Вікова періодизація психічного розвитку дітей дошкільного віку

Л. С. Виготський називав проблему вікової періодизації розвитку «центральної для всієї дитячої психології» і «ключем до всіх питань практики». Проаналізувавши існуючі на той момент схеми періодизації, він виділив три способи їх побудови: періодизація дитинства на основі сходиноподібної побудови інших процесів, так чи інакше пов'язаних з розвитком психіки дитини; за основу класифікації дитинства береться якась одна ознака або сторона розвитку як умовний критерій психічного розвитку; здійснюється спроба феноменологічно описати особливості процесу розвитку і виділити його закономірності.

Л. С. Виготський ввів поняття «психологічний вік» і став розглядати вікові періоди розвитку як «одиниці» аналізу дитячого розвитку. Структура психологічного віку за Л. С. Виготським включає: соціальну ситуацію розвитку, яка визначає «спосіб життя дитини», в процесі якої розвиваються новоутворення в сфері свідомості та особистості.

Кожен психологічний вік характеризується соціальною ситуацією розвитку, що складається до початку кожного вікового періоду. Соціальна ситуація розвитку - це «абсолютно своєрідні, специфічні для даного віку, виняткові, єдині і неповторні відносини між дитиною і навколишньою його дійсністю, в першу чергу соціальною».

Психологічні новоутворення - це новий тип будови особистості дитини, ті психічні та соціальні зміни, які вперше виникають на даному ступені розвитку і які в самому головному й основному визначають свідомість дитини, її ставлення до середовища, її внутрішнього життя, весь хід її розвитку в даний період.

Накопичуючись з плином часу, психологічні новоутворення поступово вступають в протиріччя зі старою соціальною ситуацією розвитку, ведуть до її зламу і побудови нових відносин, які відкривають нові можливості для розвитку дитини в наступному віковому періоді. Так відбувається зміна психологічних вікових періодів. Якщо говорити словами Л. С. Виготського, в цьому полягає динаміка розвитку віку.

Л. С. Виготський розрізняв два типи вікових періодів, що змінюють один одного: стабільні і критичні. У стабільні періоди розвиток відбувається повільно, еволюційно всередині характерної даному віковому періоду соціальної ситуації розвитку. В інші, критичні періоди, навпаки, розвиток відбувається бурхливо, стрімко.

Періодизація вікового розвитку Л. С. Виготського включає наступні періоди: криза новонародженості; немовлячий вік (2 місяці - 1 рік); криза одного року; раннє дитинство (1-3 роки); криза трьох років; дошкільний вік (3-7 років); криза семи років; шкільний вік (8-12 років); криза 13 років; пубертатний вік (14-17 років);

Д. Б. Ельконін використовував поняття «провідна діяльність», розроблене А. Н. Леонтьєвим, як критерій виділення психологічного віку. Провідна діяльність - це діяльність, яка, виникаючи в рамках нової соціальної ситуації розвитку індивіда, забезпечує розв'язання психічних суперечностей і формування психічних новоутворень. Це головна діяльність по її значенню для психічного розвитку: в формі провідної діяльності виникають і всередині неї диференціюються інші, нові типи діяльності; в провідній діяльності формуються або перебудовуються психічні процеси; від провідної діяльності залежать зміни особистості дитини, що спостерерігаються в даний період розвитку.

Д. Б. Ельконін визначив такі провідні види діяльності в дитинстві: безпосереднє емоційне спілкування дитини з дорослим в немовлячому віці; предметно-маніпулятивну діяльність – в ранньому віці і рольову гру – в дошкільному віці. Зміна провідної діяльності, за словами Д. Б. Ельконіна, відбувається за принципом чергування: якщо в попередньому віковому періоді провідна діяльність забезпечувала розвиток потребнісно-мотиваційної сфери індивіда, то в наступному періоді вона спрямовується на вдосконалення операційно-технічних можливостей.