48. Особливості заготівлі сіна з досушуванням активним вентилюванням.

У всіх зонах ефективне досушування сіна активним вентилюванням під навісами або в скиртах. При цьому не обов’язково підігрівати повітря, тому що тепле повітря може посилити самозігрівання пров’яленої маси. Вентилюють (продувають) масу вологістю 35 – 40%. Вентилятори розміщують із двох боків скирти, при досушуванні сіна під навісами — перпендикулярно до навісу. Так само підсушують і тюки сіна (для цього між тюками залишають проходи). Вентилятори вмикають періодично, поки вологість сіна не зменшиться до 20 – 22% (щоб тюки не вкривалися пліснявою). В подальшому завдяки проходам вологість тюків знижується до 16 – 18%.

Протягом деякого часу у скошених рослин, які перебувають на світлі і зберігають тургор, мало втрачається маса, у них навіть відбувається фотосинтез. У темряві цього не відбувається, тому втрати маси .

Голодний обмін і автоліз, втрати корму внаслідок цих процесів. Після скошування трав паралельно із втратою вологи відбувається так званий «голодний» обмін. Накопичені поживні речовини витрачаються на підтримання життя в клітинах. Оскільки поживні речовини уже не надходять, рослини швидко витрачають запаси їх і «худнуть». Якщо вологість нижча за 65%, припиняються природні фізіологічні процеси, пов’язані з голодним обміном речовин і діяльністю ферментів, починається автоліз (саморозкладання). Це також частково ферментативний обмін. Він відбувається під впливом ферментів, які ще активні, але діють розрізнено. Автоліз призводить до зниження поживності сіна. Якщо умови сушіння несприятливі, випадають дощі, розвиваються гриби, пліснява, корм денатурується і стає нестандартним.

У процесі швидкого сушіння на сонці втрати поживних речовин не перевищують 5% сухої речовини. Отже, сіно треба сушити швидко в покосах і потім у валках, після чого відразу збирати в скирти або під навісами і досушувати активним вентилюванням. За даними В.А. Бориневича, у процесі автолізу рослин, коли траву досушують у копицях, стогах і навіть у валках, у ній нагромаджуються ароматичні речовини, які визначають якість сіна, його характерний запах. Відбувається також гідроліз білка через деякий час.

Слід зазначити, що процес сушіння трави в природних умовах досить тривалий, тому голодний обмін речовин у клітинах і автоліз поєднуються з вимиванням поживних речовин, що залишились, внаслідок чого збільшуються втрати. Втрачаються насамперед небілкові азотисті речовини, і лише в темряві через 48 год спостерігаються значні втрати загального, зокрема білкового, азоту. У міру підсихання трав гідроліз білка різко зменшується, а потім зовсім припиняється. Розкладання білка до амінокислот і зміна співвідношення їх спостерігаються, за даними С.Я. Зафрена, на першому етапі голодного обміну. При цьому може збільшуватись вміст триптофану й лізину. При більш глибокому голодному обміні, за даними О.І. Зінченка, нагромаджуються аспарагін та аміак. За наявності цукру частина їх на початку утворення може брати участь в синтетичних процесах і знову перетворюватись на амінокислоти і навіть на білок. Однак ці процеси відбуваються не завжди, що підтверджується дослідами Девіса. У цілому при швидкому сушінні склад протеїну змінюється незначно. Проте повільне сушіння сіна неприпустиме. Разом із тим сушіння трав у приміщенні призводить до більших втрат, ніж на сонці .

Не рекомендується довго тримати сіно в покосах і валках, незважаючи на корисні зміни, які відбуваються в ньому під впливом сонячних променів. Внаслідок пересушування збільшуються втрати найціннішої його частини — листочків.

Перетравність листя трав становить 90 – 95%, тоді як загальна перетравність рослин — 70 – 75%. Отже, поживність втраченої частини урожаю вища за середні показники поживності корму, і втрати, виражені в кормових одиницях, більші, ніж втрати сухої речовини.

Досушування сіна в скиртах активним вентилюванням треба організувати так, щоб пров’ялена маса надходила на досушування в невеликих кількостях, що дасть змогу уникнути її самозігрівання. При великих потоках корму це зробити важко. Тому роблять кілька скирт і розміщують у разі потреби в довгих скиртах (до 50 м) вентилятори із двох боків. Те саме роблять і при досушуванні пров’яленої маси під навісами: установлюють вентилятори з торців або на певній відстані один від одного упоперек скирт.