Основні принципи сімейної медицини:

1. Загальність. Допомога сімейними лікарями надається кожній людині, незалежно від її віку, статі, соціальної принадності, раси або релігії;

1. Доступність. Вільний доступ до служб загальної практики з мінімальними термінами очікування. Цей доступ повинен забезпечуватись як в територіальному, так і в фінансовому плані;

1. Інтегрованість. Загальна практика включає в себе лікувальну і реабілітаційну допомогу, а також зміцнення здоров’я і профілактику.

1. Постійна основа. Загальна практика не обмежується лише окремим випадком надання допомоги або яким-небудь захворюванням, а забезпечує хворим індивідуальну медичну допомогу на довготривалій основі протягом певного періоду їх життя.

1. Бригадний підхід. СЛ повинен працювати в складі добре функціонуючої, багато дисциплінарної бригади.

1. Цілісність. Медичні проблеми людини, сім’ї і громади повинні розглядатися в плані фізичних, психологічних і соціальних перспектив.

1. Персональний характер. Загальна практика перш за все орієнтована на особистість, а потім вже на хворобу.

1. Орієнтованість на сім’ю. Вивчається генетичне дерево сім’ї.

1. Скоординованість. СЛ має бути проінформований про результати консультацій хворих вузькими спеціалістами. Він повинен бути координатором з цих призначень, які отримує пацієнт від інших спеціалістів.

1. Довірчий характер. Пацієнти мають право очікувати дотримання повної конфіденційності з боку сімейних лікарів.

1. Адвокатська функція. Сімейному лікарю необхідно в усіх випадках бути «адвокатом» пацієнта з питань, пов’язаних з його здоров’ям.

Закладами сімейної медицини є сільські або міські сімейні амбулаторії, які об’єднуються в центри первинної медико-санітарної допомоги.

Основні завдання амбулаторії зпсм, відділень зпсм

при поліклініках

1. Здійснення комплексу профілактичних заходів, включаючи постійний медичний нагляд за станом здоров’я прикріпленого населення, планування сім’ї, гігієнічне виховання дітей та підлітків, санітарну освіту, навчання пацієнтів методам зміцнення здоров’я, профілактики захворювань, профілактична імунізація.

2. Діагностика захворювань та лікування хворих в межах компетенції лікаря ЗПСЛ, визначеної його кваліфікаційною характеристикою;

3. Доліковування та реабілітація хворих після одержання ними інших видів допомоги;

3. Цільове направлення хворих для одержання ними інших видів допомоги, яка виходить за рамки компетенції лікаря ЗПСЛ.

3. Диспансеризація хворих;

3. Надання невідкладної та термінової медичної допомоги хворим та потерпілим;

3. Ведення хворих в денних та домашніх стаціонарах, участь в організації лікування хворих в лікарнях.

3. Експертиза тимчасової та стійкої втрати працездатності.

3. Аналіз стану здоров’я і розробка планів оздоровчої роботи прикріпленого населення;

3. Систематичне підвищення рівня своєї професійної кваліфікації як шляхом самопідготовки, так і проходження курсів удосконалення лікарів;

3. Ведення затверджених форм облікової та звітної документації;

Сімейний лікар - це фахівець з вищою медичною освітою, який першим контактує з пацієнтом і надає кваліфіковану первинну медико-санітарну допомогу в цілому сім'ї та індивідуальну кожному члену сім'ї безперервно. Виділяють такі розділи роботи сімейного лікаря: 1. Надання населенню ділянки кваліфікованої терапевтичної допомоги (або первинної медико-санітарної допомоги сімейним лікарем) на прийомі в поліклініці (амбулаторії) і вдома. 2. Надання невідкладної медичної допомоги хворим незалежно від їх місця проживання у випадках безпосереднього звернення під час виникнення гострих станів, травм, отруєнь. 3. Організація і безпосереднє проведення профілактичних заходів серед населення дільниці, диспансеризація дорослого населення і дітей (для сімейних лікарів). 4. Забезпечення етапності на різних рівнях реабілітації хворих і потерпілих, участь в їх госпіталізації. 5. Медико-соціальна експертиза, участь у роботі ЛКК, оформлення направлення на МСЕК, виконання рекомендацій МСЕК. 6. Направлення хворих в спеціалізовані лікувально-діагностичні заклади, диспансери, на санаторно-курортне лікування. 7. Санітарно-протиепідемічна робота. 8. Пропаганда здорового способу життя. 9. Аналіз стану здоров'я населення дільниці, аналіз еффективності роботи дільничного терапевта (сімейного лікаря), оформлення паспорта ділянки (сім'ї), планування своєї роботи, ведення необхідної документації, складання звітів. 10. Підвищення власної кваліфікації і рівня професійних знань медичних сестер. Робота дільничного терапевта або сімейного лікаря здійснюється за графіком, який затверджується головним лікарем (завідувачем відділення або амбулаторії). Графіком передбачаються фіксовані години прийому в поліклініці, допомогу хворим на дому, профілактична робота. При цьому час для прийому в поліклініці визначається по динамічному графіком, коли в різні дні змінюються години ранкового і вечірнього прийому. Це дозволяє працюючим хворим звертатися до свого лікаря в неробочий час. Виклик лікаря додому проводиться за телефоном самостійно хворим, його родичами чи сусідами через реєстратуру і фіксується реєстратором у спеціальному журналі обліку надання медичної допомоги вдома, який ведеться для кожного лікаря окремо. Відвідування хворого лікарем будинку здійснюється обов'язково в день виклику. При необхідності лікар повинен надати невідкладну допомогу хворому вдома, забезпечити динамічне спостереження, активне лікування до одужання або госпіталізації. Для організації систематичного лікування хворих удома дільничний терапевт або сімейний лікар створює домашній стаціонар, в умовах якого обслуговування хворого проводять на рівні, максимально наближеному до лікарні, з використанням всіх необхідних діагностичних та лікувальних методів у домашніх умовах. Основним документом амбулаторно-поліклінічних закладів, в якому фіксують всі дані про хворого, є медична картка амбулаторного хворого (форма № 025 / O). У ній, крім паспортної частини, містяться дані опитування хворого, результати фізикального обстеження і додаткових досліджень, консультативні висновки інших фахівців, відзначені лікувально-профілактичні заходи на різних етапах лікування, висновки про тимчасової та стійкої непрацездатності, виписки з історій хвороб і висновки інших лікувально- профілактичних установ, де лікувався хворий. Медична картка амбулаторного хворого є тим основним документом, що дозволяє реалізувати принципи етапності і послідовності всіх лікувально-діагностичних та реабілітаційних заходів, які проводять в різних лікувально-профілактичних закладах. Досить важливим розділом роботи лікарів амбулаторно-поліклінічної мережі є визначенням показань і своєчасне направленням на стаціонарне лікування. Показами до госпіталізації хворих є: • неможливість встановлення достовірного діагнозу за допомогою засобів, які є в розпорядженні дільничного терапевта або сімейного лікаря; • важкий стан хворого або загроза його погіршення і необхідність інтенсивного лікування з постійним наглядом медичного персоналу Дільничного терапевта і сімейного лікаря необхідно також систематично підвищувати власну кваліфікацію, рівень професійних знань. Цього досягають шляхом постійної роботи над фаховою літературою та періодичними виданнями, періодичною роботою в стаціонарі, участю в клінічних, клініко-патологоанатомічних та науково-практичних конференціях, з'їздах, симпозіумах, семінарах з актуальних проблем медицини, засіданнях обласних і міських лікарських товариств, підвищення кваліфікації на робочих місцях, удосконалення в університетах (на факультетах) післядипломної освіти, підготовки в магістратурі та клінічній ординатурі.

Значна увага має приділятися профілактичній роботі. В амбулаторно-поліклінічних закладах 1-2 рівня проводяться цільові, попередні та періодичні профілактичні медичні огляди. Цільові медичні огляди проводяться для виявлення деяких захворювань на ранніх стадіях (туберкульозу, новоутворень та ін.). Попередні медичні огляди проводяться з метою обстеження певних контингентів при прийомі на роботу, навчання для виявлення протипоказань з боку стану здоров'я до виконання певних професійних обов'язків. Періодичним медичним оглядам підлягають певні декретованих контингенти (учні, студенти, вчителі, медичні працівники, працівники окремих підприємств та ін.) З метою виявлення порушень здоров'я, у тому числі пов'язаних з умовами праці, впливом шкідливих професійних факторів тощо .. Профілактичні огляди бувають також масовими (проводяться серед організованих груп населення) і індивідуальними. До профілактичної роботи також відноситься проведення сімейним лікарем індивідуальних мотиваційних втручань на рівні лікаря-пацієнта стосовно зміни або модифікації способу життя (формування моделі здорового способу життя).

Завдання сімейного лікаря: - Амбулаторний прийом і домашнє відвідування хворих, -проведення лікувальних, діагностичних, реабілітаційних, профілактичних заходів, передбачених кваліфікаційною характеристикою, -організація денних і домашніх стаціонарів, -Психологічна та соціальна допомога родині, -проведення протиепідемічних заходів в джерелі інфекційного захворювання, цільові направлення для отримання медичної допомоги для обстеження і лікування у випадках, які виходять за межі компетенції сімейного лікаря, -проведення комплексу профілактичних заходів, -навчання здоров'ю (санітарно-освітня робота), -діспансерізація хворих з орієнтацією на медико-соціальну допомогу, -надання невідкладної допомоги. Сімейний лікар гарантує надання населенню: -медичноъ допомоги з питань ранньої діагностики хвороб, -Своєчасне амбулаторне та домашнє лікування в повному обсязі, -Своєчасне направлення до вузького спеціаліста або кваліфіковану консультативну медичну допомогу, -Організацію госпіталізації планових і ургентних хворих, -рішення питань експертизи непрацездатності, -надання невідкладної допомоги в екстрених випадках, -проведення профілактичної роботи. Моделі роботи сімейного лікаря: Індивідуальна практика в самостійній установі. Групова практика в сімейних амбулаторіях. Об'єднання декількох групових практик в центрах здоров'я. Індивідуальна чи групова практика в діючих поліклініках Групова практика може здійснюватися як об'єднання декількох сімейних лікарів, об'єднання декількох сімейних лікарів з іншими фахівцями (акушер-гінекологами, педіатрами, стоматологами). Індивідуальна практика - сімейний лікар може працювати в державній установі (поліклініка, сімейна амбулаторії, медична санітарна частина), в недержавному установі (акціонерне, колективне підприємство), у приватній сімейній амбулаторії. Особливості медичного нагляду лікаря загальної практики – сімейного лікаря по обслуговуванню дитячого населення:

1. Нагляд, лікування та профілактичне обстеження неорганізованого контингенту дітей, тобто тих дітей, які не відвідують дошкільні заклади.

2. Лікування гострих захворювань на дому чи в дитячому стаціонарі в межах кваліфікаційної характеристики і своєї компетентності.

3. Проводити відбір дітей для лікування вузькими фахівцями в разі , якщо це виходить за межі компетентності СЛ.

4. Здійснювати профілактичні при оформленні в школу, дошкільні заклади, регулярні щомісячні огляди дітей 1-го року життя.

5. Проводити профілактичні щеплення всім дітям від 0 до 18 років згідно з календарем щеплень.

6. Проводити суцільну диспансеризацію всіх дітей дільниці.

7.Організовувати надання стаціонарозамінних форм медичної допомоги.

8.Проводити експертизу тимчасової непрацездатності.

9. Санітарно-гігієнічне виховання населення, пропаганда на сприяння здорового способу життя.

10. Проводити аналіз своєї діяльності з питань організації медичної допомоги дитячому населенню.

В складі дитячої поліклініки можуть бути введені посади сімейних лікарів дитячої поліклініки (1-й етап реформування), які здійснюють нагляд за дітьми від 0 до 18 років.

Особливої уваги надається диспансеризації нагляду дітям раннього віку.

Медичний догляд за дитиною раннього віку - це комплекс заходів, здійснюються медичними працівниками із залученням родини у відповідності до потреб кожного вікового періоду розвитку дитини які спрямовані на створення оптимальних основ для її здорового гармонійного розвитку (фізичного, розумового, соціального) , забезпечення раціонального вигодування та харчування, профілактику захворювань і травматизму, формування навичок здорового способу життя.

Порядок проведення обов’язкових профілактичних медичних оглядів дитини віком до 3-х років, затверджений Наказом МОЗ України від 20.03.2008р. №149.

Амбулаторія сімейної медицини може бути організована як самостійний амбулаторно-поліклінічний заклад, підпорядковане органу охорони здоров'я, підрозділ комунального поліклінічного закладу, підрозділ недержавного медичного закладу, приватний медичний заклад. Структура сімейної амбулаторії: 1.регістратура, 2.кабінети сімейного лікаря. 3.смотровая, 4. маніпуляційна, 5.експресс-лабораторія, 6.палати денного перебування хворих. Вивчення досвіду роботи сімейної медицини в різних країнах вказує на різноманітність її. У Чехії крім сімейних лікарів у ПМСД беруть участь педіатри. У Данії в денний час сімейні лікарі надають медичну допомогу, а в вечернее- швидка допомога. В Ізраїлі в ПМСД беруть участь крім сімейних лікарів педіатри, психологи, соціальні працівники, дієтологи, епідеміологи, фахівці з санітарній освіті. У Фінляндії більше 200 центрів здоров'я, куди входить сімейна амбулаторія, відділ охорони здоров'я матері і дитини, стаціонар загального профілю. клінічна лабораторія. Середня кількість відвідувань до сімейного лікаря 1 жителя близько 5 на рік. Сімейні лікарі в Англії забезпечують лікування 90% хворих і тільки 10% спрямовуються до фахівців. Середнє число відвідувань до сімейного лікаря в рік 3-4 на 1 пацієнта, близько 10% з них- домашні. Переважає в Англії групова практика. В Україні проходить реформування системи охорони здоров'я з переходом дільничних служб на амбулаторії загальної практики-сімейної медицини.

Основним методом проведення профілактики серед населення є диспансеризація (активне і динамічне спостереження за пацієнтами). Основу диспансеризації становить диспансерний метод обслуговування населення, за допомогою якого відбувається синтез лікувального та профілактичного напрямків у медицині. Мета диспансеризації здорових - збереження та зміцнення їх здоров'я, забезпечення правильного фізичного і психічного розвитку, створення нормальних умов праці та побуту, раннє виявлення преморбідних порушень здоров'я, запобігання появи захворювань, збереження працездатності. Мета диспансеризації хворих -динамічні медичне спостереження за хворими на ранніх стадіях захворювань для запобігання переходу гострих хвороб в хронічних, загострень і ускладнень патологічного процесу, зменшення захворюваності з тимчасовою втратою працездатності і виходом на інвалідність, продовження та поліпшення якості життя хворих і періоду їх активної працездатності. Етапи диспансерного обслуговування: Перший етап - відбір контингентів для диспансеризації. До контингентів населення, які підлягають диспансерному спостереженню відносяться:здорові й особи з факторами ризику і хворі.

Групи здорового нселення, які проходять диспансеризацію:

Вагітні та жінки в післяпологовому періоді,

Діти першого року життя,

Діти дошкільного віку від 3– до 6 років, діти, які не відвідують дитячі садочки,

Школярі до 14 років,

Підлітки- учні ПТУ, СПТУ 15-17 років, працівники комунальних та харчових об’єктів,

Жінки до 30 років,

Особи, в сім’ях яких є генетичні хвороби,

Особи, які працюють у шкідливих умовах праці,

Учасники та інваліди війни,

Постраждалі внаслідок аарії на ЧАЄС,

Мед. працівники,

Вчителі, працівники дитячих навчльних закладів.

Процес диспансеризації включає: щорічний мед. огляд на дільниці з проведенням встановленого обсягу лабораторниї і інструментальних досліджень, визначення стану здоровя і виявлення чиників ризику, клінічні до обстеження на дільниці, виявлення захворювань у преморбідному стані і лікування, вивчення анамнестичної анкети пацієнта.

Особливо важливе значення на першому етапі диспансеризації має активне та своєчасне виявлення хворих на ранніх стадіях захворювання, коли ще немає скарг і хворобу можна призупинити або зовсім ліквідувати. Для цього медичні працівники використовують амбулаторні прийоми, відвідування хворих удома, профілактичні огляди, аналіз амбулаторних карток, виписок з історій хвороби, листків непрацездатності тощо. Диспансерний облік вважається своєчасним тоді, коли хворий взятий на облік не пізніше ніж через 30 днів з дня встановлення діагнозу. Наступним важливим завданням медичних працівників на першому етапі диспансеризації є групування диспансерного контингенту. Існує п'ять диспансерних груп: I група - здорові люди, які не мають скарг і об'єктивних ознак хвороби під час обстеження і не хворіли минулого; II група - практично здорові люди, які мають в анамнезі дані про перенесені захворювання і фактори ризику розвитку певної патології внутрішніх органів, але на даному етапі не мають скарг; III група - хворі хронічними захворюваннями в стадії компенсації; IV група - хворі хронічними захворюваннями в стадії субкомпенсації; V група - хворі хронічними захворюваннями в стадії декомпенсації. При оформленні пацієнта на диспансерний облік на нього заповнюють спеціальний первинний обліковий документ - контрольну картку диспансерного спостереження (форма № 030). Другий етап диспансеризації - забезпечення диспансерного спостереження, а саме - виконання плану заходів, намічених під час відбору на диспансерний облік. Повторні диспансерні обстеження хворих та здорових необхідно проводити активно (здорових - 1 раз на рік; хворих у стадії компенсації - 2 рази і частіше); систематично, відповідно до плану, а також з урахуванням динаміки в стані здоров'я пацієнта. У контрольній картці диспансерного спостереження роблять позначки щодо виконання лікувально-профілактичних рекомендацій. Картки зберігають в картотеці тих медичних працівників, які здійснюють диспансерне спостереження за хворим. Має значення ставлення самих пацієнтів до диспансеризації, їх дисциплінованість і відповідальність за виконання намічених лікувально-профілактичних заходів. Третій етап диспансерного обслуговування включає аналіз якісних показників ефективності диспансеризації - розрахунок і аналіз певних клініко-статистичних критеріїв захворюваності диспансерної групи пацієнтів з втратою працездатності, а також вихід на інвалідність. Зниження цих показників у динаміці протягом 3-5 років найбільш переконливо демонструє соціально-медичне та лікувально-профілактичне значення диспансерного спостереження за здоровими і хворими. Методика проведення диспансеризації дорослого населення:

Заповнюється анамнестична анкета.

Проводят мед. огляд і при потребі сімейні лікарі призначають додаткові обстеженні і консультації спеціалістів. Отримають висновки обстеження і визначають диспансерну групу.

Здорові і практично здорові спостерігають у закладах ПМСД.

Хворі підлягають спеціальному динамічному спостереженню лікаря загальної практики-сімейної медицини і спеціаліста відповідного профілю по виду патології.

Для визначення якості діспансерізації застосовують такі показніки- • Повнотіла охоплення діспансерізацією віділеніх контінгентів. • Своєчасність виявлення контингентів населення, • Повнота виконання плану оздоровчих заходів..

Для визначення ефективності диспансеризації хворих III, IV, V груп використовують такі критерії: Збільшення питомої ваги здорових та практично здорових серед диспансерізованих. •Зменьшення кількості загострення хронічних захворювань. •Зменьшення рівня частоти тимчасової втрати працездатності. •Зменьшення рівня інвалідності. • Зменьшення рівня смертності.