Ісус Христос

Ісус своїми діяннями підтримував такий же принцип. Проте він назавжди змінив моральну складову влади. Найзначніші недоліки влади – це чванство, зверхність, яка виходить з гонору, егоїзму, байдужості, гордині людини, що нею наділена. Ця схильність ґрунтується на реальному або надуманому почутті власної вищості. Через перебільшене почуття власної значущості і вищості, багатства, соціального становища або інших досягнень чванлива людина бере на себе більше владних повноважень, ніж їй належить.

Погляди Ісуса на владу різко виділяються на фоні поведінки його дванадцяти учнів (апостолів). Вони несамовито боролися за Його прихильність. Можливо, бажали зайняти високе становище в новій спільноті, яка виникне завдяки Йому. Вони були обрані з-поміж інших чоловіків та жінок і супроводжували Його, коли Він ходив по країні, розповідаючи про своє Вчення і зцілюючи людей. Ці дванадцять учнів почали бачити себе лідерами нового руху. Христос розумів, що вони потребували роз’яснень відносно тієї ролі, яку вони мали виконувати як носії і послідовники Його вчення. Особливої уваги вимагало розуміння ними, якого стилю поведінки вони мають дотримуватись, збираючи навколо себе людей. Їхні суперечки про те, хто з них важливіший, декілька разів давали Йому можливість навчити їх, що таке очолювати щось.

Наприклад, одного разу Ісус йшов зі своїми учнями по дорозі в Капернаум і почув позаду шум суперечки. Коли прийшли в дім, Він запитав у них: “Про що ви сперечалися по дорозі?”. Але учні мовчали, так як виясняли, хто з них самий великий. Тоді Христос сів, підізвав їх до себе і сказав: “Якщо будь-хто з вас буде першим, він повинний стати останнім із всіх і служити всім”. Ісус взяв на руки дитину і продовжив: “Істинно кажу вам, якщо ви станете як діти, ви ніколи не увійдете в Царство небесне. Хто звеличує себе, той буде принижений, а той, хто скромний, як дитина, буде звеличений”.

У таких поясненнях Ісуса присутній елемент перебільшення, згідно зі східною традицією. Не один лідер не має розуміти її буквально. Коли він стане рабом групи, тоді він ніколи не поведе її за собою. Сутність дій і висловлювань Христа в подвійному посланні: лідер – це людина, що задовольняє потреби інших, його стиль діяльності повинен відображати цю реальність.

Розглянемо деякі аспекти в традиції лідерства Стародавнього Китаю та Японії.

Ліки від чванства винайшов китайський мислитель Лао-Цзи, який жив у VІ ст. до н.е.

Лао-Цзи

(VІ – Vст. ст. до н.е.)

У давні часи християнство до того часу, як воно отримало теперішню назву, йменувалося “шлях”. Це також буквальний переклад з китайського слова “дао”. Концепцію “шляху”, яку мав на увазі Лао-Цзи, тяжко визначити точно. Приблизно це означає “природа”, природний порядок речей. Людина, події і явища можуть розглядатися тільки у порівнянні з іншими. Дао метафорично порівнюється з водою, яка символізує податливість і нездоланність.

Не треба боротися проти Дао, треба до нього пристосуватися, злитися з ним і працювати. Людина, що інтуїтивно розуміє гармонійний порядок речей у всьому бутті і розумно причетна до явищ природи, – прихильник Дао.

“Принцип Дао – приймати як належне те, що трапляється само по собі”, – писав Лао-Цзи.

Дао лідерства – це здатність людини діяти спонтанно, не думаючи про те, що скажуть інші. У цьому відношенні вчення Лао-Цзи наближається до вчення Ісуса.

“Кращі воєначальники не мчаться попереду на своїх колісницях”, – наголошував Лао-Цзи. У цьому вислові він підкреслює тезу, що правитель – прихильник Дао – не повинен підійматися над іншими або перш за все шукати слави і вшанування для себе.

Лао-Цзи вважав, що лідер повинен бути мовчазним і діяти в дусі смиренності, а не напористості. Він наголошував, що причини незгод криються в недостатньому духовному житті керівника. Якщо йому бракує віри, тоді народ стає таким же. Принцип “Немає поганих учнів, є погані вчителі” відповідає духу даосизму таким же чином, як і твердження: “Немає поганих солдатів, є погані генерали”. Ці висловлювання закликають правителів подивитися у дзеркало, перш ніж засуджувати інших.

Один із послідовників даосизму сказав, що той, хто бажає бути правителем світу, потерпить невдачу, якщо не буде враховувати правил, за якими живуть і діють люди. Сутність такої концепції лідерства – врахування потреб людей, які спільно виконують роботу, завдання.

Лідер здійснює функції керівництва і не підкреслює значущість власної особистості, а саме лідерство є ознакою високого суспільного стану. Він повинен вести себе як рівний з іншими людьми, що виконують спільне завдання, і для завоювання авторитету та поваги завжди спирається на свої знання та особистісні якості. Така позиція вимагає великої впевненості у собі; якщо вона є, люди швидко це відчують. Вони також швидко зрозуміють, чи здатний лідер вказати їм напрямок і вести всіх за собою.

Отже, у відповідності до вчення Лао-Цзи лідерство повинно бути в гармонії з природою. Не треба форсувати події – дозвольте їм плинути природним шляхом. Лідерство живе у вас. Проявляйте його без зайвої самовпевненості, без гордині, не напоказ. Не поводьтеся зверхньо з іншими і не зневажайте ними.

Висновок. Сократ першим висунув ідею про те, що лідерство – це доля тих, хто знає, що робити в даній ситуації. Відповідно, тому, хто керує іншими, необхідні ґрунтовна теоретична підготовка і досвід. Люди підкоряються тому, хто знає. Але знання – це ще не все, що потрібно справжньому лідеру. Як пише Ксенофонт, хороший лідер направляє, показує приклад, поділяє разом зі всіма труднощі і завойовує їхню підтримку. Лідер повинен вміти добиватися поваги, не прагнучи популярності.

Існує різниця між управлінням – адмініструванням, плануванням, мотивацією, контролем і лідерством. Хороший лідер вміє робити ці справи і виходить за їх межі. Він знає, як завоювати підтримку інших людей для виконання поставленого завдання.

Лідер у буквальному сенсі – не завжди людина, що йде попереду. Від лідера чекають, що він укаже шлях, буде зберігати єдність команди (колективу) і турбуватися про кожного підлеглого під час виконання спільних завдань.

Лідерство відкрито для всіх і кожного. Справжній лідер є таким доти, поки він здатний забезпечувати, або дозволяти це іншим, три кола потреб людей, що поєднані в групи або організації, а саме:

– виконувати загальне завдання (знати, куди рухатися при виконанні їхнього спільного завдання);

– працювати злагоджено в колективі (повинні бути об’єднані в єдину команду (колектив);

– задовольняти потреби кожного співробітника (кожний індивідуум має людські потреби та особисті інтереси, які повинні задовольнятися).

Команду можна порівняти з чітко відлагодженим механізмом, усі частини якого ідеально підігнані одна до одної. Так злагоджено діяла під керівництвом Олександра Великого грецька армія. Якими б тяжкими не були обставини, вона була спроможна наносити поразку більшим арміям. Ключем до успіху була єдність дій.

Греки були індивідуалістами. Крім задоволення основних потреб своїх воїнів – їжа і вода, безпека, сім’я – Олександр міг також гарантувати, що кожному буде забезпечено особисте визнання його заслуг. Він пам’ятав імена хоробрих воїнів і всіх хвалив.