150. Вимірювання вертикальних кутів на місцевості (для 2т30).

Вертикальний круг теодоліта служить для визначення кутів нахилу ліній або зенітних відстаней

Кут нахилу – це кут у вертикальній площині між горизонтальною лінією і візирним променем спрямованим на спостережувану точку.

Зенітною відстанню називають кут у вертикальній площині між прямовисною лінією і візирним променем, спрямованим на спостережувану точку. Зенітна відстань доповнює кут нахилу до 90°:

Вимір вимірювання вертикальних кутів, так само як і горизонтальних, починають з установки приладу в робоче положення.

Для отримання величини кута нахилу візирної осі за вертикальним кругом теодоліта необхідно знати місце нуля вертикального круга, що позначається символом МО, або місце зеніту – МЗ.

При добре відюстованому приладі місце нуля МО і місце зеніту MЗ мають бути близькі до 0°. Але практично значення МО і MЗ відрізняються від 0° на деяку величину, яку необхідно враховувати при визначенні кутів нахилу чи зенітних відстаней .

Для зручності розрахунків МО призводять до значення, близького до нуля, з додатнім або від’ємним знаком, наприклад МО = + 0°01' або МО = – 0°02.

Якщо кут вимірюють у гору (підвищення) від горизонтальної площини, яка проходить через горизонтальну вісь обертання труби, його вважають додатнім, якщо кут вимірюють у низ (нахил) від цієї площини, – від’ємним (рис. 8.8).

Для виміру вертикальних кутів і визначення місця нуля необхідно передусім встановити: яке основне положення має вертикальний круг теодоліта – КЛ або КП. Основним положенням вертикального круга теодоліта є те, при якому отримують малий позитивний (менше 90°) відлік кута нахилу підвищення.

151. Вимірювання горизонтальних кутів способом прийомів.

Знаходячись з теодолітом над вершиною кута, що вимірюється (цю точку називають станцією), зорову трубу наводять на точки спостереження, якими визначають напрями кута. Перед початком спостережень зображення сітки ниток повинно відповідати окові спостерігача. Для цього, дивлячись в окуляр обертають діоптрійне кільце до появи в полі зору чіткого зображення сітки ниток. Труба вважається наведеною, коли ясне зображення потрібної точки спостерігають точно в центрі чітко окресленої сітки ниток (рис. 8.4, б).

Один прийом складається з двох пів прийомів: круг право (КП) і круг ліво (КЛ). Навівши трубу на праву точку В (рис. 8.5, а) при кругу право, знімають і записують відлік по горизонтальному кругу до журналу вимірювання кутів, табл. 8.1. Потім, відкріпивши закріпні гвинти алідади і зорової труби, наводять трубу на ліву точку С, застосовуючи дії, аналогічні описаним Після наведення знімають відлік і теж записують його до журналу. Описані дії складають першу половину прийому. Переходячи до другої, трубу переводять через зеніт. Корисно також для уникнення впливу деяких помилок обернути лімб відносно початкової позиції.

При другому крузі спостереження виконують аналогічно, відліки записують до журналу табл. 13.1. Вираховують кут за формулою:

Слід пам’ятати, що кут обчислюють за правилом: від відліку на праву точку відняти відлік на ліву точку Якщо < то потрібно до додати 360° і від суми відняти відлік Після цього переводять трубу “через зеніт”, тобто відкріплюють закріпний гвинт труби і повертають її в вертикальній площині на 180°. Це положення називають КЛ. В цьому положенні другий раз вимірюють кут. Наводять трубу на точку В і знімають відлік , а потім наводять на точку С і знімають відлік

Обчислюють кут за формулою:

152. Джерела похибок при вимірюванні горизонтальних кутів.

При вимірюванні горизонтальних кутів в тріангуляції береться до уваги те, що вертикальна вісь приладу співпадає з напрямком прямовисної лінії в даній точці, лімб і вісь обертання труби перпендикулярні до вертикальної осі обертання теодоліта, візирна вісь труби лежить в площині великого кругу приладу і вісь обертання алідади проходить через центр лімба, а центр лімба співпадає з центром кільця поділок на ньому. Відхилення від цієї геометричної схеми приладу породжують відповідні похибки. В цю групу приладових похибок входять похибки, які виникають із-за:

1) неперпендикулярності візирної осі обертання труби (колімаційна похибка);

2) нахилу горизонтальної осі обертання труби;

3) нахилу вертикальної осі обертання приладу;

4) нахилу (негоризонтальності) площини лімба;

5) ексцентриситету алідади;

6) ексцентриситету лімба.

153. Державна геодезична мережа. Геодезичні знаки.

Держа́вна геодези́чна мере́жа Украї́ни — це сукупність пунктів мережі, рівномірно розміщених на території України і закріплених на місцевості спеціальними центрами, які забезпечують їх збереження та стійкість у плані та за висотою протягом тривалого часу[1]. Складається з астрономо-геодезичної мережі (АГМ) та опорної геодезичної мережі (мережі згущення).

Створення Державної геодезичної мережі України на основі традиційних методів тріангуляції, трилатерації, полігонометрії, нівелювання (геометричного нівелювання) було майже завершено до початку 90-х років XX ст

Геодезичні знаки– підземні й наземні споруди, що закріплюють на місцевості пункти (державної) геодезичної мережі.

Являють собою споруди або пристрої над центром геодезичного пункту, що позначають положення останнього на місцевості і є об’єктами візування на цей пункт.

У залежності від класу та природних умов закладання геодезичні знаки можуть бути збудовані у вигляді пірамід, простих чи складних сигналів, турів, віх і т. ін.