Осадчук Петро Ілліч Біографічні відомості про письменника
Народився
Петро Ілліч Осадчук 2 грудня 1937 року в
селі Острівець на Івано-Франківщині в
сім'ї хліборобів. З дитинства зростав
напівсиротою (коли помер батько,
хлопчикові було одинадцять років). Мати
сама виростила трьох синів.
У 1955
році став студентом Одеського університету,
після закінчення якого вчителював у
селі Стара Царичанка на Одещині. Згодом
на тій же Одещині працював газетярем,
а потім — у Києві. Був редактором у
видавництвах, працював секретарем
правління столичної письменницької
організації.
Вірші почав публікувати
ще в студентські роки. У середині 1960-х
років став виступати з поезіями в
газетах, журналах і збірниках.
Петро
Осадчук — автор більше 20 поетичних
збірок. Серед них — «Вітряк», «Третій
перевал», «Біографія вірності», «Земля,
зігріта любов'ю», «Літаюча тарілка» та
інші.
Педагогічні здібності та
робота на освітянській ниві допомагають
йому просто і цікаво писати для малих
читачів. Перу письменника належать
книжечки віршів для дітей «Ясний світ»,
«Все співає і росте».
Осінь
Осінь на узліссі Фарби розбавляла, Пензликом легенько Листя фарбувала.
Вже руда ліщина, Пожовтіли клени. В пурпурі осіннім Тільки дуб зелений.
Утішає ясен: - Не сумуй за літом! Геть усі діброви В золото одіто.
Сухомлинський Василь Олександрович
Я хочу сказати своє слово
Катерина Іванівна повела своїх першачків у поле. Був тихий ранок ранньої осені. Далеко в небі летів ключ перелітних птахів. Вони тихо курликали, і від того в степу було сумно. Катерина Іванівна сказала дітям: — Сьогодні ми будемо складати твір про осінь, небо, про перелітних птахів. Кожен із вас нехай скаже, яке зараз небо. Дивіться, діти, уважно. Вибирайте в нашій рідній мові красиві точні слова. Діти притихли. Вони дивились на небо й думали. Через хвилину почулося: - Небо синє-синє... — Небо голубе... — Небо чисте... — Небо блакитне... І все. Діти знов і знов повторювали ті самі слова: синє, голубе, чисте, блакитне. Трохи збоку стояла маленька синьоока Валя й мовчала. — А ти чого мовчиш, Валю? — Я хочу сказати своє слово. — Ну, яке ж твоє слово про небо? — Небо ласкаве... — тихо сказала Валя й сумно усміхнулась. Діти притихли. І в цю мить вони побачили те, чого не бачили досі. — Небо сумне... — Небо тривожне... — Небо журливе... — Небо студене... Небо грало, тремтіло, дихало, усміхалось, як жива істота, і діти дивилися в його сумні сині-сині осінні очі.
Косач-Квітка Лариса Петрівна (Леся Українка)
Біографічні
відомості про письменницю
Народилася Лариса Петрівна 25 лютого 1871 року у місті Звягель на Волині (тепер Новоград-Волинський).
Леся вже змалку проявила свій талант: ще коли мала дев'ять років, написала перший свій віршик: «Ні долі, ні волі у мене нема». Мати Лесі – Олена Пчілка (псевдонім) теж була письменницею. Коли вона побачила, що Леся має поетичний хист, почала її виховувати так, що з неї виросла справжня письменниця. Коли Леся мала 13 років, вона написала вірш «Конвалія».
Вірші Лесі почали появлятися дедалі частіше в дитячому журналі «Дзвінок». Один з найкращих творів Лесі - «Лісова пісня». У ньому змальовується чарівна краса поліської природи.
Багато віршів і казок написала Леся для дітей. Вона хотіла редагувати журна «Дзвінок», але тяжка недуга змусила її лікуватися поза межами країни. Незважаючи на недугу, що мучила Лесю змалку, вона пильно вчилася і писала. Вона навчає нас, що треба бути відважними, сміливими й завзятими, - «сором хилитися, долі коритися».
Літо краснеє минуло
Літо краснеє минуло,
Сніг лежить на полі;
Діти з хати виглядають
В вікна… шкода волі!
Діти нудяться в хатині,
Нудять, нарікають:
«І нащо зима та люта? –
Все вони питають. –
Он все поле сніг завіяв,
Хоч не йди із хати!
У замкнуті дивись вікна,
Ніде й погуляти!
Сніг з морозом поморозив
Всі на полі квіти…
Десь зима та не скінчиться!»
Нарікають діти.
Ждіте, ждіте, любі діти!
Літо знов прилине,
Прийде мила годинонька,
Як зима та згине;
І заквітне наше поле,
І зазеленіє, –
Знов його весна прекрасна
Квіточками вкриє.
Михеїв Кость Єгорович
Б
іографічні
відомості про письменника
Народився 6 березня 1927 р. в с.Станіслав в селянській родині. Працював завідуючим бібліотекою у рідному селі, згодом – у редакціях газет на Херсонщині і Донеччині, пізніше – головним редактором журналу “Донбас”. За багаторічну плідну працю йому присвоєне почесне звання Заслуженого працівника культури. Його перша поетична збірка називається “Яка совість, така й честь”. Для дітей написав поетичну книжку “Дід Оксеник” (1974). У 1969 році вийшов його перший прозовий твір – повість “Тоська”. Більшість творів написані на матеріалі з життя південносхідного регіону України.
Дідусь Оксеник
Хто в садочку не шанує Дідуся Оксеника! Він на пасіці працює. А які дідусь готує З вишнями вареники!.. Наготує, не минає: Прийде, осміхається. - Цю макітру, - починає, - Я відняв у зайця. - Всіх по черзі обнесе: - Ось медок, вареники… - Як нам дякувать за все Дідові Оксенику? Намалюєм дідуся Всі гуртом – і дяка вся. Руки, ноги, плечі, груди, Борода неголена… Наш дідусь, напевно, буде Дуже задоволений!