Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Відповіді до іспиту.docx
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
400 Кб
Скачать
☆
  1. Історичні поняття та їх класифікація. Продумайте, в яких класах і яких темах розкривається одне із загальноісторичних понять.

Історичним поняттям називають ключове слово (чи ключові слова), у яких відображено головні, важливі, найбільш суттєві сторони історичних подій та явищ. Засвоєння учнями історичних понять є одним із найважливіших завдань навчання історії у школі.

Процес формування історичних понять починається з визначення суттєвих ознак та розкриття їх на конкретному історичному матеріалі. Далі учні повинні знати сутність історичного поняття. Наступними етапами роботи є визначення місця історичного поняття в загально історичному процесі та їх зв’язок з іншими історичними поняттями.

Виділяються наступні етапи формування понять:

–       створення цілісної картини історичного явища;

–       виділення його суттєвих ознак;

–       повідомлення поняття, яке закріплює сутність цього явища;

–       визначення поняття;

–       вправи на використання поняття;

–       перехід до вивчення нових понять.

 За своєю класифікацією історичні поняття розподіляються на:

–       Одиничні – діють на протязі короткого історичного часу, в тій чи іншій країні;

–       Особові     –   діють на протязі значного періоду, в одній країні чи групі країн;

–       Загальні    –  діють в різних країнах, в рамках певного суспільства;

–       Всеохопні  – діють в різних суспільствах на протязі великого історичного періоду.

Поняття розрізняються за змістом історичного матеріалу: економічні, соціально-політичні, історико-культурні.

Поняття та теоретичні положення під час вивчення курсу історії можуть бути засвоєні лише за умови знання учнями конкретних історичних фактів.

Дослідження дидактів та методистів підтвердили, що поняття та теоретичні положення в шкільних курсах історії можуть бути засвоєні лише за умови  знання учнями конкретних історичних фактів. При викладанні історії України слід звернути увагу на вивчення основних понять та ідей курсу, які є провідними в усіх класах і акумулюються в таких положеннях:  етапи становлення української державності;  боротьба українського народу з іноземними загарбниками;  антифеодальний та національно-визвольний рух в Україні;  становлення української нації;  видатні політичні діячі України;  герої національно-визвольних змагань;  внесок українського народу в скарбницю світової науки та культури;  національні меншини в Україні;  соціально-економічний і політичний розвиток України;  відродження і побудова Української держави.

Білет 4.

  1. Київська Русь: основні етапи політичної історії.

У політичній історії Київської Русі вирізняють 3 основні етапи.

1. Становлення(утворення та об’єднання, кінець IX- кінець X ст.)

2. Піднесення і розквіт(кінець X – середина кінець XI ст.)

3. Міжусобні війни та занепад( кінець XI – середина кінець XIII ст.)

Перший етап розпочався з утворення основних центрів державності на територіях Київської Русі – перш за все у Києві та навколишніх землях – Київське князівство, Полянське князівство, та близько Новгорода, що оформився як самостійне місто вже пізніше). Але розбрат та суперництво правителів призвели до нечуваного в історії прецеденту – запрошення на князювання у північнослов’янських землях «варяга» Рюрика, нормандця за походженням. Існують дані про християнську віру Рюрика, хоча деякі історики радянського періоду заперечували взагалі саме його існування. Період його княжіння згадується в літописах як період підйому й встановлення ладу на руських землях. Після смерті Рюрика влада на північних землях перейшла до Олега в якості регента неповнолітнього сина Рюрика Ігоря. Тим часом на київських землях влада належала князеві Аскольду. Є дані про так зване «Аскольдове хрещення» Русі задовго до 988-го року – проголошення християнської Русі за офіційною версією. Олег вбив Аскольда разом з його братом Діром, захопивши Київ і, таким чином, об’єднавши руські землі. У якості князя Олег здійснив декілька дуже важливих перетворень. Київ було встановлено столицею Київської Русі, а військову могутність новоутвореної держави підкріплено кількома вдалими військовими походами. Наступником Олега зійшов на престол Ігор. Ігор багато в чому продовжив лінію дій Олега, ще більш зміцнивши військову могутніть Київської Русі і завоювавши для держави репутацію сильного супротивника на світовій політичній арені. Правління Ольги порівняно з правлінням Ігоря та його сина Святослава можна вважати більш поміркованим і орієнтованим більш на дипломатичні відносини, ніж на військові дії. Тим не менше її син і наступник Святослав зовсім не наслідував її після свого сходження на престол, адже його правління вважається одним з найбільш войовничих – майже весь період правління Святослава Русь вела завойовницькі дії. 

Таким чином, етап становлення держави характеризується акцентом на воєнні дії и військову силу, захист та розширення кордонів, політичне об’єднання Русі за допомогою сили.

Другим етапом політичної історії Київської Русі вважають період князювання Володимира Великого та наступний за ним період князювання Ярослава Мудрого. На цьому етапі відбувається становлення релігії та законності, об’єднання народу руського не тільки політичне, зовнішнє, а й духовне, внутрішнє. Безперечно, найважливіша подія цього періоду – християнізація Київської Русі, здійснена Володимиром Великим у 988-му році. Завдяки цій події держава отримала:

1. Єдину державну релігію, тобто духовну єдність свого народу

2.Піднесення авторитету Русі на міжнародній арені

3. Налагодження тісніших дипломатичних стосунків з християнськими державами

4. Церкву як допоміжний засіб контролю й підтримки

Крім релігійної реформи важливе значення мало введення первісних законодавчих норм, розпочате Володимиром й завершене Ярославом у вигляді збірки законів «Руська правда». Також важливе перенесення акценту у зовнішній політиці держави з військових дій і завойовницьких цілей на дипломатичні відносини. Особливо це стосується правління Ярослава, що навіть закріпив дипломатичні стосунки зі світовими державами за допомогою шлюбних союзів своїх нащадків. Також цей період характеризується значним піднесенням у розвитку культури, що почасти пояснюється підсиленням візантійського впливу і появою письменних служителів культу на території держави. За Ярослава було збудовано Святу Софію Київську – символ духу Київської Русі. Третій етап можна вважати етапом занепаду. Після смерті Ярослава – сильного лідера, цілком відповідно до історичних законів, почалися міжусобні чвари і суперечки між його нащадками. Руська держава втратила свою єдність і увійшла до періоду феодальної роздрібненості(тобто, модель управління змінилася з монархічної та централізованої до феодальної з великою кількістю дрібних центрів і відсутністю політичної та законодавчої єдності між ними).