачив наші гріхи, то чи можемо бути жорстокими до свого ближнього, що грішить проти нас. Коли в Бога просимо здоров'я для себе, чи можемо не шанувати здоров'я ближнього і залишити його у хворобі. Коли хочемо милосердя для себе – віддаймо його і Богові – чинімо так своєму ближньому.

Час Великого Посту є час, коли ми можемо відчути велику Божу Милість до себе, і тоді маємо змогу випромінювати цю милість іншим людям. А коли не шукаємо Милості від Бога, лише змагаємось за Його Царство, виконуючи без серця різні практики, то випромінюємо навколо себе замість милосердя — усю свою негативну енергію, жорстокість, зло. Каже апостол Павло «що людина може говорити ангельськими мовами, пророкувати, мала би все знання, знала би всі таємниці, роздала би всі свої маєтки і саму себе на страту, а не мала б любові, все це б було ніщо» (1 Кор. 13:1-3). Так само і цей час Великого Посту. Ми стримуємося від їжі, щоб показати, що ми не живемо, щоб лише їсти. Бо Бог не питатиме, скільки ми не з'їли, а скількох нагодували. Ми не йдемо на забави, бо розмова з Богом і присутність на молитві наймиліша. Ми йдемо до Сповіді – бо хочемо від Бога отримати милосердя і прощення. Все стає на своє місце, коли ми шукаємо Бога, шукаємо Божої Любові і Його Милосердя. Коли ми через виконання Божої Волі і церковних приписів намагаємося навчитися любити Бога і отримувати від Бога Милосердя, ділячись ним з ближнім. Лише так зможемо увійти в славу Сина Чоловічого. Амінь.

22. Прочитайте текст. Знайдіть у ньому експресивно забарвлені слова. Визначте вид експресивності (адгерентна, інгерентна).

Далі вже нічого нема — самий простір, саме безмежжя. Смужка суші — вузька необжита коса,— відділившись від степу, простяглась у відкрите море. Крізь обрій, крізь небо пронизалася й далі пішла — не видно їй кінця. Загубилася в імлах.

Місцями коса зовсім вузенька, взимку під час штормів її й хвиля перехлюпне, а зараз вона суха, в сипких палаючих пісках, у буркунах, у лементі птаства.

Безліч пташиних гнізд, яких ніхто не руйнує; океан повітря, не отруєного нічим; гармонія буття, де почуваєш себе тільки часткою чогось великого — часткою цього безмежжя, цієї синьої вічності.

Найкрайніший край землі, заповідність, чистота.

Стоїть людина на самім краю, на межі реального — кільцює птахів. Маленька дівоча рука один по одному бере з кошика легкі алюмінієві персні, надіває на пташину ніжку, ловкенько пристібує на ній — як амулет, як знак спілки людини і птаха... Лети!

Закільцьованих пускаєш з руки в роздолля моря й небес, в оту безкордонну синяву та блакить, пускаєш і таке маєш враження, що не буде їм смерті, твоїм птахам, що злітають вони з твоєї долоні на вічне життя.

Улюблена праця, душевна рівновага, добрі люди, і ця безконечна бура коса із вітром, із сонцем, із дикими пісками та міцним присмаком свободи. Чи не про щось таке мріялось у пітьмі студентського гуртожитку, коли після шарпанини дня падала вночі на подушку, не зна­ходячи і в постелі рятунку від навали роздумів, млостивих студентських рефлексій, коли горіла душа від палаючих кривд неподіленого кохання? Змучено, зіспраглено ждала: швидше б кудись! Опинитись би десь!

Після біофаку, як відмінниця, залишена була в сто­лиці, та це тривало недовго, бо так потім склалося, що пішла з квітами до Пам'ятника, коли сказано було не йти, після чого оглянулась аж тут, на краю землі, де тільки птахи мітингують.

Що ж, іноді і в такий спосіб збуваються мрії. Після напруг та перенапруг міського життя, з його карколомним темпом, чадом, гуркотнявою, нарешті ти чуєш тишу, впиваєшся простором, починаєш виходити з очманіння (О.Гончар).

22. Перекладіть російські пароніми українською мовою; встановіть, у яких випадках паронімія зберігається, а за яких обставин вона зникає.

Действенний – действительный, идеальный – идеалистический – идеализированный – идеалистичный, неизмеримый – несоизмеримый, одинарний – ординарний, пластический – пластиковый – пластичний, практик – практикант, реальний – реалистический – реалистичный, степень – ступень – ступня, эмигрант – иммигрант, обьективный – объективистский – объективистический – обьективированный – объектный – обьектовый, изморозь – изморось, лохмотья – лохмы, кочерыжка – кочережка, правильный – праведный, травянистый – травяной – травчатый – травный, представить – предоставить, существенный – существующий – сущий, гуманний – гуманитарный – гуманистический.