Джордж Вашингтон

(1732 – 1799 рр.)

Дж.Вашингтон стверджував свою владу в армії повільно, ретельно і наполегливо, значною мірою за допомогою сили своєї особистості. Кожний, хто з ним зустрічався, характеризував його як людину скромну і благородну. Писали, що він має благородство, невимушеність і спокійність, у ньому гармонійно поєднуються джентльмен і солдат. Благопристойність – у кожній риси його обличчя. Один із добровольців, маркіз Лафайет, 20-літній генерал-майор, бачив, як Дж.Вашингтон намагався зупинити відступаючих у паніці американських солдатів. Він скакав на коні серед солдатів, що кричали, підбадьорюючи їх словами і своїм прикладом, прагнучи повернути під наші стяги воєнну вдачу. Лафайет пише, що ніколи більше не зустрічав таку грандіозну людину.

30 квітня 1789 року Дж.Вашингтон прийняв присягу першого президента США. У відвертій розмові зі своїм командувачем артилерії він сказав, що “зустрівся з океаном труднощів”, не маючи навичок, схильностей і здібностей політика. Його висока посада приносила йому мало радощів, це було для нього нещастям. Але Дж.Вашингтон добросовісно служив народу, розуміючи, що всі його справи можуть вплинути на хід історії.

Ще один яскравий приклад прояву американської традиції лідерства – генерал Роберт Едвардс Лі. Він, можливо, був самим видатним воєначальником у роки Громадянської війни в США.

Роберт Лі

(1807 – 1870 рр.)

На початку війни обидві ворогуючі сторони бажали, щоб він став їхнім головнокомандувачем. Але генерал Р.Е. Лі був вірним своєму штату Віргінія і приєднався до конфедератів. Завдяки своїм здібностям лідера і військовій майстерності він успішно вів бойові дії проти Півночі. Після триденної битви при Геттісберзі всі надії конфедератів фактично зникли. Головним моментом був провал атаки одного з підлеглих гололовнокомандувача – генерала Пікетта. Ось як описує стан генерала Р. Лі свідок після того, як той отримав звістку про катастрофу його армії: “На його обличчі не було жодної ознаки розчарування, стурбованості або роздратування. Кожного зустрічного солдата він вітав зі словами підтримки: “Все буде добре, пізніше ми ще обговоримо”. А командувачу бригади, який роздратовано скаржився на свої втрати, він сказав: “Не беріть до голови, генерале, це була повністю моя помилка. Власне, я програв цю битву, а ви повинні всіма можливими способами допомогти мені вибратись з цієї ситуації”.

Іншим лідером американської нації, творцем США був А.Лінкольн. Стиль його лідерства – прямий і простий, відкритий, співучасний до людей – слугував зразком для його наступників, що прагнули зробити американців великою демократичною нацією.

Авраам Лінкольн

(1809 – 1865 рр.)

Головним достоїнством А.Лінкольна як лідера були далекоглядність і прозорливість, які він виявляв під час братовбивчої Громадянської війни. Навіть у тяжкі часи він знаходив можливість приділяти увагу окремим людям. Як приклад, наведемо його лист до однієї з жертв війни:

“Шановна пані! У документах військового відділу генерал-ад’ютанта штату Масачусетс значиться, що Ви матір п’яти синів, які полягли смертю хоробрих на полі бою.

Скільки б я не старався за допомогою слів полегшити Ваше непомірне горе, всі вони будуть даремні. Але я не можу не запропонувати Вам співчуття, яке Ви, можливо, знайдете у вдячності Республіки, за врятування якої вони віддали свої життя.

Я молюсь, щоб Отець наш небесний зміг полегшити страждання, які Ви переносите у результаті такої великої втрати, і залишив Вас тільки з добрими спогадами про любих і втрачених близьких і гордістю за те, що Ви принесли досить дорогу жертву на вівтар свободи”.

Коли А.Лінкольн апелював до віри, він був абсолютно щиросердечним. Стиль його лідерства спирався на християнську традицію. Його чиста віра в Бога і смирення перед ним як правителем усього сущого наділяла його рішення твердістю і великодушністю.

А.Лінкольн залишив Америці багатий спадок про лідерство. Він показав приклад того, що означає бути великим лідером у великій республіці. Можливо, кращою епітафією йому можуть бути його ж слова: “Вмер, коли зміг” – я хочу, щоб так сказали про мене ті, хто найкраще знав, що я завжди виривав будяки і саджав квітку там, де, відчував, вона виросте”.

Іншим великим лідером американської нації був Д.Ейзенхауер. Розглянемо приклад того, як лідер бере на себе відповідальність за несприятливі події і рішення. Погодні умови в перші дні червня 1944 року змусили командувача повітряними силами Коаліційних сил наполягати на подальшій відстрочці вторгнення в Європу. Після консультацій зі своїми генералами і радниками-експертами Д.Ейзенхауер особисто прийняв рішення – піти на ризик і розпочати висадку 6 червня 1944 року.

Але перед цим він написав офіційне повідомлення для засобів масової інформації у випадку, коли висадка потерпить невдачу. Ось що він написав: “Наша висадка потерпіла поразку, і я відкликав війська. Моє рішення атакувати в цей час і в цьому місці ґрунтувалося на достовірній інформації, що була в моєму розпорядженні. Сухопутні, морські і повітряні сили зробили все, що тільки може зробити хоробрість і відданість обов’язку. Якщо під час висадки були допущені якісь помилки, то вина в цьому покладається тільки на мене одного”.

Наприклад, Гітлер втілював у собі протилежне – безвідповідальність. Основною причиною нездійснення своїх воєнних планів він вважав завжди некомпетентність підлеглих або брак у них сили волі, у той час як успіх перших етапів війни він ставив у заслугу виключно собі. Коли сталась катастрофа, Гітлер звинуватив у своїй поразці німецький народ. Він ніколи не усвідомлював і не брав на себе остаточну відповідальність як лідер.

Рішучість у лідерстві також важлива й тому, що інакше людина, що є при владі, ніколи не перестане збирати докази, свідчення і зважувати факти. Оскільки майбутнє жодним чином не можливо передбачити, то нереально мати на руках усі факти та інформацію, перш ніж ви на чомусь зупинитесь. У цьому прийняття рішення кардинально відрізняється від процесу врегулювання проблеми, де вся інформація у вас є, але її потрібно поділити, щоб зробити вірні висновки, неначе скласти ребус. Лідер повинний переконати своє оточення робити це – втрачати час на пошук додаткової інформації або діяти на основі тієї, яка є. Цей вибір сам по собі вимагає розсудливості або здорового глузду. Бажання розглянути питання всебічно і зібрати більше інформації властиво людям, які професіонально займаються дослідженнями, мисленням і роздумами. Саме тому з них рідко виходять хороші лідери.

Ще у 1929 році Ордвей Тед у своїй книзі “The art of leadership” (“Мистецтво лідерства”) показав, чому так важлива рішучість. Він писав, що, врешті-решт, лідер повинен отримувати результати. Має бути дія та її результат. Мета групи повинна вимірюватись. Це дуже важливо. Замінити млявість рішучістю, трансформувати байдужість в ентузіазм, а сумніви у впевненість – ось виключна компетенція та обов’язок лідера, яку він не зможе ігнорувати. Як він це робив, які аргументи використовував, за допомогою яких засобів досягнув успіху – це також невід’ємні аспекти його успіху. На лідерів великий попит, так як багато людей не хочуть приймати безповоротних рішень, не мають достатньо натхнення, не вірять у себе і в людей, бояться відповідальності і не впевнені у вірності напрямку руху, який ними запропонований.

Отже, аналізуючи британський та американський досвід лідерства, можна зробити такі висновки:

1. Лідер – це той, хто показує напрямок руху, мету й веде людей за собою.

2. При досягненні мети лідер повинний турбуватися про задоволення індивідуальних потреб людей, які йдуть за ним.

3. Лідер – це той, хто приймає вірні рішення. При цьому для лідера характерно: цілеспрямована інтелектуальна робота (обґрунтування, аналізування, критичність тощо); від задуму (ідеї) лідер усвідомлює свою відповідальність і рішуче діє; інтуїція і розвинута уява; незворушність і холоднокровність; розуміння цінності гумору.

4. Лідер – це ефективний комунікатор, він повинен володіти мистецтвом доведення інформації.

5. Сильні системи освіти створюють умови, в яких вирощують лідерів.

6. Уроки лідерства можна почерпнути, вивчаючи життя, вчинки, рішення великих історичних постатей, їх характер.

7. Лідером можна стати завдяки силі своєї особистості.

8. Справжні лідери знають, коли їм треба просити поради у підлеглих і, що не менш важливо, коли скористатися нею і тим самим оцінити їхнє старання.

9. Екстремальні ситуації – перевірка лідера.

10. Справжні лідери поділяють наслідки своїх рішень із підлеглими.

11. Сильні лідери в критичних ситуаціях демонструють хоробрість, витривалість, спокій і турботу про інших.