1.2. Коріння британських та американських військових традицій лідерства
Ми відобразили декілька концепцій лідерства. Перша йде від Сократа і Ксенофонта, друга – з Іудеї разом із Ветхим і Новим Завітом Біблії. Третя концепція, більш обґрунтована, існувала на Британських островах ще до нашестя римлян.
Упродовж століть британці поступово ставали єдиним сплавом, над усе цінуючи особисту свободу і ненавидячи своїх правителів. У результаті виникла чисто британська концепція лідерства, яка розповсюдилась далеко за межі Британських островів.
Юлій Цезар, один із величних лідерів в історії Римської імперії, перед вторгненням у Британію протягом восьми років воював в Галії.
Гай Юлій Цезар
(102–44 рр. до н.е.)
Плутарх писав, що Юлій Цезар показав, що був таким же хорошим солдатом і командиром, як і всі ті, хто викликав загальне захоплення своїми лідерськими якостями і військовою майстерністю. Він чудово володів здібністю завойовувати любов своїх підлеглих і виявляти їхні кращі якості.
Римська армія функціонувала достатньо оперативно, без необхідності для лідера надихати своїх людей. Це була воєнна машина, що трималась на дисципліні. Виконання наказів забезпечувалося за допомогою сили; для командирів було зовсім або майже неважливо, чи готові його люди виконувати їх. Але римський воїн був людиною, йому було також притаманне бажання перевершувати інших, як і його грецькому колезі.
Жага слави в душах римських легіонерів завжди чекала, коли її розбудить геніальний лідер. Таким був Цезар. Під його керівництвом римські легіони стали “непереможеною і непереможною армією”.
Присутність Цезаря перетворювала звичайних професійних легіонерів у людей нечуваної доблесті.
Цікава інформація
Про відвагу солдата
Цей випадок стався у Британії. Одного разу передовий загін центуріонів опинився в болотистій місцевості. Навколо була вода, їх тіснили вороги. За битвою спостерігав сам Цезар. Простий солдат вв’язався у саму гущу битви і, проявив відчайдушну відвагу і сміливість, відігнав варварів і спас центуріонів. Нарешті, з великими труднощами, він останнім вибрався з болота, загубивши свій щит. Цезар і його люди підійшли до нього, щоб виразити своє захоплення, але солдат зі сльозами на очах впав на коліна перед Цезарем і благав простити його за те, що загубив свій щит.
Цезар не тільки великодушно роздавав нагороди за перемогу в битвах, але й надихав солдатів особистим прикладом. Він не боявся небезпеки і тяжкої праці.
Цікава інформація
У першій половині ІІ Світової війни сер Докоп Колвілл, особистий секретар У. Черчілля, записав у своєму щоденнику зміст бесіди, яка відбулася 22 жовтня 1940 року. Серед інших на ній були присутні міністр оборони і генерал сер Джон Ділл, голова Імперського Генерального штабу.
Було багато розмов про британську армію і нестачу в ній хороших офіцерів. Прем’єр-міністр сказав, що кожний майбутній офіцер повинен слухати пораду генерала Гордона і прочитати “Життєопис” Плутарха. Дж.Ділл наголосив, що краще всього було б вивчати Стоуквола Джексона (командувача армії конфедератів під час Громадянської війни в Америці). Проблема була в тому, що офіцери чудово знали військову справу, але майже не мали стимулу до того, щоб використовувати свою уяву і ширше дивитись на проблеми воєнної сфери.
На Британських островах проживало більше тридцяти великих племен. Усі вони мали свої традиції правління. У племен, зазвичай, було два лідери: вождь і воєначальник.
Вождь був постійним, воєначальник міг бути тимчасовим, причому на його посаду могли претендувати декілька чоловік. У племен, які постійно воювали, воєначальник одночасно міг бути і вождем племені.
Зв’язок між вождем англійського племені і його воєначальником був дуже тісним. Воїни мали право обирати, чи супроводжувати свого воєначальника в похід чи ні. Вони, перш ніж ризикувати своїм життям, повинні були оцінити його вміння командувати, рівень його хоробрості й здатності бути солдатом. Зі свого боку, воєначальник обирав тільки тих, хто не зрадить і не покине його на полі бою. Він також мав право ділити здобич, і це також було для інших стимулом.
Воїни любили щедрих командирів, які ділили здобич справедливо. Крім того, вони нагороджували найбільш відважних воїнів золотими та срібними гривнами і прикрасами. Ці символи честі цінувалися дуже високо, їх носили на шиї на ланцюгах і стрічках. В англосаксонській поезії воєначальником називався “той, хто роздає кільця” і “той, хто дарує скарби”. Англійське слово “lord” походить від слова “hlaford” – “той, хто дає хліб”. Воєначальник роздавав хліб воїнам, які приносили списи, щити і мечі.
Цікава інформація
Круглий стіл короля Артура
Відповідно до легенди, круглий стіл символізував загальну мету – достойне і поважне оточення короля Артура та його лицарів. За ним могли одночасно розміститися 150 лицарів.
На відміну від традиційного баронського залу, де стояв високий стіл на платформі, всі, хто сидів за круглим столом, знаходились на одному рівні. Не було голови столу, не виникало ніяких сварок про те, хто старший. Була атмосфера взаємної поваги і доброзичливості. Цей стіл символізував англійську традицію вважати лідера “першим серед рівних”.
У племінному суспільстві всі люди вважали себе рівними. Ні один вождь не міг забезпечити собі владу над общиною за допомогою сили, лише завдяки своєму авторитету, переконанню та особистому прикладу.
Король Англії Альфред забезпечив злиття трьох головних напрямків західної культурної традиції: племінного, класичного та біблійного. В умовах війни і миру його правління також допомогло забезпечити продовження цих традицій в англійському суспільстві.
Класичні традиції впроваджувались повільно через те, що небагато людей знали латинь. Пізніше правителі Англії могли брати приклад з таких великих лідерів, як Юлій Цезар. Разом із християнською культурою вони пізнали ідеали лідерства: моральна чистота, служіння перед Богом, служіння людям. Все це дозволило пізніше створити нову традицію – лідера-джентльмена.
Подібно давнім грекам, англійці в епоху Ренесансу вважали, що хороша освіта життєво важлива для природжених лідерів, здатних взяти на себе управління як під час війни, так і в мирний час. Така освіта ґрунтувалась на християнській моралі та її основних положеннях, що стосуються влади.
В епоху королеви Єлизавети безкоштовна освіта в Англії, як і в Афінах, створювала нові можливості для молодих людей досягнути владних повноважень.
Цікава інформація
Державні діячі, придворні, авантюристи і воєначальники в єлизаветинській Англії по-різному впроваджували ідеал правителя або лідера. Сучасники поважали сера Філіпа Сідні – “зразок благородства і лицарства”– поета, придворного, дипломата, солдата. Це була епоха, коли люди прагнули багатосторонньої досконалості, але небагато людей могли конкурувати з Ф.Сідні як визнаним джентльменом епохи Ренесансу.
У четвер, 22 вересня 1586 року, сер Філіп у якості правителя Фленінга брав участь у битві на Середньошотландській низовині. Коли вранішній туман розвіявся, стало зрозуміло, що невеликий озброєний загін приблизно з 500 англійців опинився обличчям один до одного з ворожим з’єднанням, що складалося з іспанців, італійців і албанців, що в п’ять разів перевищувало його за чисельністю. Англійці могли відступити, але про це не було й мови. “За честь Англії, мої друзі, вперед, за мною!” – призвав молодий граф Ессекса. В першій же атаці кулею мушкета Сідні був поранений в ліву ногу. Його кінь галопом поскакав в англійській табір, розташований у півтора милях від поля бою.
Там Сідні положили на солом’яний тюфяк. У нього була спрага, він бажав пити. Швидко знайшли флягу, він підніс її до рота. У цей момент несли солдата; він помирав і спрагло дивився на флягу. Сідні протягнув її зі словами: “Тобі це потрібно більше, ніж мені”. Двома тижнями пізніше він помер від ран.
Сер Ф.Сідні підкреслював: “Хоробрий командир подібний корінню, з якого, як гілки, виростає сміливість його солдатів”.
Можливо, лише раз або два у своїй історії нація народжує людину, яка має геніальні здібності лідера. Таким для англійців був Гораціо Нельсон.
Стиль його лідерства був дивовижним. Значення адмірала Нельсона, як і всіх геніїв, виходить за межі їх часу і місця дії. Він був одним із лідерів-джентльменів. Адмірал відрізнявся авторитетом знань і власної особистості. Він віддавав чіткі накази, створював єдину команду і проявляв турботу про кожного. При зростанні кар’єри стало також ясно, що він має велике обдарування пробуджувати в людях їхні кращі якості.
Розглянемо деякі цікаві епізоди з біографії адмірала Нельсона, що підтверджують його геніальність як лідера.
Гораціо Нельсон виріс у багатодітній сім’ї. У нього було десятеро братів і сестер. До 12 років він змінив три школи. Дядько Нельсона, капітан Моріс Салінг, запропонував племіннику супроводжувати його в якості гардемарина у Вест-Індію, а потім в полярну експедицію. Він пережив хвороби і депресії далеких походів. Проте головними цінностями життя в нього завжди були: Король і Батьківщина, Бог і Слава.
Він був надзвичайно честолюбним. У нього був дар встановлювати відмінні відносини з вищими начальниками, не було й натяку на підлабузництво або раболіпство.
У 21 рік він вже командував 32-гарматним фрегатом, але потім раптово пійшов у відставку і 5 років чекав справжньої справи. Пізніше йому доручили командувати 64-гарматним лінійним кораблем “Агамемнон”. Через два дні після призначення Англія оголосила війну Франції. У битві при Тенеріфі, одному з Канарських островів, він лишився правої руки. Отримав поранення голови в битві при Абукірі. Командуючи десантом на Корсиці, при осаді фортеці Кальви він втратив праве око, зір в другому став гіршати.
