- •1.Поняття ризику в туристському поході.
- •2. Класифікація факторів ризику туристської подорожі з використанням активних засобів пересування.
- •3. Фактори безпеки туристського походу.
- •1. Небезпеки спортивних походів
- •1. Запобігання захворюванням – запорука успішної подорожі???????
- •2. Безпека туристів на воді
- •Основні правила безпеки при переправі по воді:
- •3.Основні правила безпека на льоду та снігу
- •4. Основні правила безпеки під час взаємодії туристів з флорою та фауною
- •Безпека біля вогнища
- •6. Безпечне поводження з гострими предметами
- •7. Дії туристської групи у лавинонебезпечних районах
- •Розділ 3 загальні вимоги безпеки при здійсненні туристських походів
- •Правила поведінки в туристському поході.
- •2. Фактори ризику травматизму учасників на маршруті походу.
- •3. Небезпеки, травми і захворювання, зумовлені неправильними діями туристів.
- •4. Основні правила безпеки туриста в туристському поході
7. Дії туристської групи у лавинонебезпечних районах
При проведенні туристських походів важливим є дії групи туристів у лавинонебезпечних районах. Відправляючись у гори, необхідно ознайомитися з картами лавинних небезпек і проконсультуватися з фахівцями. Після рясних снігопадів бажано на 2-3 дні відкласти виходи в гори, дочекавшись поки, зійдуть лавини або осяде сніг. При оголошенні штормового попередження про лавинну небезпеку треба взагалі утриматися від походів у гори. При підготовці гірського походу, необхідно: зв'язатися з аварійно-рятувальною службою району для отримання актуальної інформації з приводу лавинної небезпеки, отримати номери контактних мобільних телефонів для зв'язку па маршруті; підготувати необхідне лавинне спорядження - лавинні лопати (не менше 2-3 на групу), лавинні зонди або щупи (3-4 на групу), лавинні стрічки довжиною 12-15 м (кожному учаснику), вітрозахисні маски на обличчя (перешкоджатимуть потраплянню снігу в легені при сході лавини), радіомаяки, біпери передавачі постійного радіосигналу і радіусом дії не менше 100 м (бажано для кожного учасника), укомплектовану аптечку (обов'язково мати шприци та препарати для реанімації -. обов'язкова консультація з лікарем або фармацевтом); кожному учаснику підготувати комплект теплого змінного одягу (на випадок переохолодження), страхувальну систему; на групу - вірьовка основна (40-60 м), льодоруби (3-4), лавинні якорі (для наметів), льодобури, льодові гаки. Вивчаючи якості снігу, вчені з'ясували, що він рухається протягом доби зі швидкістю від 1 до 30 мм. При цьому нижні шари рухаються повільніше, ніж верхні. В результаті у сніговому покриві виникають як стискуючі напруження, що характерні для нижньої частини схилу, так і такі, що розтягують, характерні для його верхньої частини. Отже, найбільш слабке місце схилу знаходиться у його верхній частині, тому і схід лавин починається, як правило, саме звідси.
Якщо вибрати шлях руху туристської групи у самій верхній частині лавинонебезпечного схилу (вище лінії максимального напруження снігового пласту), то група може викликати утворення лавини із пухкого снігу. Однак, враховуючи невеликий обсяг снігових мас, що знаходяться вище туристів, і те, що свою силу лавина набере тільки на ділянці схилу, розташованої нижче групи, - серйозної небезпеки вона не принесе. Навпаки, якщо траверс здійснюється ближче до середньої або нижньої частини схилу, коли туристи, пересуваючись по снігу, руйнують її природну опору або, як кажуть, підрізають схил, то відбувається спочатку деяке незначне переміщення снігу в лічені секунди, яке призводить в рух маси снігу, що розташовані вище, тобто лавину.
Ступінь лавинної небезпеки залежить від форми гірського схилу. Так, схили небезпечні як у верхній частині, так і у нижній.
При необхідності підйому по схилу туристський маршрут повинен проходити по виступаючих формах рельєфу. Ні в якому разі не слід підніматися по заглибленнях (ярах, кулуарах та т.п.). Всі вони є природними шляхами руху лавин. Треба по можливості йти прямо у верх. Якщо не можна уникнути перетину лавинонебезпечного схилу, робити це треба не у нижній чи середній частині можливої зони відриву лавини, а тільки по її верхньому краю. Слід треба прокладати дещо похилий, бо горизонтальний перетин схилу сприяє більшому порушенню глибини снігового покриву. Йти треба слід в слід, плавно, тихо, з надійною страховкою на скелях при перетині кулуарів.
Слід вибирати найбільш безпечні ділянки - гребені, скельні острови, групи дерев, які служать у деякій мірі опорою сніговому насту. Маршрут походу потрібно прокладати від одного опорного пункту до іншого, якщо це навіть пов'язано з подовженням шляху чи зайвим набором висоти.
Найбільш лавинонебезпечні перед перевальні верхів'я улоговин, де рясне снігонакопичення формується на трьох боках, і з кожного з них можливий схід лавини. Таку ділянку, піднімаючись до перевалу, слід долати гребенем або притискуючись до одного з гребенів бічних відрогів, вище межі основного лавино збору.
Туристська група під час сильних снігопадів знаходиться на маршруті в горах, то вона, ні в якому випадку, не повинна виходити на круті снігові схили, а пересуватися тільки по дорогах і стежках по дну долин та по гребенях. Не можна виходити на снігові карнизи, перетинати схили поперек або рухатися по них зиґзаґом. У крайньому випадку, треба спускатися по схилу по лінії падіння води - "у лоб". Необхідно негайно повернутися в безпечне місце, якщо відчувається, що сніговий шар під ногами просідає та з'явиться характерний шиплячий звук.
Лавинними службами багатьох країн розроблені системи тестів стійкості снігової товщі. В ході тестів виявляються послаблені шари та оцінюється зусилля, необхідне для зрушення просадки снігового пласту на конкретному гірському схилі. Найпростіші дії із застосуванням підручних засобів (лопата, лижі) дозволяють визначити ступінь лавинної небезпеки на гірському схилі не тільки фахівцям, але й туристам та.
Так званий «тест лопатою»виконується на вирізаному у сніговій товщі блоці снігу. Зусилля, що потрібні для відриву вирізаного блоку, оцінювані якісно, є суб'єктивним показником стійкості снігу. На підставі спостережень роблять висновки про ступінь лавинної небезпеки схилів. Якщо сніг дуже нестійкий, то слабий шар відривається зразу ж, як тільки вирізаються всі чотири грані блоку. Якщо відриву не відбувається, то його можна викликати, штовхаючи блок лавинною лопатою униз по схилу.
Швейцарські фахівці використовують «тест ковзаючого блоку» . Перевірка снігового блоку на схилі виконується лижником на «вирізаних» у сніговій товщі блоках. Лижник виконує 7 певних дій, розташовуючись над блоком снігу та переміщуючись по ньому, послідовно збільшуючи навантаження. Випробування виконуються до руйнування блоку. В найпростішому вигляді руйнування при 1-3 діях свідчить про нестабільний стан снігового пласту на схилі, який буде зрушений під діями лижників; при 4-5 діях передбачається стійкий стан, однак група лижників може викликати схід лавини; 6-7 дій - схід лавини малоймовірний.
Розуміння та оцінка в лавинної ситуації доступні лише фахівцям. Однак існують багато видимих ознак, знаючи які можна з достовірною визначеністю охарактеризувати лавинонебезпечність схилу.
Підходячи до схилу, яким намічений маршрут, керівник групи повинен застерегти учасників від постійних спроб його подолання без оцінки лавинонебезпечності, яку доцільно проводити у такій послідовності:
оцінка характеру схилу: крутість, ділянки перегину,
місця снігонакопичення, наявність каміння, дерев, кущів, експозиція
схилів тощо;
оцінка снігового покриву: сухий чи мокрий сніг, наявність
свіжого пухнастого снігу на твердій основі або "глибинної паморозі" (крупчастого снігу) під пластом твердого шару;
оцінка часу: чи встигне група подолати лавинонебезпечну
ділянку в ранкові години до освітлення схилу сонцем, та зміни у
зв'язку з цим характеру снігового покриву.
В результаті оцінки ситуації приймається рішення про обхід чи подолання перешкоди. Слід відмовитися від спроби подолання лавинонебезпечного схилу коли:
іде чи тільки що випав рясний сніг;
необхідно перетнути рівний схил крутістю більше 25-30С без наявності каміння, дерев та кущів, вкритий пухким сухим;
снігом, що лежить на твердому насті;
на схилі чи в інших місцях спостерігаються сліди свіжих лавин
чи зсувів снігу;
відбулося осідання снігу з характерним звуком "У-ух", що
свідчить про наявність шару слабкого зчеплення - "глибинноїпаморозі";
над схилом нависають великі снігові карнизи;
схил, освітлений сонцем, сніг вологий, спостерігаються "снігові
равлики";
погана видимість або видимість різко погіршилася.
Після прийняття рішення про подолання лавинонебезпечної ділянки керівнику необхідно виробити тактичний план подальших дій:
визначити найбільш зручний, найбільш безпечний варіант подолання лавинонебезпечної ділянки;
визначити час, необхідний на подолання ділянки, час початку та
закінчення руху;
визначити порядок руху учасників групи та їх дії при
надзвичайних обставинах;
розподілити лавинне спорядження та медичну аптечку, які, як правило, знаходяться у учасників, що замикають колону. Лавинонебезпечні схили найбільш безпечно перетинати вище лінії основного снігозбору. Схил із твердим верхнім шаром снігу слід долати у верхній частині, із пухким - у нижній, прочоси" від лавин на заліснених схилах перетинати у верхній частині ближче до межі лісу, навітряний та тіньовий схили безпечніші ніж підвітряний чи сонячний. Частини рельєфу найбільшої зони ризику: кулуари, вузькі ущелини потоків та річок, балки, цирки, стіни. Потенційно небезпечні способи руху:
траверсування схилу, особливо на лижах;
довільні вектори руху учасників;
нерівномірне скупчення людей на маршруті.
При підготовці до подолання лавинонебезпечного схилу керівник походу розповідає учасникам групи про ймовірну небезпеку ділянки, про правила поведінки туристів на даному схилі, про дії кожного та шляхи втечі у разі сходу лавини, про заходи по спасінню засипаних, про сигнали попередження про небезпеку. Керівник попереджає туристів про необхідність дотримання суворої дисципліни при подоланні небезпечної ділянки, абсолютної тиші, яка дозволить почути крізь натягнутий на голову капюшон всі вказівки керівника та сигнали спостерігача, про необхідність йти строго по слідах того, хто йде попереду. Далі керівник вказує шлях руху та визначає дистанцію між учасниками, подає команду розпустити лавинні стрічки, вийняти руки з темляків лижних палок, розстібнути поясний та послабити плечові ремені рюкзака, включити та перевірити працездатність електронних приладів пошуку людей у лавині (якщо такі є), мобільних телефонів. Кожен учасник походу повинен надягнути светр та штормовий костюм, ніс та рот закрити шарфом або надягти вітрозахисну маску, натягнути капюшон, щільно застібнути комір та манжети штормової куртки, надіти рукавиці. Керівник повинен перевірити, чи всі його команди виконані учасниками походу.
Перед початком руху керівник виставляє пост спостереження у безпечному місці - заступника керівника групи або одного з найбільш досвідчених туристів з числа учасників. Спостерігач повинен слідкувати за місцем можливого відриву лавини та, у випадку початку її руху, негайно попередити учасників про небезпеку криком «Лавина!». Також він повинен спостерігати за рухом групи та фіксувати у випадку сходу лавини місця зникнення учасників. Спостерігач залишає свій пост лише тоді, коли всі учасники подолають небезпечну зону. Перед початком руху цього спостерігача керівник повинен виставити іншого спостерігача, але вже на іншому боці, куди перейшли всі учасники групи. Тільки після того як другий спостерігач зайняв своє місце та доповів керівнику про готовність вести спостереження, перший спостерігач по команді керівника розпочинає рух.
При подоланні лавинонебезпечної ділянки необхідно дотримуватися наступних рекомендацій:
при траверсі не дуже широкої небезпечної зони (до 100-150 м) туристи повинні перетинати її по одному;
лижню по лавинонебезпечній ділянці доцільно прокладати з ухилом у 8-12°. Така похила лижня- для всіх наступних учасників дозволить за рахунок достатньо високої швидкості ковзання різко скоротити час знаходження туриста на небезпечній ділянці, а у випадку початку руху лавини забезпечить значно більшу ймовірність своєчасного його виходу на безпечну ділянку;
при сухому та пухкому снігові прокладання лижні по небезпечній ділянці доцільно доручити досвідченому учаснику без рюкзака. Після проходження основної частини групи слід виділити одного з туристів для повернення та переноски залишеного рюкзака;
при доланні більш широкої небезпечної зони учасники повинні строго зберігати інтервали, довжина яких залежить від рельєфу місцевості, характеру очікуваної лавини та можливої ширини шляху її руху. На відкритих схилах інтервал повинен бути не менше 100 м на схилах, вкритих дошковидиим снігом, - не менше ширини всієї небезпечної ділянки;
починати рух необхідно після перевірки стану лавинної стрічки чи не заплуталася вона. Йти слід строго по слідах учасника, що рухається попереду. При русі не відволікатися, уважно слідкувати за збереженням рівноваги - падіння туриста може викликати схід лавини, за сигналами спостерігача та прислухатися до можливих вказівок керівника.
У випадку сходу лавини в лижному поході турист повиненшвидко з'їхати вниз убік з небезпечної зони. Якщо врятуватися втечеюне можна, то іноді при невеликих лавинах можна прийняти лавину насебе, особливо якщо турист знаходиться поблизу зони відриву.
Встромивши льодоруб, лижні палки або зняті лижі глибоко в щільний
сніг, треба закріпитися на місці та пропустити потік снігу, що рухається. Після цього негайно перейти у безпечну зону з тим, щоби не потрапити під повторну лавину.
Якщо урятування втечею чи закріплення на місці неможливе, то звільнившись від рюкзака, палок, лиж, енергійними плавальними рухами треба намагатися утримати себе на поверхні. У випадку затягування в сніговий потік, треба намагатися випірнути із нього та зберегти вертикальне положення.
При всіх видах лавин із сухого снігу та, особливо при лавинах із пухкого снігу, сніговий пил забивається в рот, ніс, вуха та душить людину, навіть якщо сніг, що її засипав, має товщину всього 15-25 см. Ось чому так важливо дотримуватися правила про захист рота та носу шарфом або захисною маскою. Одягнені теплі речі вбережуть туриста від швидкого замерзання при тривалому знаходженні під снігом.
Вологий та мокрий сніг усією своєю масою так щільно охоплює людину, що повністю сковує її рухи. Важливо зберегти перед обличчям вільний від снігу простір для дихання, особливо коли лавина вже почала зупинятися. Після зупинки слід віджати руками сніг від обличчя та грудей, коліна підтягнути до грудей.
При зупинці лавини треба постаратися визначити своє положення (уверх чи униз): набрати слину та дати їй витекти із рота - це дозволить дізнатися де ж низ. Почати по можливості просуватися у протилежний бік. Головне - не панікувати, вірити в те, що тебе знайдуть, берегти тепло та енергію. При можливості увімкнути мобільний телефон. Ні в якому випадку не спати - боротися зі сном усіма силами. Кричати слід лише тоді, коли безпосередньо над головою чутно крики або кроки учасника пошукових робіт. Просто кричати марно, бо звук з глибини снігової товщі чутно тільки у безпосередній близькості від джерела.
Учасники, які не попали у лавину, повинні організувати пошукові роботи і не припиняти пошуки - іноді люди залишалися живими під снігом більше доби (навіть кількох діб).
Небезпека сходу лавини у високогірних і безлісих зонах з'являється, коли товщина сніжного покриву досягає 30-50 см. Тому, якщо снігопад застав групу в лавинонебезпечному районі, вона повинна перечекати два-три дні. При глибшому снігу, особливо якщо він випав при низькій температурі і вітрі, термін вичікування збільшується до чотирьох-п'яти днів. Але і після вичікування слід дотримуватися наступних правил безпеки:
При перетині лавинонебезпечного схилу використовуються безпечні ділянки рельєфу: гребені, скельні острови, групи дерев, високий чагарник та інші предмети, що служать пунктами опори снігу.
Лавинонебезпечний схил перетинається вище по лінії максимальної напруги сніжного пласта. Перетинати лавинонебезпечний схил горизонтально небезпечно, оскільки це збільшує порушення сніжного схилу. За відсутності нерівності на схилі пересуваються по прямій вгору і перетинають схил тільки в безпечному місці.
Пересування проводиться в такому порядку, щоб на небезпечній ділянці знаходилася одна людина, але заздалегідь встановлюється наглядовий пункт, з якого один з досвідчених туристів веде спостереження за групою і сходом лавини.
Всі учасники походу зобов'язані мати лавинний шнур яскравого кольору. Його треба прив'язувати ззаду на поясі, один кінець повинен бути вільним. При нещасному випадку він опиниться на поверхні лавини, що полегшить пошук і рятувальні роботи.
На небезпечній ділянці дотримується сувора маршова дисципліна і зберігається вказаний керівником інтервал. Рух проходить в повній тиші. Перед виходом на небезпечну ділянку кріплення лиж ослабляються настільки, щоб у разі потреби можна було швидко зняти лижі. Крім того, розстібають поясний ремінь рюкзака, щоб можна було вмить скинути його. Лижні палиці тримають в обхват, вийнявши руки з лямок, щоб легше було їх кинути. Капюшон куртки надягається на голову і застібається так, щоб ніс і рот були закриті. Це попередить потрапляння снігу в дихальні шляхи.
У разі сходу лавини спостерігач негайно дає сигнал. При цьому необхідно негайно кинути палиці, звільнитися від рюкзака, лиж і спробувати утриматися на поверхні снігу. Якщо потрапивший в лавину бачить, що його заносить снігом і вибратися на поверхню вже немає можливості, він повинен підтягти коліна до живота і стиснутими кулаками захищати обличчя від снігу, створюючи навколо особи порожнечу, - це дозволить вільно дихати. При зупинці лавини необхідно визначити своє положення (де верх і де низ). Для цього слід набрати в рот слину і дати їй можливість вільно витікати. Так потерпілий визначить, де низ. Після цього, якщо є можливість, можна починати просуватися в протилежну сторону. Якщо турист засипаний товстим шаром снігу і вибратися самостійно не може, він повинен зберігати спокій, сили і повітря, не вважаючи своє положення безнадійним. Треба тільки щосили прагнути не заснути. У туризмі відомо немало випадків порятунку засипаних лавиною через 5-6 і навіть через 11 діб.
