- •Isbn 966-7764-15-х
- •Isbn 966-7764-15-х
- •Тема 2.
- •§8. §9. § 10 §П тема 3. §12.
- •Тема 4.
- •§ 2. Початок Великої Вітчизняної війни
- •§ 3. 1943 Рік: корінний перелом у ході війни
- •§ 4. Окупаційний режим і Рух Опору
- •§ 5. Перебіг війни у 1944 році.
- •§ 6. Завершення, підсумки та уроки війни
- •§ 7. Світ після Другої світової війни
- •Тема 2 сша і канада
- •§ 8. Сша у 1945 - 1960 роках
- •§ 9. Сша у 60 - 70-х роках
- •§ 10. Сша у 80-х - 2001 роках
- •§ 11. Канада
- •§ 12. Особливості суспільно-політичного та
- •§ 13. Велика Британія
- •§14. Франція
- •§ 15. Німеччина
- •§17. Тенденції розвитку інших західноєвропейських країн
- •§ 18. Срср у 1945 - 1953 роках:
- •§ 19. Хрущовська «відлига» (1953 - 1964)
- •§ 20. Роки «застою» замість брежнєвського «розвинутого соціалізму» (1964 - 1985)
- •§ 21. Від «перебудови» до розпаду срср (1985 - 1991)
- •§22. Росія у 1991 - 2001 роках
- •§ 23. Відновлені та нові незалежні держави: перше десятиріччя самостійного життя
- •Тема 5
- •§ 24. Встановлення радянського домінування у східноєвропейських країнах
- •§ 25. Тоталітарні режими у країнах Центральної та Східної Європи. Революції кінця 80-х -початку 90-х років та тенденції «посткомуністичного» розвитку
- •§ 26. Польща
- •§ 27. Чеська та Словацька республіки
- •§ 28. Угорщина
- •§ 29. Румунія
- •§ 31. Югославія. Нові південнослов'янські держави
- •Тема 6
- •§ 32. Національно-визвольний рух і занепад
- •§ 33. Японія: складові «економічного дива» у 50 - 60-ті роки та його наслідки
- •§ 34. Китай: від соціально-економічних експериментів до реальних реформ
- •§ 35. Індія: лівоцентризмі у внутрішній політиці та неприєднання у політиці зовнішній
- •§ 36. Країни Близького і Середнього Сходу
- •§ 37. Країни Африки
- •§ 39. Країни Латинської Америки. Особливості соціально-економічного і політичного розвитку країн регіону в повоєнний час (Куба, Бразилія, Аргентина, Мексика)
- •Тема 7 зростання ролі міжнародних відносин у розвитку нової
- •§ 40. Поділ світу на два ворогуючих табори
- •§ 41. Спроби повороту держав від «холодної війни» до співробітництва та їх зусилля по збереженню миру (друга половина 50-х - 60-ті роки)
- •§ 42. Курс на розрядку міжнародної напруженості та його зрив (70-ті - перша половина 80-х років)
- •§ 43. Кінець «холодної війни». Проблеми зміцнення миру і міжнародного співробітництва (друга половина 80-х - 2001 роки)
- •Тема 8
- •§ 44. Науково-технічна революція та постіндустріальне суспільство
- •§ 45. Тенденції розвитку світової культури і освіти
- •§ 46. Література
- •§ 47. Образотворче мистецтво, музика, театр, архітектура
- •§ 48. Світ на початку нового тисячоліття. Глобальні проблеми людства
- •III. Достатній рівень
- •IV. Високий рівень
- •Тема 2
- •I. Початковий рівень
- •II. Середній рівень
- •III. Достатній рівень
- •IV. Високий рівень
- •I. Початковий рівень
- •II. Середній рівень
- •IV. Високий рівень
- •Тема 4
- •III. Достатній рівень
- •IV. Високий рівень
- •Тема 5
- •I. Початковий рівень
- •II. Середній рівень
- •IV. Високий рівень
- •Тема 6 і. Початковий рівень
- •III. Достатній рівень
- •IV. Високий рівень
- •I. Початковий рівень
- •II. Середній рівень
- •IV. Високий рівень
- •Тема 8
- •I. Початковий рівень
- •II. Середній рівень
- •III. Достатній рівень
- •IV. Високий рівень
§ 7. Світ після Другої світової війни
ТЕРМІНИ:
Імперія - велика держава, що має колоніальні володіння
Колонія - територія або країна, позбавлена
незалежності, що перебуває під владою іншої держави-
метрополії
Комунізм ■ теорія і практика, уявна суспільно-економічна формація, що повинна прийти з точки зору прихильників цієї ідеї на зміну капіталізму, і базується на усуспільненні приватної власності і ліквідації експлуатації
Капіталізм - індустріальне суспільство з приватною власністю і ринковою економікою
Науково-технічна революція (НТР) - докорінна, якісна трансформація виробничих сил, в основі якої перебуває перетворення науки на головний чинник розвитку суспільства, на безпосередню продуктивну силу ДАТИ:
24 жовтня 1945 р. ■ утворення Організації Об'єднаних Націй (ООН)
Лютий 1947 р. - Паризька мирна конференція
1949 р. - утворення Організації Північноатлантичного Договору (НАТО)
1955 p. ■ утворення Організації Варшавського Договору (ОВД)
50
ПЛАН
Політичні зміни у світі внаслідок війни. Створення ООН.
Мирні договори з союзниками Німеччини. Складання біполярної системи світу.
Ліквідація колоніалізму, створення нових держав.
Розвиток науково-технічної революції (НТР).
Нове співвідношення у світі після занепаду комуністичних режимів в країнах Східної Європи і розпаду СРСР.
1. Прямим наслідком Другої світової війни стала нова розстановка сил у світовій політиці і поляризація міжнародних відносин.
Італія, Німеччина, Японія та їхні союзники були окуповані військами держав антигітлерівської коаліції і в них знищені фашистські режими. Відтепер у світі домінували інтереси держав-переможниць, насамперед США, СРСР, Великої Британії та Франції, взаємовідносини між якими й визначали повоєнні реалії як у Європі, так і в усьому світі. Традиційне європейське протистояння між Англією і Францією з одного боку та Німеччиною з іншого, що було характерним для кінця ХІХ-першої половини XX століття, припинилось.
Виникло нове геополітичне протистояння між СТТТА і країнами Західної Європи - з одного боку, та СРСР і країнами Східної Європи - з іншого. Фактично вся друга половина XX століття (з деяким покращенням в середині 70-х років) характеризується істориками як «холодна війна» між різними суспільно-політичними системами -капіталізмом і соціалізмом, що розділили Європу та світ в цілому і намагалися розширити зони свого впливу.
Якщо в першій половині XX століття економічним центром світу була Західна Європа, то після Другої світової війни економічними центрами світу стали США, Західна Європа і незабаром Японія. З учасників війни практично лише одна країна - Сполучені Штати Америки - значно зміцніла свій промислово-
51
економічний потенціал, вийшовши із війни фінансово-економічним лідером світу.
Згідно з рішеннями Потсдамської конференції одним з першочергових своїх завдань союзники вважали знищення нацистської ідеології та покарання воєнних злочинців. З листопада 1945 р. по жовтень 1946 р. в Нюрнберзі (Західна Німеччина) проходив Міжнародний судовий процес над 24 головними нацистськими військовими злочинцями - сподвижниками Гітлера. їх було звинувачено в злочинах проти миру - плануванні, підготовці і розв'язанні Другої світової війни, військових злочинах - вбивствах, катуваннях, вивезенні в рабство цивільного населення і військовополонених, злочинах проти людства - масових вбивствах і винищенні населення. Міжнародний військовий трибунал визнав злочинними імперський кабінет міністрів, керівний склад нацистської партії, загони СС, СД і СА, гестапо, генеральний штаб і командування німецькими збройними силами. 12 підсудним винесли смертний вирок, решту засуджено до різних строків ув'язнення. Рішення Нюрнберзького процесу виходили за рамки звичайного покарання злочинців: у всьому світі ці рішення сприймалися як справедливий та історично важливий вирок людства нацизму - як злочинній ідеології та практиці, відродження якого не припустиме у майбутньому.
З травня 1946 по листопад 1948 року в Токіо проходив Міжнародний трибунал над японськими військовими злочинцями. Всі 25 підсудних були визнані винними - 7 було страчено, решту засуджено до різних строків ув'язнення.
Ідея створення міжнародної організації, що виступала б інструментом розв'язання конфліктів у повоєнному світі і сприяла міжнародному співробітництву, обговорювалася союзниками ще під час війни. Це відбувалося на конференції в м. Думбартон-Окс (США) у 1944 p., а рішення про створення такої організації прийняте на Ялтинській конференції глав
52
держав антигітлерівської коаліції у 1945 році. Установча конференція по створенню Організації Об'єднаних Націй проходила в м. Сан-Франциско (СІЛА) з 25 квітня по 26 червня 1945 року.
Офіційна дата створення ООН - 24 жовтня 1945 року. У цей день набув чинності її статут, підписаний 50 державами-засновниками. Сталін бажав, щоб в ООН увійшли усі радянські республіки, оскільки це дало б йому при голосуванні не один, а п'ятнадцять голосів. Однак західні держави погодилися на участь поряд з СРСР тільки радянських України і Білорусії, як республік, що найбільше постраждали від фашистської
навали.
Мета діяльності ООН - забезпечення і підтримка миру в усьому світі. Вищі органи ООН - Генеральна Асамблея, що збирається на сесію 1 раз на рік для затвердження бюджету, прийняття нових членів, обрання Економічної і Соціальної рад, Міжнародного суду, Секретаріату на чолі з Генеральним секретарем ООН і постійно діюча Рада Безпеки. До Ради Безпеки входять 15 країн, серед яких - 5 постійних членів (Велика Британія, Китай, СРСР, СІЛА, Франція), а інші обираються на дворічний термін. Рада Безпеки має право накладати на країну-агресора санкції, вводити блокаду, в крайніх випадках - застосовувати збройну силу. Рішення чинні тільки при одностайному голосуванні, що часто паралізувало діяльність ООН через протистояння СРСР і США та деяких інших великих держав. Останні прагнули використати так зване «право вето» для посилення власних міжнародних позицій. Серед важливих документів, схвалених Генеральною Асамблею ООН, резолюція «Про засудження пропаганди війни» (1947), «Загальна декларація прав людини»(1948). Пізніше прийняті Конвенція про права дитини (1989), міжнародні пакти про політичні, соціально-економічні і культурні права та інші документи міжнародного значення.
ООН брала і бере активну участь у врегулюванні
53
міжнародних конфліктів У В**™*»?' Кореї, на Близькому Сході, в Сомалі, Намібії, Камбоджі, Югославії.
Під егідою ООН створені і діють різні спеціалізовані організації: ЮНЕСКО - Організація з питань освіти, науки і культури, ВОЗ - Всесвітня організація охорони здоров'я, МОП - Міжнародна організація праці, ФАО -Продовольча і сільськогосподарська організація, ЮНІСЕФ - Дитячий фонд СОН та ін.
На порозі XXI ст. перед світовим співтовариством висуваються важливі завдання вдосконалення системи гарантування миру, правового врегулювання конфліктів, швидкого реагування на кризові ситуації, розв'язання глобальних економічних, екологічних, гуманітарних проблем людства. І хоча на сьогодні багато країн піддають критиці неефективність роботи ООН, а особливо її перевантажений управлінсько-бюрократичний апарат, роль цієї універсальної міжнародної організації, що об'єднує 189 країн, як світового арбітра та інструмент миру і міжнародного співробітництва зростає.
2. Важливим завданням створеної за рішенням Потсдамської конференції Ради міністрів закордонних справ держав-переможниць була підготовка мирних договорів з переможеними країнами. Виявилися два підходи до мирного врегулювання в Європі, що репрезентували Радянський Союз, з одного боку, та США і Велика Британія, з іншого.
На Паризькій мирній конференції 10 лютого 1947 року країнами антигітлерівської коаліції були підписані мирні договори з колишніми союзницями Німеччини - Болгарією, Італією, Румунією, Угорщиною, Фінляндією. Румунія і Фінляндія сплачували по 300 млн. доларів репарації, остання передавала СРСР область Петсамо (Печенга), військово-морську базу Порккала-Удд у Фінській затоці в оренду на 50 років. Підтверджувалася передача Румунією
54
СРСР Бессарабії і Північної Буковини. Угорщина сплачувала репарації в сумі 200 млн. доларів. Італія втратила колонії, її кордони частково змінювалися на користь Франції і Югославії, а Трієст перетворений на вільну територію (в 1954 році за італо-югославською угодою він був поділений між ними).
Переможеним країнам заборонялося виробляти атомну і хімічну зброю, вони зобов'язувалися забезпечити своїм громадянам основні права і свободи, заборонити відродження фашистських організацій і покарати військових злочинців.
8 вересня 1951 р. на міжнародній конференції в Сан-Франциско 48 держав підписали мирний договір з Японією. Тут ще більше проявилися суперечності між колишніми союзниками - державами антигітлерівської коаліції. Делегації СРСР, Польщі і Чехословаччини відмовилися поставити свої підписи під мирним договором з Японією, а чимало держав навіть не були запрошені на цю конференцію або відмовилися від участі в ній.
Отже час, коли партнери по антигітлерівській коаліції разом воювали проти фашизму в Другій світовій війні й мирно співробітничали після розгрому Німеччини і Японії, досить швидко закінчився. Це досить суперечливе та вимушене співробітництво змінилося в кінці 40-х років XX ст. гострим протистоянням. Незабаром це протистояння, особливо між СРСР і США через взаємну недовіру і непримиренність позицій обох супердержав та їхнє намагання якомога більше розширити зони свого впливу у світі, загострилося і набрало форм військово-політичних блоків.
4 квітня 1949 року з ініціативи СІНА у Вашингтоні була утворена Організація Північноатлантичного Договору - блок НАТО, до якого увійшли 12 капіталістичних держав (Бельгія, Велика Британія, Данія, Ісландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Франція, Канада та СІНА). Мета його створення - взаємна військова допомога в разі нападу
55
на країни-члени блоку. Пізніше до блоку приєдналися Греція, Іспанія, Туреччина, ФРН. Стороною-нападником вважався СРСР та інші країни соціалізму. У відповідь на це з ініціативи СРСР у травні 1955 року створено військово-політичний блок соціалістичних держав - Організація Варшавського Договору (ОВД), до якої увійшли Албанія, Болгарія, НДР, Польща, Румунія, СРСР, Угорщина, Чехословаччина, які, згідно з договорами про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу, утворили Об'єднане командування збройними силами країн-учасниць. Мета створення блоку - захист країн соціалізму від агресії країн-членів НАТО. Однак СРСР використовував його і для контролю над своїми східноєвропейськими сателітами, зокрема для придушення антикомуністичних виступів в Угорщині у 1956 і Чехословаччині у 1968 роках. Так завершилося складання біполярної системи міжнародних відносин, тобто утворилися два потужні світові центри сил, що значною мірою визначали напрями розвитку більшості країн у повоєнний період.
3. До результатів Другої світової війни можна зарахувати й кризу та початок ліквідації колоніальної системи.
Свої колонії внаслідок поразки у війні втратили,
насамперед, Німеччина, Японія та Італія. В той же час
учасники антигітлерівської коаліції продовжували
володіти колоніями. Найбільшою імперією залишалася
Велика Британія, площа колоній якої у 60 разів, а
населення - у 8 разів перевищували територію самої
метрополії. Серед колоніальних володінь Британської
імперії були півострів Індостан, величезні території в
Африці і Латинській Америці, її домініонами
(самоврядними частинами імперії, що визнавали владу
англійської корони) залишалися Канада, Нова
Зеландія, Австралія.
Значними колоніями, зокрема в Африці, володіли Франція, Португалія, Бельгія, Нідерланди та деякі
56
інші держави. Всього у 1945 р. на різні колоніальні володіння припадало близько 30% території та населення земної кулі.
Але з розгромом гітлерівського блоку розпочався активний рух поневолених народів за своє звільнення від колоніалізму. Демократичні ідеї національної свободи і незалежності охоплювали дедалі ширші верстви населення різних регіонів світу. Особливо активним був антиколоніальний рух в Азії, де раніше панували японці, після поразки яких утворилися умови для проголошення незалежності. Іншою причиною зростання національно-визвольного руху народів Азії та Африки було послаблення за роки війни економічних позицій провідних колоніальних держав. Це відбилося, зокрема, на їхніх заморських територіях, де також розгорталися процеси посилення ролі і впливу місцевої національної буржуазії та патріотичної еліти, невдоволених своїм підлеглим становищем. Все це змушувало уряди колоніальних держав, що у Другій світовій війні воювали за свободу, демократію і права людини, замислитися над спрямуванням своєї політики в колоніях. Усе це підштовхнуло їх до пошуку шляхів поступової, мирної деколонізації з можливістю подальшого використання ресурсів колоній у власних інтересах. І, нарешті, зростання суперництва між СРСР та США теж сприяло розгортанню процесу деколонізації, що мав і глибокі історичні передумови. Умовно процес деколонізації можна поділити на три
етапи:
перший - з 1945 по 1955 pp., коли в основному відбувається визволення від колоніальної залежності найбільших країн Азії - Індії, Пакистану, Бірми, Цейлону, Індокитаю, Філіппін та ін.;
другий - середина 50-х - середина 60-х років, виникнення незалежних держав у Північній та Тропічній Африці. 1960 рік, наприклад, коли 17 країн континенту стали незалежними, увійшов в історію як «рік Африки»;
57
• третій - початок 70 90-х pp. - завершення деколонізації півдня Африки. Спочатку незалежність здобули народи Анголи, Мозамбіку, Гвінеї-Бісау, а з досягненням у 1990 р. незалежності Намібією завершився глобальний процес розпаду світової колоніальної системи.
Отже, процес деколонізації, в ході якої у світі перестали існувати Британська, Французька, Португальська колоніальні імперії був складним й суперечливим, проходив як мирним, так і збройним шляхом, під впливом як західних демократій, так і соціалістичних країн.
Прискоренню цього історично закономірного процесу сприяла позиція ООН, Генеральна Асамблея якої 14 грудня 1960 р. прийняла декларацію «Про надання незалежності колоніальним країнам і народам», що створило міжнародно-правову базу для національно-визвольних рухів.
На сьогодні колоній як таких вже не існує, але залишилися залежні території в Латинській Америці, наприклад Аруба, Гваделупа, Гвіана тощо, в Азії -Макао (Аоминь). Так, в 1997 році Гонконг (Сянган), що належав Великій Британії, перейшов під юрисдикцію Китаю. Деякі країни Азії - Японія і чотири «азіатських тигри» (Гонконг, Південна Корея, Сингапур, Тайвань) демонструють небачені темпи економічного розвитку. Ці країни претендують на місця лідерів світової економіки.
Для Латинської Америки характерні повільні темпи розвитку при збереженні політичної нестабільності (часті військові перевороти). Винятки становлять Мексика, Бразилія та Аргентина, що стрімко розвиваються в останні десятиріччя. Щодо країн Африки, то більшість із них з цілого ряду причин є найвідсталішими у світі і потребують допомоги світового співтовариства у своєму розвитку.
4. Після Другої світової війни, і не в останню чергу
завдяки необхідності зміцнення й модернізації воєнно-промислового потенціалу її учасників, світ вступив в епоху науково-технічної революції (НТР), що пройшла декілька етапів. Суть НТР полягає у переході від машинно-фабричного до комплексно-автоматизованого виробництва, перетворенні науки на безпосередню продуктивну силу, провідний чинник розвитку суспільства. Машина замінила не тільки руки робітника - це відбулося ще в ході промислової революції в XVII - XIX століттях, - але і його мозок.
Якщо на першому етапі НТР - друга половина 40-х - 50-ті pp. - лише робилися перші кроки в цьому напрямку, то на другому етапі - 60-ті - 70-ті pp. - це стало масовим явищем, а на третьому етапі - з початку 80-х років, на основі розвитку електроніки відбулися докорінні якісні зміни у виробництві та людському
суспільстві.
В ході НТР, зокрема, на основі вивчення будови атома, розробки квантової теорії, розкриття таємниці термоядерної реакції та інших наукових відкриттів стали можливими і атомна бомба, руйнівну міць якої продемонстрували перед усім світом американці в серпні 1945 p., а згодом і атомні електростанції та підводні човни.
В 1946 р. відбулося створення першої електронно-обчислювальної машини, а згодом з'явились і космічні супутники та кораблі, і перші промислові роботи та автоматизовані системи управління виробництвом (АСУ). Масова автоматизація виробництва та інформатизація суспільства докорінним чином змінили не лише умови і характер, зміст праці та структуру продуктивних сил виробництва, але й інші сторони життя окремої людини і суспільства в цілому.
До головних ознак НТР можна зарахувати: прискорення науково-технічних перетворень;
опанування новими різновидами енергії, зокрема ядерної; виготовлення і масове застосування штучних матеріалів; перебудова господарства в напрямку
58
59
енерго- та ресурсозбереження; комп'ютеризація виробництва; розвиток біотехнології; розвиток наукомістких галузей - електроніки, автомобіле- та літакобудування; освоєння космосу.
Серед основних соціальних наслідків НТР можна назвати: поступове зникнення традиційного робітничого класу, перехід висококваліфікованих робітників до групи інтелігенції («блакитні комірці»); підвищення матеріального добробуту основної маси населення - так званого середнього класу; формування «економіки послуг» - більшість населення зайнята не в аграрній та індустріальній сферах, а у сфері обслуговування (торгівлі, охороні здоров'я, освіті, культурі та інших невиробничих сферах).
Все вищенаведене притаманне насамперед повоєнному розвитку країн Північної Америки і Західної Європи - країнам т.з. «Великої сімки», Європейського співтовариства (ЄС), Японії і т.з. «новим промислово розвинутим країнам» - Сингапуру, Тайваню, Південній Кореї, де саме завдяки НТР відбулося швидке відродження економіки.
Країни соціалізму не змогли повною мірою опанувати здобутки НТР. Замість правових держав з розвинутим громадянським суспільством були побудовані тоталітарні держави, що підпорядкували собі все життя суспільства, в т.ч. науку, культуру тощо. Величезні кошти - до 25% ВНП, включаючи науково-технічні досягнення (особливо в СРСР) вкладалися у розвиток військово-промислового комплексу. В результаті економічний розвиток цих країн характеризувався поступовим занепадом, накопиченням невирішених проблем, низьким рівнем життя населення. Політична еліта «законсервувалася», набула рис геронтократії (правління старців), лідери та їх оточення не змінювалися десятиріччями. Результатом цього став економічний і політичний розпад країн соціалізму. Перестали існувати СРСР, Югославія і Чехословаччина. Соціалізм у тому вигляді,
60
в якому він існував майже всю другу половину XX століття в Європі, втратив для мас свою привабливість. Комуністичний світ не витримав економічного і політичного змагання з капіталізмом. Це і засвідчили події кінця 80-х - початку 90-х років у Східній Європі та СРСР.
5. Останнє десятиліття XX ст. увійшло в історію людства як період грандіозних геополітичних змін. Головними з них є падіння комуністичних режимів у Східній Європі, занепад тоталітарного варіанту соціалізму, розпад СРСР і всього «соціалістичного табору». Все це викликало до життя нове співвідношення сил у світі.
По-перше, закінчився період «холодної війни» і різко посилився міжнародний вплив США, єдиної супердержави, що уціліла.
По-друге, на уламках колишнього «табору соціалізму» в Східній Європі виникли незалежні держави, обтяжені складними соціально-економічними і політичними проблемами минулих літ. Але вони рішуче взяли курс на «повернення до цивілізованної Європи», інтеграцію до європейських міжнародних структур.
По-третє, в самій Європі прискореними темпами розгортаються два суперечливих процеси: з одного боку, йде оформлення Європейського Союзу як логічне продовження євроінтеграційних тенденцій, з іншого -розпадаються багатонаціональні державні утворення (СРСР, Чехословаччина, Югославія).
По-четверте, посилюється роль ООН - своєрідного «світового арбітра», що довів свою життєздатність і важливість у ліквідації багатьох регіональних конфліктів і розвитку міжнародного співробітництва у розв'язанні глобальних проблем сучасності.
По-п'яте, підвищується роль і відбувається трансформація структур та стратегії НАТО. Відбувається, зокрема, подальше розширення
61
повноважень цього військово-політичного альянсу на Схід Європи. І нарешті, пострадянський простір, перетворився в один з найбільш нестабільних регіонів в Європі. Розпад СРСР супроводжувався загостренням міжнаціональних суперечностей, виникненням збройних конфліктів і локальних воєн у Придністров'ї, Нагірному Карабасі, Абхазії, Таджикистані, Чечні. Лише держави Прибалтики, частково Україна і Казахстан зберегли політичну стабільність й проводять економічні і соціальні реформи.
Азіатські країни, що зберегли відданість принципам соціалізму - В'єтнам і Китай - намагаються проводити ринкові реформи. Ті, хто цього не робить - Північна Корея в Азії, Куба в Латинській Америці - знаходяться у безвихідній ситуації.
Отже, після занепаду комуністичних режимів світ суттєво змінився і вступив у нове тисячоліття з новим співвідношенням сил на міжнародній арені і з новими проблемами, що постали перед людством в пошуках нових шляхів їхнього спільного вирішення.
1. Які зміни відбулися у міжнародній обстановці після Другої світової війни?
2. Розкажіть про створення ООН.
Яке значення мали Міжнародні трибунали, що проходили після закінчення Другої світової війни?
Назвіть військові блоки, що утворилися після війни, їхню мету? Які країни увійшли до них?
Визначте основні ознаки НТР і постіндустріального суспільства.
Охарактеризуйте соціально-економічний і політичний розвиток країн світу після закінчення Другої світової війни.
7. В яких регіонах світу розгорнувся національно-визвольний рух, які його наслідки?
