1. Система управління охороною праці

1.1. Система управління охороною праці в державі, в галузі, на підприємстві. Особливості суоп у ветеринарній медицині

У сучасне сільськогосподарське виробництво широко впроваджуються інтенсивні технології, високоефективні машини і механізми, зростає рівень електрифікації та хімізації, що супроводжується появою додаткових небезпечних та шкідливих виробничих факторів, які негативно впливають на здоров’я й безпеку аграріїв. Поява таких факторів формує додаткові труднощі в створенні здорових та безпечних умов праці. Успішно вирішувати питання охорони праці шляхом впровадження окремих профілактичних заходів в сучасних умовах не вдається. Тільки системний підхід спроможний дати позитивний результат, а це можливо тільки за допомогою системи управління охороною праці (СУОП). СУОП встановлює єдиний порядок організації та проведення роботи з охорони праці, обов’язковий для виконання усіма керівниками, спеціалістами, службовцями та працівниками кожного підприємства.

Під управлінням охороною праці розуміють підготовку, прийняття та реалізацію заходів, спрямованих на забезпечення безпеки, збереження здоров’я та працездатності людини в процесі праці.

Об’єктом управління охороною праці є діяльність служб і посадових осіб по створенню безпечних і здорових умов праці.

Управління охороною праці в сучасних умовах полягає в тому, що:

1. Держава створює законодавство в галузі охорони праці, комплекс наглядових інспекцій, у завдання яких входить забезпечити застосування прийнятих нормативно-правових актів, інфраструктуру виробничо-технічного, інформаційного, наукову і фінансову діяльність у галузі охорони праці.

2. Власник підприємства економічно зацікавлений у тому, щоб його працівники не травмувалися і не хворіли, і тому забезпечує виконання на підприємстві всіх нормативно-правових актів про охорону праці. Він повинен широко залучати працівників і уповноважених трудових колективів до управління охороною праці, пропагувати серед працівників культуру здоров'я.

3. Кожний працівник повинен дбати про здоровий стиль життя і праці, постійно підвищувати свій кваліфікаційний, фізичний і психофізіологічний стан, програмувати шлях здорового довголіття, запобігання випадків травматизму і захворювань. Він повинен негайно повідомити свого керівника про виникнення будь-якої небезпечної ситуації. Керівник не може вимагати від працівника виконання роботи до усунення небезпечної ситуації (пошкодження огородження, блокування, сигналізації, запиленість, загазованість тощо).

Комплексне управління охороною праці з боку держави, власника, громадських органів і працівників забезпечить підвищення ефективності цієї діяльності.

Загальне управління охороною праці здійснюється на чотирьох рівнях: державному, регіональному, галузевому, на підприємстві.

Державне управління охороною праці здійснюють:

● Кабінет Міністрів України та створена при ньому Національна рада з питань безпечної життєдіяльності населення;

● Державний департамент промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду (Держгірпромнагляд) МНС України.

На регіональному рівні управління охороною праці здійснюють:

■ Рада міністрів Автономної Республіки Крим;

■ місцеві державні адміністрації;

■ органи місцевого самоврядування.

На галузевому рівні управління охороною праці здійснюють:

▲ міністерства та інші центральні органи виконавчої влади на підприємствах, в установах, організаціях, що належить до сфери їхнього управління;

▲ асоціації, корпорації, концерни та інші об’єднання підприємств.

На підприємстві управління охорону праці здійснюють:

□ власник (керівник) підприємства;

□ служба охорони праці;

□ керівники всіх рівнів у підпорядкованих ним підрозділах.

У підготовці, прийнятті і реалізації управлінських рішень беруть участь всі службові особи підприємства.

Участь в управлінні охороною праці беруть також працівники, профспілки, уповноважений і комісія з охорони праці підприємства, фонд соціального страхування від нещасних випадків .

На невеликих власних підприємствах всю роботу по управлінню охороною праці повинен здійснювати сам власник підприємства.

Кабінет Міністрів України забезпечує реалізацію державної політики в галузі охорони праці.

Державний департамент промислової безпеки здійснює комплексне управління охороною праці на державному рівні. Його рішення з питань охорони праці є обов’язковими для виконання всіма міністерствами, центральними органами державної виконавчої влади, підприємствами незалежно від форми власності.

Одним з першочергових завдань усіх органів державного управління і нагляду за охороною праці слід вважати сприяння створенню ефективно діючої СУОП виробничого рівня на кожному підприємстві, в установі, організації.

Обов’язки, права та відповідальність посадових осіб за виконання покладених на них функцій з питань охорони праці передбачаються в посадових обов’язках.

Керівники всіх рівнів несуть персональну відповідальність за організацію і стан робіт з охорони праці. Вони зобов’язані особисто і через підлеглий адміністративний і інженерно-технічний персонал проводити необхідні організаційні і технічні заходи по створенню здорових і безпечних умов праці.

Працівники зобов’язані:

● знати і виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці, правила експлуатації машин, обладнання, правила користування засобами індивідуального захисту;

● дотримуватися зобов’язань щодо охорони праці, передбачених колективним договором (трудовим договором);

● проходити в установленому порядку медичні огляди;

● співробітничати з власником щодо питань охорони праці.

Робітники реалізують право на працю шляхом заключення трудового договору на підприємстві. При заключенні трудового договору громадянина потрібно поінформувати під розписку про умови праці на підприємстві, наявності на його робочому місці, де він буде працювати, небезпечних та шкідливих виробничих факторів, можливих наслідків їх дії на здоров’я і його право на пільги та компенсації за роботу в таких умовах.

Організаційно-правові засади державного управління в галузі ветеринарної медицини України.

Згідно із Законом України “Про ветеринарну медицину” основними завданнями ветеринарної медицини є: охорона території України від занесення з території інших держав збудників інфекційних хвороб тварин; профілактика і діагностика хвороб тварин та їх лікування; державний ветеринарно-санітарний контроль і нагляд за якістю та безпекою продукції тваринного, а на ринках – рослинного походження; захист населення від хвороб, спільних для тварин і людей; ветеринарно-санітарна експертиза продукції, що використовується для харчування або виготовлення харчових продуктів; державний ветеринарно-санітарний контроль за якістю ветеринарних препаратів, субстанцій, готових кормів, кормових добавок і засобів ветеринарної медицини та ін.

Державне управління в галузі ветеринарної медицини здійснюють Кабінет Міністрів України (КМУ), спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань аграрної політики, Державний департамент ветеринарної медицини України (ДДВМ), його територіальні органи і регіональні служби державного ветеринарного контролю на державному кордоні та транспорті (РСДВК).

Чинним законодавством до компетенції КМУ в галузі ветеринарної медицини віднесено забезпечення здійснення державної політики в цій галузі.

Спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань аграрної політики забезпечує проведення державної політики у сфері ветеринарної медицини; здійснення державного ветеринарно-санітарного контролю і нагляду за якістю та безпекою харчових продуктів і продовольчої сировини, а також охороною території України від занесення з території інших держав або з карантинної зони збудників інфекційних хвороб тварин; спрямовує та координує діяльність державних органів ветеринарної медицини щодо забезпечення ветеринарного й епізоотичного благополуччя, додержання порядку здійснення державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду.

ДДВМ є органом державного управління, який діє у складі спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань аграрної політики і реалізує її в галузі ветеринарної медицини, для чого утворює відповідні територіальні органи і РСДВК, які становлять єдину систему державних органів ветеринарної медицини (регіональні служби державного ветеринарного контролю).

До територіальних органів ДДВМ належать управління ветеринарної медицини Автономної Республіки Крим (АРК), областей, міст Києва та Севастополя, міст обласного значення, районів.

Управлінням ветеринарної медицини в містах підпорядковані міські державні лікарні ветеринарної медицини, а управлінням ветеринарної медицини в районах – районні державні лікарні ветеринарної медицини та їх структурні підрозділи відповідно.