2. Актуальні проблеми виховання на сучасному етапі розвитку українського суспільства

Розглядаючи специфіку виховної діяльності, треба наголосити, що процесові виховання також властиві певні проблеми, розв’язання яких на тому чи іншому етапі стає прерогативою суспільства. На цьому етапі розвитку українського суспільства виховання має такі проблеми, розв’язання яких потребує першочергових зусиль не тільки з боку школи, а й держави, суспільства, сім’ї, громадськості:

• розвиток моральної самосвідомості молоді;

• реалізація принципу гуманізму;

• формування образу «Я» як системи особистісних цінностей;

• моральне виховання молоді на основі християнських цінностей; поєднання освіти, науки, культури й релігії;

• моральне виховання дитини в сім’ї;

• формування духовності й моральності як базових характеристик особистості;

• пропаганда здорового способу життя, формування потреби бути здоровим;

• профілактика дитячої жорстокості;

• створення найкращих умов для самопізнання, саморозвитку, самореалізації особистості.

Підтвердження цього знаходимо в «Основних орієнтирах»: «Стан духовної культури й моралі суспільства, як у світі, так і в Україні, викликає занепокоєння. Корозія усталених духовних цінностей є наслідком прагматизації життя, пропаганди насилля, нехтування правових, моральних, соціальних норм і за своїми масштабами становить глобальну соціальну проблему.

Відсутність у частини молоді навичок конструктивного спілкування, загальних принципів розуміння сутності найпростіших соціальних процесів і явищ призводить до конфліктів, стресових ситуацій, неадекватної соціальної поведінки. Як наслідок — «втеча молоді від реальної дійсності» в алкоголізм, наркоманію, віртуальне комп’ютерне середовище».

Доцільно в закладах освіти різних типів і форм власності поєднувати виховний та навчальний процеси за рахунок включення предметів виховного процесу безпосередньо в навчальні програми, щоденні розклади уроків; лекції, семінарські, практичні заняття поєднувати з існуючою системою позааудиторних виховних заходів; створювати відповідні виховні предмети, підручники, розробляти методичне забезпечення, звертаючи при цьому особливу увагу на прищеплення молоді навичок ефективного самовиховання й самооосвіти.

3. Специфіка виховання

Виховання має специфічні особливості.

По-перше, виховання — процес цілеспрямований, тобто він орієнтує на досягнення визначеної мети. Мета — це ідеальне передбачення результатів діяльності, але з урахуванням реальних можливостей і потреб суспільства у визначеному типі особистості. Таким чином, мета забезпечує перспективний творчий характер процесу виховання.

По-друге, виховання — процес багатофакторного впливу на особистість (тобто на становлення й розвиток особистості впливають різні фактори — сім’я, школа, друзі, оточення, засоби масової інформації, громадсько-політичне життя, релігія тощо).

По-третє, виховання передбачає концентричність організації виховного процесу на індивідуум: дитина розвивається на всіх вікових етапах як цілісна особистість, і це диктує необхідність одночасного формування різних якостей особистості: чесності, доброти, відповідальності, самостійності тощо.

По-четверте, процесові виховання властива певна віддаленість результатів, їх стрибкоподібність. Це можна пояснити тим, що результати виховної діяльності, виховні зусилля педагогів і батьків можуть буті виявлені не одразу, а з часом; протягом тривалого періоду взагалі може здаватися, що всі зусилля марні, дитина не бажає прислухатися до порад, прагнути розвивати свої таланти та здібності. Але через певний проміжок часу, навіть після закінчення школи учнем, педагог із радістю побачить позитивний результат шкільного життя — зрілу особистість зі сформованою системою цінностей.

По-п’яте, виховання — це процес довготривалий і безперервний, який супроводжує людину впродовж усього її життя. Виховання — це дорога без кінця, за висловом Гельвеція. Він стверджував, що все його життя було лише довгим виховним процесом. Відомо, що виховання продовжується й тоді, коли ніхто і ніщо спеціально не організовують цей процес, відсутність вихователя не може припинити дію виховання, бо виховує все й усі, хто нас оточує: люди, події, ситуації, речі. Однак, як ми вже зазначали, у дорослої зрілої людини з часом процес виховання переростає в самовиховання, прагнення до самореалізації, саморозвитку, самовдосконалення.

4. Структура й етапи виховного процесу

Виховний процес має свою структуру (рис. 1).

Основними компонентами виховного процесу є:

• цільовий, який передбачає визначення мети, її декомпозицію на завдання, мотивацію досягнення поставленої мети;

• змістовний, що включає в себе основні напрями виховної діяльності;

• операційно-діяльнісний, який визначає комплекс педагогічних засобів для розв’язання мети й завдань (методи, прийоми, форми та засоби виховання);

• аналітико-результативний, у процесі реалізації якого виявляють зміни в рівні вихованості індивіда. Наголошуємо, що результат педагогічної діяльності загалом, і виховної зокрема, завжди є матеріальним і духовним: матеріальний результат представлений в документі про освіту, посвідченнях, грамотах, дипломах про здобутки й перемоги вихованця, а духовний — це зміни, які відбулись у структурі особистості, її світогляді, досвіді, ціннісних пріоритетах, відношенні до себе й оточуючого середовища. Крім цього, на жаль, результат виховної діяльності не завжди може бути позитивним, тобто зі знаком «+», негативний (зі знаком «–») — також результат, який вимагає проаналізувати, який із компонентів виховання не врахували або припустилися помилки в процесі його визначення (не сформулювали мету виховної діяльності, або обрали хибний зміст, або методи й форми не відповідали віковим та індивідуальним особливостям вихованців тощо).

Цільовий компонент

Мета, завдання, мотив

Змістовний компонент

Напрями виховання

Операційно-діяльнісний компонент

Методи, прийоми, форми, засоби

Аналітико-результативний компонент

Результат

Рис. 1. Структура виховного процесу

Знання сутності виховного процесу дає можливість виділити його етапи, які, на думку В. Лозової та Г. Троцко, реалізуються в діалектичній єдності:

1. формування позитивних мотивів школярів у процесі усвідомлення ними мети діяльності, необхідності залучення до оволодіння загальнолюдськими цінностями;

2. засвоєння соціального досвіду, знань, необхідних для оволодіння головними сферами життєдіяльності людини, усвідомлення цінностей загальнолюдської та національної культури, необхідності їх охорони й примноження;

3. формування поглядів, переконань, ставлення учнів до норм, правил поведінки, знань, тобто формування в людини позиції, оцінювальних суджень, бо засвоєння знань проходить стадію усвідомлення, осмислення, визначення свого ставлення до них;

4. засвоєння й набуття досвіду гуманної поведінки, участь у суспільно-корисних справах, у здійсненні актів милосердя, турбота про близьких, що дозволяє особистості виявити терпимість, повагу до прав і гідності інших людей, самостійність у прийнятті рішень, вибиранні засобів саморегуляції поведінки в різних сферах життєдіяльності;

5. оцінювання вихователем і самооцінювання вихованцем вчинків, дій, характеру спілкування, подальше проектування бажаної поведінки на основі отриманих результатів, оволодіння вихованцем засобами самовдосконалення, корекція діяльності та спілкування.

М. Фіцула представляє процес виховання як послідовність таких етапів:

1. визначення сукупності рис і властивостей особистості, які необхідно сформувати у вихованця, тобто формування ідеалу;

2. вивчення індивідуальних особливостей вихованця (або колективу), його позитивних рис, недоліків у характері та поведінці, визначення несформованих рис, прогнозування розвитку, планування виховної роботи в поєднанні з активністю самого вихованця;

3. реалізація програми виховання;

4. спонукання учнів до самостійної роботи з розвитку своєї особистості.