2. Наростання політичної кризи у Речі Посполитій та її поділи.

Політична криза Речі Посполитої була обумовлена відсутністю сильної центральної влади і зростанням політичного впливу магнатської олігархії, в залежність від якої потрапила дрібна шляхта. Робота єдиного центрального органу держави - вального сейму - була фактично паралізована звичаєм "ліберум вето" (свобода заборони). Влада виборних королів була обмеженою і слабкою. Серед магнатів і шляхти склалося переконання, що для шляхетських свобод більшу небезпеку становить власний король, ніж чужа держава. Політичне життя перемістилася на місцеві сеймики, що призвело до остаточної децентралізації держави. У XVII - першої постілці XVIII ст. між магнатськими угрупованнями йшла безперервна боротьба за владу, що брала часом форму військових дій. У 40-50-ті рр. XVII ст. у ВКЛ панував клан Радзивіллів. Їх вплив зменшився після невдалої Кейданской унії ВКЛ зі Швецією (1655). У цей період посилився рід Пацев. У 80-і рр. XVII ст. політичний вплив перейшло до роду Сапегів. На рубежі XVII-XVIII ст. проти них об'єдналися Радзивілли, Вишневецькі, Огинські. Антісапеговскую угруповання підтримували королі Речі Посполитої Ян Собеський і Август II Сильний. Сапеги зазнали поразки в битві під Олькенікамі в 1700 р Боротьба магнатських угруповань продовжувалася і в роки Північної війни.

Після закінчення Північної війни королівська влада була не спроможна контролювати ситуацію в країні. Фактично влада належала магнатським угрупованням, посилилася шляхетська анархія. Майже всі сейми Речі Посполитої протягом 1734-1762 рр. були зірвані. Повітові сеймики перетворилися на місце сутичок ворогуючих угруповань місцевої шляхти. Ускладнювала становище країни конфесійна ситуація. У Речі Посполитої в XVII-XVIII ст. панувало католицтво. Уніати, протестанти та православні не користувалися рівними правами з католиками. У важкому становищі опинилася православна церква. На території Речі Посполитої залишилася тільки Могилевська православна єпархія. Фактором, який дестабілізував внутрішньополітичне становище в країні, став так званий "дисидентський питання" - питання про повне зрівняння у правах не є католик з католиками. У 1764 р пройшли вибори нового короля Речі Посполитої. За корону боролися угруповання магнатів, яких підтримували сусідні держави. За підтримки Росії королем був обраний Станіслав Август Понятовський (1764-1795). У 1764-1766 рр. магнати Чарторийські за підтримки нового короля виступили з програмою помірних економічних і політичних реформ: обмежувалося право "ліберум вето", посилювалася влада короля, збільшувалася армія, вводилася генеральна мито, ліквідовувалися внутрішні митниці та ін. Росія і Пруссія, не бажаючи посилення Речі Посполитої, використовували "дисидентський питання" для тиску на короля. На надзвичайному Варшавському сеймі (1767-1768 рр.) Дисиденти були зрівняні в правах з католиками. Там же були прийняті так звані "Кардинальні права", які передбачали збереження в недоторканності "золотих шляхетських вольностей". Гарантом незмінності державного ладу Речі Посполитої виступала Росія. Рішення сейму викликали невдоволення частини магнатів і шляхти, які в 1768 р у м Бар (Україна) створили конфедерацію на захист привілеїв католиків, проти короля та Росії. Загони конфедератів діяли на території Білорусі. Учасники Барської конфедерації сподівалися на підтримку Франції. Регулярна російська армія і війська короля Станіслава Понятовського в 1772 р розгромили рух панських конфедератів.

Тривалий і глибокий соціально-економічна і політична криза привів до розділів території Речі Посполитої між Росією, Австрією і Пруссією. Перший розділ стався в 1772 р У 1788 р Чотирирічний сейм прийняв програму реформ, спрямованих на зміцнення держави. 3 травня 1791 була проголошена Конституція, яка зміцнювала центральну владу. Противники реформ створили конфедерацію в Тарговіце. Її підтримала Росія. У 1793 р стався другий розділ Речі Посполитої. У відповідь частина польської шляхти в березні 1794 підняла повстання під керівництвом Т. Костюшка. Після придушення повстання в 1795 р відбувся третій поділ Речі Посполитої. У результаті Річ Посполита перестала існувати як держава. Вся територія Білорусі увійшла до складу Російської імперії.

3. Індивідуальна та фронтальна перевірка навчальних досягнень учнів. Наведіть приклади індивідуальних диференційованих завдань з історії України з метою виявлення рівня сформованості умінь роботи з текстом підручника.

Організаційними формами контролю є індиві­дуальна і фронтальна перевірка під час навчання, індивідуальні і фронтальні заліки після вивчення певної теми чи розділу програ­ми, перевідні та випускні екзамени.

Щоденне спостереження за навчальною діяльністю учнів до­зволяє учителеві скласти уявлення про те, як вони поводять себе на уроках, як сприймають навчальний матеріал, в якій мірі вияв­ляють уважність, самостійність і кмітливість, які їх пізнавальні інтереси і нахили, здібності. Результати таких спостережень не оці­нюють і не фіксують в офіційних документах, однак вони важливі для своєчасної корекції навчання, попередження неуспішності.

Усне опитування - один з найпоширеніших методів перевірки знань учнів (індивідуальне і фронтальне опитування, усні заліки, екзамени тощо). Сутність цього методу полягає в постановці пе­ред учнями запитань за змістом вивченого матеріалу й оціню­ванні якості та повноти їхніх відповідей^

Бесіда, виявляючи знання учня, одночасно допомагає розви­вати його логічне мислення, уміння висловлювати свої думки. її використання сприяє також повторенню, узагальненню і система­тизації вивченого раніше матеріалу. Метод усного контролю можна використовувати для перевірки знань з будь-якого навча­льного предмета. Однак поряд з позитивними рисами йому влас­тиві окремі недоліки. Усний контроль вимагає значних витрат навчального часу, що не дає можливості перевірити багатьох учнів (протягом уроку можна перевірити знання лише 3-6 учнів). Тому на уроках застосовують різні модифікації цього методу: фронтальне, ущільнене опитування і поурочний бал.

Під час фронтального опитування учитель ставить перед учня­ми всього класу серію запитань, які вимагають короткої відпові­ді. Це дозволяє охопити й активізувати всіх учнів, але дає поверхове уявлення про якість їхніх знань.

Ущільнене опитування полягає в тому, що вчитель викликає одного учня для усної відповіді, а 4-5 учням пропонує дати пись­мові відповіді на поставлені запитання.

Поурочний бал виставляється учням за знання, які вони демон­струють протягом уроку. Це дозволяє підтримувати пізнавальну активність учнів протягом усього уроку.

Суттєвий недолік усної перевірки полягає в тому, що на оцін­ку впливає чимало сторонніх факторів, знижуючи її об'єктивність: ефект контрасту (відповідь учня оцінюється у порівнянні з відпо­відями однокласників); попередня інформація про успішність учня (відмінникам оцінки часто завищують, «трієчникам» - занижу­ють); темп відповіді (більш швидкий темп оцінюють вище). Вра­ховуючи це, усну перевірку слід поєднувати з іншими методами.

Учитель заздалегідь повинен підготувати контрольні запитан­ня для усної перевірки. їх характер залежить від етапу навчання і змісту навчального матеріалу. Найпоширенішими є запитання типу: «розказати», «назвати», «сказати», «перелічити». Вони ви­магають від учня відтворення вивченого напам'ять і менше мобі­лізують мислення. Проте перевірка має виявляти насамперед ло­гіку мислення учня, розуміння суті навчального матеріалу, а не механічне його запам'ятовування. Тому, доцільно ставити запи­тання, які б вимагали від учнів порівняння різних явищ і процесів («Яка різниця між постійним і змінним струмом?»); установлен­ня взаємозв'язків між явищами, процесами, подіями («Яка зале­жність між напругою і силою електричного струму»?); підведен­ня конкретного під загальне («Назвати приклади, що ілюстру­ють перший закон Ньютона»); пояснення причин, доведення пе­вних закономірностей явищ і процесів («Пояснити явище дифузії в рідинах») тощо. Такі запитання дають змогу перевірити рівень розуміння учнями навчального матеріалу, активізують їх мислення.

Важливою дидактичною вимогою до перевірки знань є чіткість і зрозумілість формулювання запитань. Стилістична неохайність або багатозначність запитань утруднюють відповідь на них. Нелегко, наприклад, зрозуміти учневі суть таких запитань: «Що є в тундрі?», «Що сталося після закінчення другої світової вій­ни?», «До чого наближається поезія Тичини?» і т.д.

При усній перевірці знань важливе значення має форма звер­тання вчителя до учнів, тон запитань. Грубим порушенням педа­гогічного такту є, наприклад, такі звертання: «Зараз піде відпові­дати хто-небудь з найслабших», «Хоч я ніколи не чула від тебе розумного слова, проте спробуй відповісти на це запитання» і т.д. Такі звертання негативно позначаються на самооцінці учня, ображають його гідність, підривають віру у власні можливості.

Письмовий контроль знань і умінь здійснюють за допомогою письмових робіт (твори, перекази, диктанти, контрольні роботи з математики, реферати). Його можна застосовувати для переві­рки знань з усіх навчальних предметів. Він дозволяє виявити умін­ня логічно, послідовно викладати матеріал, висловлювати свої дум­ки на письмі. Особливо цінною рисою письмової перевірки є її еко­номність у часі: вчитель перевіряє відразу знання всіх учнів класу./

Однак цей метод контролю успішності теж має свої недоліки.

Перший з них - недостатня об'єктивність письмових контро­льних робіт. Загальновідомо, що різні вчителі часто за ту ж саму роботу ставлять різні оцінки. А оцінка, отримана за письмову роботу сьогодні, нерідко відрізняється від оцінки, поставленої за таку ж роботу наступного тижня.

На об'єктивність оцінювання письмової роботи впливає також середній рівень успішності учнів у класі. У різних класах вчителі вдаються до різних критеріїв оцінювання, у зв'язку з чим оцінка пись­мової роботи залежить не стільки від фактичного рівня знань учня, скільки від його належності до того чи іншого класу.

Відомий вплив на оцінку сторонніх чинників, таких, як кіль­кість написаного тексту, почерк, графічні й орфографічні помил­ки (навіть якщо оцінці підлягає лише зміст роботи), послідовність оцінювання робіт, стать учителя й учня, соціальне походження школяра, ставлення вчителя до учня.

Перед письмовою контрольною роботою вчитель повинен дати стислий інструктаж про порядок її проведення. Необхідно попередити учнів, скільки часу відведено на роботу, а також по­радити їм пропускати непосильні завдання і не затримуватись з відповіддю на інші питання. Для учнів, які закінчують контроль­ну роботу раніше за інших, слід передбачити додаткові завдання.

Графічну перевірку здійснюють переважно вчителі малюван­ня, креслення і математики. Вона має ряд переваг перед словес­ною (усною і письмовою) перевіркою: викликає інтерес в учнів; заощаджує час (часто за допомогою нескладної схеми можна по­казати те, що потребує поширеного пояснення); виявляє вміння учнів узагальнювати, систематизувати, класифікувати вивчений матеріал, сприяє розвитку їх абстрактного мислення.

Форми графічної перевірки знань можуть бути різноманітні: складання таблиць, схематичне зображення різних механізмів, пристроїв, побудова діаграм, графіків, роботи з контурною кар­тою тощо.' Наприклад, під час перевірки знань з біології можна практикувати такі види графічних робіт, як схематичне зобра­ження будови клітини, листка, квітки, схеми перехресного запи­лення, будови різних рослин тощо.

Метод практичного контролю дає можливість перевірити вмін­ня учнів застосовувати набуті знання на практиці. Користувати­ся ним можна при вивченні фізики, хімії, біології, географії, ма­тематики, інформатики, фізкультури, у процесі трудового навчан­ня. Практичні завдання дозволяють перевірити уміння і навички учнів проводити певні дослідження, лабораторні експерименти, здійснювати вимірювання за допомогою різних приладів, вико­нувати певні трудові операції, користуватися інструментами тощо.

Диференційовані завдання доцільні на різних етапах уроку, насамперед під час підготовки учнів до засвоєння складного нового матеріалу. Актуалізація опорних знань учнів буде тоді вдалою, коли точно окреслено ті питання, які треба відновити в пам’яті дітей, проведено короткочасну перевірочну роботу і за її результатами ліквідовано прогалини за допомогою диференційованих завдань. Зрозуміло, що такий спосіб доцільний, коли формуємо вміння і навички. На етапі засвоєння нових знань диференційованим може бути процес первинного сприймання і первинного закріплення.

 кожному класі, як правило, можна виділити три навчальні групи: основна - найбільша за кількістю дітей, і дві невеликих групи – „сильних” і „слабких” учнів.

До основної групи віднесемо учнів, які рівномірно засвоюють з невеликою допомогою вчителя програмовий матеріал, володіють навичками самостійної роботи, способи виконання типових задач засвоюють після розгляду 2-3 зразків, безпомилково виконують завдання обов’язкового рівня навчання після кількох тренувальних вправ.

До групи „сильних” учнів віднесемо дітей, які досягають певного розуміння навчального матеріалу вже в процесі його первинного сприймання, схеми розв’язування типових задач фактично засвоюють під час пояснення, для безпомилкового виконання обов’язкового рівня їм достатньо однієї – двох вправ. Вони спроможні виконувати завдання підвищеної складності за мінімальної допомоги вчителя або зовсім без неї.

До третьої групи „слабкі” діти відносимо учнів, які у процесі засвоєння матеріалу зустрічаються з певними труднощами, у багатьох випадках потребують додаткових пояснень, головним чином тому, що недостатньо володіють навичками самостійної роботи. Школярам необхідна постійна увага вчителя та його контроль. Такі учні вміють розв’язувати нескладні типові задачі після тривалого тренування. До цієї групи ми також віднесли невстигаючих учнів, які мають суттєві прогалини в знаннях, з великими труднощами засвоюють розв’язування навіть простих типових задач.

Диференціація навчальної роботи передбачає добрі знання вчителем своїх учнів: рівень підготовки і розвитку кожного з них, їх індивідуальні особливості. Але слід зазначити, що один і той же учень з різних навчальних предметів може бути в різних групах. Наприклад, на уроці математики учень може бути в першій групі, бо у нього природні математичні здібності, а на уроці рідної мови – у другій або навіть у третій, бо у нього погано розвинений фонематичний слух чи орфографічна грамотність.

І етап	Пояснення вчителя
ІІ етап	А	Б	В
Виконай за зразком	Робота під керівництвом вчителя а) пояснення б) виконання вправи за зразком з коментуванням	Виконай самостійно
ІІІ етап	Виконай самостійно	Виконай за зразком	Робота під керівництвом вчителя: а) пояснення; б) вправи за зразком
ІУ етап	Творче завдання	Виконай самостійно	Виконай за зразком Самостійне виконання роботи
У етап	Спільне завдання (при необхідності вчитель надає допомогу окремим учням)

Білет 3.