Методика духовної підтримки особового складу на християнських традиціях українського народу
Вiйськовi священики – це представники Церкви, що перебувають при формуваннях ЗС держави з метою духовного наставництва, моральної пiдтримки, релiгiйно-етичного виховання особового складу. Вiйськовi капелани мають право бути зачисленими в особовий склад ЗС, носячи вище вiйськове звання, або залишитись лише духовною особою, громадянином та вiйськовим педагогом.
Богослужіння військового капелана перед відправкою особового складу на виконання бойового завдання
Оскiльки методи духовного виховання посiдають одне із провідних мiсць в ефективностi виховання вiйськовослужбовця, є необхiдним пояснити поняття методу духовного виховання у загальних рисах, а також конкретно метод вiйськового виховання.
Завдання душпастирiв для вiйськовослужбовцiв у виборi педагогiчних методiв полягає у поєднаннi методів виховання із програмою викладання християнської етики чи застосуванні певної групи методiв до окремої групи вiйськовослужбовцiв з метою ефективнiшого результату душпастирської дiяльностi. Mетодологiчний вплив дyшпастиря на рiвнi заохочення, власного прикладy не лише висококyльтyрна, але й глибокодyховна мова, не лише стає засобом виховання, але й сприяє мотивацiї особистого самовиховання вiйськовослyжбовця. Рiвень ефективностi цiєї взаємодiї також залежить великою мiрою вiд бачення вiйськовослyжбовцiв y своємy педагогy-дyшпастиревi не лише вихователя, який займає штатнy посадy, але й авторитета, який заслyговyє на пошанy з бокy особового складy.
Роль вiйськового капелана у ЗС України зiнтегрована на засадах вiдповiдальностi перед Богом і Батькiвщиною, формуваннi Божих і моральних чеснот, утвердженнi вiйськовослужбовцiв у нацiональнiй самосвiдомостi iсторичного і культурного минулого України.
Оскiльки вiйськове капеланство як вид душпастирського служiння Церкви у ЗС України належить до європейської моделi задоволенння релiгiйних потреб військових, вiйськовий душпастир – це священик чи семiнарист, що займається душапстирською дiяльнiстю військових.
Загальнi положення про форми дiяльностi душ пастирів- вiйськовослужбовцiв затвердженi у статутi Всеукраїнського мiжконфесiйного релiгiйного християнського вiйськового братства, прийнятi на Установчiй вiйськово-християнськiй конференцiї в м. Києвi 15 грудня 2000 року, мiстять пункти, що конкретизують методику душпастирської працi, яка, по-перше, повинна бути притаманна релiгiйнiй традицiї вiйськового душпастиря, а також не може мiстити контраверсiйних чинному законодавству України пунктiв.
Методами душпастирської працi вiйськового капелана в ЗС України є такі:
- благословення вiйськовослужбовцiв перед виконанням бойових завдань;
- участь в окремих вiйськових ритуалах (освячення на прохання вiйськовослужбовцiв Бойових знамен, казарм, бойової технiки, зброї тощо);
- роз’яснення сутi і змiсту священних книг, релiгiйних свят для всiх вiйськовослужбовцiв вiйськової частини;
- поповнення вiйськових бiблiотек релiгiйною лiтературою;
- публiкацiя у вiйськових засобах масової iнформацiї привiтань і звернень релiгiйних дiячiв;
- органiзацiя екскурсiй особового складу до культових закладiв та споруд, що мають художньо-iсторичну цінність;
- проведення благодiйних акцій.
Починаючи з 1995 року, в Академії сухопутних вiйськ імені гетьмана Петра Сагайдачного проводиться дyховна опiка вiйськових студентами Львiвської Дyховної Семiнарiї Святого Дyха, якими також розроблено програмy дyшпастирської опiки вiйськовослyжбовцiв. Бyло вiдновлено церквy святого Aрхистратига Mихаїла – храмy, збyдованого та вiдновленого на територiї цього ВВНЗ ще на початкy ХХ столiття. Програма душпастирської опiки вiйськовослужбовцiв включає в себе катехитичнi зустрiчi семiнаристiв із курсантами кожного тижня та проведення разом із вiйськовими функцiонерами певних культурних та спортивних заходiв. Працюючи з військовими, семiнаристи намагаються толерувати конфесiйнi чи релiгiйнi деномiнацiї вiйськових, якi приходять до них на зустрiчi. Така катеxитична праця семiнаристiв у ВВНЗ вимагає широкого дiапазону знань як в моральному богослов’ї, так і у практичних питаннях повсякденного життя та ставлення Церкви до проблем молодi. Одним із найважливiших факторiв, що скрiплюють спiвпрацю семiнаристiв-капеланiв з військовими, якi приходять на зiбрання, є духовний пошук студентiв-курсантiв, виражений у “дошкульних питаннях”, і власний духовний досвiд семiнаристiв. Мотивацiя душпастирської працi семiнаристiв при ВВНЗ довершується також тим, що виховується не лише вiдкритiсть на вiдчуття назрiлих потреб сучасної людини, але й прищеплюється любов до служiння як живий прояв вiри. Неодноразово дyховний зрiст семiнаристiв досвiдчyється, коли кyрсанти, приймаючи Tайнy Хрещення, показують, як можна докорiнно змiнити своє життя, вiдкриваючи серце Христy, даючи йомy торкнyтися свого єства. Факт активної участі курсантів Академії в щонедiльнiй Божественнiй Лiтургiї надає все бiльшу вагу вiдповiдi Церкви на потреби вiйськових та пiдносить актуальнiсть капеланської працi при вiйську на рiвень необхiдностi державно-церковної спiвпрацi у формуваннi свiдомо-патрiотичних і глибоко-релiгiйних захисникiв Батькiвщини. У цьому процесi семiнаристи беруть активну участь і, сприяючи духовному зросту вiйськових, не зважаючи на стереотипи бачення державної служби солдата лише як слiпого виконавця повинностей і вимог, бажанням спiвпрацi налагоджують тiсний контакт взаєморозумiння мiж курсантами і семiнаристами-капеланами, що, у свою чергу, спонукає майбутнiх оборонцiв Вiтчизни жити і дiяти по совiстi, за законом християнської любовi.
Ще до сьогоднi у сферi чисто бюрократичних вiдносин iснують неправильнi розумiння значення і мiсця вiйськового капелана у ЗС. Наприклад, iз свiдчень о. Степана Суса про його першi та подальшi враження від працi у ВВНЗ можна досить неординарно робити висновки. За його словами, iнколи старшi офiцери навiть запитували його, “який сенс його перебування у стiнах цього навчального закладу”, іншi вважали, що методом катехізацiї вiн намагається переконати когось на Греко-Католицький обряд, ще іншi – просто говорили нецензурнi слова. Тому на початку цiєї працi перед ним особисто зачиняли дверi. Основна пiдстава, на думку отця Степана, є “донести до кожного, що найголовнiше – бути доброю людиною, а вже тодi зможеш бути добрим вiйськовослужбовцем, сiм’янином, громадянином”. Саме питання цiнностей, свiтогляду і сучасної моралi допомагали вiдкривати дверi душ вiйськовослужбовцiв. Вартiсть душi безцiнна, і тому навiть заради двох чи трьох людей, якi просять про духовний провiд, варто катехізувати у вiйську. Таким стало запевнення о. Степана Суса в його душпастирськiй капеланськiй працi. Адже, саме серед курсантів є випробування-виклик на подвиг ходити до церкви, не зловживати алкоголем чи красти.
Коли людина поступає на службу до вiйська вона не зрiкається вiри своїх батькiв, та, користаючись з можливістю, має нагоду бути на Божественнiй Лiтургiї, сповiдатися і пiзнавати правди вiри.
На питання, що є найголовнiшим завданням Церкви вiдносно вiйськових частин в Українi, о. Степан однозначно ствердив, що необхiдно “йти у цi закритi заклади, щоб опiкуватись своїми вiрними, якi посвятились вiйськовiй службi”. Нараховується близько тридцяти семiнаристiв, якi проводять душпастирську дiяльнiсть у рiзних вiйськових частинах Львiвської областi. Пiдставою для позитивної працi семiнаристiв у вiйськових частинах є те, що вони для вiйськовослужбовцiв є “людьми з іншого свiту, … якi мають проблеми, але не такi як у них”. Вiдчуття потреби вiйськових частин у духовнiй пiдтримцi та спiвпрацi і вiдповiдна органiзацiя та формацiя семiнаристiв для теперiшньої й подальшої душпастирської працi в Українськiй армiї створює підґрунтя для розвитку вiйськового капеланства в Українi та стає передумовою перегляду вiтчизняної методики вiйськового капеланства відповідно до стандартів мiжнародного вiйськового капеланства.
Основними принципами душпастирської мiжконфесiйно-спрямованої дiяльностi у ЗС України є:
1. Будь-яка органiзацiя душпастирської опiки повинна на перше мiсце ставити бойову пiдготовку вiйськовослужбовцiв.
2. Необхiдно прослiдкувати, щоб кожен вiйськовослужбовець мiг сповiдувати будь-яку релiгiю, або згiдно зі своїм громадянським правом не сповiдувати жодної.
3. Будувати душпастирську дiяльнiсть на любовi, повазi до iнших релiгiйних традицiй та мiжособисному толерантному ставленні.
4. Не допускати прозелiтичних методiв у виховнiй роботi, тобто не заохочувати до своєї конфесiї за допомогою матерiальних чи iнших засобiв.
5. Право будувати чи використовувати будiвлi чи примiщення призначенi для виконання релiгiйних обрядiв, якi знаходяться на територiї вiйськової частини повинно забезпечуватися на засадах толерантності до iнших релiгiйних традицiй.
6. Вiйськовi душпастирi не мають права втручатися у питання, якi носять специфiчний характер командування вiйськовими частинами і навпаки.