Сутність та закономірності психічного розвитку дитини

У вітчизняній психології психічний розвиток розглядається як засвоєння суспільно-історичного досвіду (О. Лєонтьєв).

Психічний розвиток - це послідовний, закономірний процес кількісних та якісних змін психіки, що відбуваються у ході діяльності й спілкування дитини з іншими людьми та знаменують собою перехід від нижчих до вищих рівнів життєдіяльності, її структурне й функціональне вдосконалення.

Природна (органічна) основа людини закладає передумови психічного розвитку і включає спадкові особливості та вроджені властивості організму.

Існує діалектичний взаємозв'язок зовнішніх і внутрішніх умов психічного розвитку. Зовнішніми умовами є природа і суспільство, необхідні для існування індивіда, його життєдіяльності, навчання і праці, для реалізації можливостей розвитку.

Завжди зовнішні умови впливають на розвиток індивіда через внутрішні умови, які є в самому індивіді – активність особистості. Умовами засвоєння соціального досвіду є активна діяльність дитини та характер спілкування з дорослими. Від особливостей спонукальної сфери (мотивів, інтересів, переконань…), активності в спілкуванні, діяльності, пізнанні залежить, що саме із зовнішнього, об’єктивного оточення для людини є значущим. Для формування власних особистісних ознак людина повинна проявляти активність – як фізичну, так і психічну.

Суперечності, які виникають в результаті психічного розвитку і породжують нові потреби, інтереси, спонукають до оволодіння новими видами діяльності є рушійною силою психічного розвитку.

Основною суперечністю, що проявляється на всіх етапах життя і по-новому визначає розвиток особистості на кожному з них, Г. Костюк вважав постійне випередження потреб, цілей, прагнень особистості і можливостей щодо їх задоволення певними засобами. Особистість переростає свій спосіб життя, він відстає від її можливостей, не задовольняє її. Підростаюча особистість прагне іншого статусу, інших видів суспільно значущої діяльності і в реалізації цих прагнень знаходить нові джерела свого розвитку.

 Усі детермінанти психічного розвитку поділяють на об'єктивні і суб'єктивні.

Об'єктивні детермінанти психічного розвитку:

• макросоціальні умови – рівень економічного та культурного розвитку суспільства, існуюча система освіти, рівень соціальної турботи про дитину, національні традиції виховання тощо;

• мікросоціальні умови – це малі групи (сім'я, дитячий садок, клас), характер спілкування в них, взаємодія, цінності, які вони культивують;

• психосоматичні чинники – генотип, особливості пренатального, натального і постнатального розвитку дитини, стан її здоров'я.

Суб'єктивні детермінанти психічного розвитку:

• активність дитини (поведінка, діяльність, спілкування, пізнання, самопізнання, трансцендентація);

• особливості спонукальної (мотиваційної) сфери, свідомості та самосвідомості.

Психічний розвиток має загальні закономірності, які виявляються у всіх сферах психіки і зберігаються протягом усього онтогенезу: нерівномірність, гетерохронність (несвоєчасність); асинхронність (розбіжність в часі) фаз розвитку окремих органів та функцій; сенситивність (чутливість); стадіальність (поетапність), диференціація (відокремлення процесів і якостей) та інтеграція (встановлення взаємозв’язків між сторонами психіки) властивостей та якостей, пластичність (можливість зміни психіки під впливом різних чинників).