Семінарське заняття № 3

Тема: Національно-визвольна війна (революція) середини –

Третьої чверті хvіі ст. Українська козацька держава в добу Руїни

(2 год.)

Мета: дослідити особливості соціально-економічного та політичного розвитку України напередодні національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького; вказати на специфіку польської політики в Україні та причини початку національно-визвольної війни; зазначити основні елементи суспільно-політичного розвитку України після підписання Зборівського договору 1649 р.; простежити зародження та формування держави Б. Хмельницького у 1649–1657 рр.

План

1. Причини, передумови, рушійні сили та характер Національно-визвольної війни. Історична постать Б. Хмельницького.

2. Державотворча діяльність Б. Хмельницького. Зборівський мир. Білоцерківський договір.

3. Входження України під протекторат Московського царства. Переяславська угода 1654 р. Березневі статті.

4. Боротьба за владу в Україні після смерті Б. Хмельницького. Поділ України на Право- та Лівобережну.

5. Українська козацька еліта та її роль у руйнівних процесах.

Понятійний апарат:

«Золоте десятиліття спокою», Козацька революція, «золоті шляхетські вольності», Богдан Хмельницький, Тиміш Хмельницький, Іван Богун, Суботів, Чигирин, Владислав ІV, сейм, Миколай Потоцький, реєстр, привілеї, Жовті води, Хмельниччина, кріпак, фільварок.

Тема реферату:

Місце реєстрового козацтва в історії України; Літописи як джерела вивчення історії Визвольної війни середини ХVІІ ст.; Богдан Хмельницький – воєначальник, державний та політичний діяч .

Методичні рекомендації:

Вивчення даної теми слід розпочати з характеристики політичного та економічного становища України напередодні Національно-визвольної війни 1848 р. В сер. XVII ст. становище українського народу під владою Речі Посполитої стало особливо важким. В Україні не було жодної соціальної верстви населення, яка б не зазнавала утисків у правах. Національно-визвольна боротьба українців проти польського панування була обумовлена наступними передумовами і причинами:

Основні передумови

1) формування української ранньомодерної нації, яка у межах Речі Посполитої не мала шансів на повноцінний розвиток;

2) перетворення українського козацтва на провідну політичну силу, що виражала ідеї всієї української нації;

3) популяризація європейських ідей боротьби за національну незалежність та особисту свободу людини;

Основні причини

1) козацтво, як провідна політична сила, зазнавало постійних утисків з боку магнатів та шляхти;

2) посилюється гноблення селянства, яке дедалі більше ототожнюється з польським пануванням (панщина досягла чотирьох днів на тиждень, у західних районах – шести);

3) міщан українського походження усували від участі в міському самоврядуванні;

4) чинилися перешкоди вступу українців до цехів, заняття ними ремеслом чи торгівлею;

5) збільшився тиск на православну церкву, натомість насаджувались уніатство або католицизм;

6) держава провадила обмеження щодо національної освіти та вживання української мови.

Готуючись до семінарського заняття, студенти повинні усвідомити, що 1646 р. Б. Хмельницький на запрошення французів разом із І. Сірком та козаками брав участь у воєнних діях проти іспанських Габсбургів. За відсутності господаря на Суботів здійснив напад чигиринський підстароста Д. Чаплинський, який, пограбувавши хутір, убив його молодшого сина та забрав жінку, з якою мав намір одружитися овдовілий Богдан. Варто зауважити: подібні випадки були звичним явищем з боку польської шляхти, тому Хмельницький спочатку намагався покарати підстаросту законними методами через звернення до короля Владислава ІV Ваза (1632–1648 рр.).

Разом з тим, студенти повинні звернути увагу і на те, що 21 січня 1648 р. Б. Хмельницький на чолі невеликого загону реєстрових і запорізьких козаків, напав на польську залогу на острові Базавлук (на Дніпрі) і знищив її. Це звільнило Запорізьку Січ від польського контролю, притягнуло запорожців на бік Богдана Хмельницького, обраного гетьманом. Дуже важливим був договір, який Богдан Хмельницький уклав з турецьким султаном Мехметом ІV (1648–1687 рр.), а також його васалом кримським ханом Іслам-Гіреєм III (1644–1654 рр.), за наказом якого перекопський бей (військовий вождь) Тугай (1642–1651 рр.) з значним загоном кримчаків мав допомогти козакам.

Далі слід звернути увагу студентів на проблему, яка пов’язана з намаганням поляків ліквідувати повстання козаків, і які у квітні 1648 р. вислали військо проти Хмельницького. Не сподіваючись серйозного опору поляки, на чолі з великим коронним гетьманом М. Потоцьким (1646–1651 рр.) і гетьманом польним коронним М. Калиновським (1646–1652 рр.), поділили свої сили. Під Жовтими Водами 16 травня 1648 р. авангард на чолі з сином гетьмана С. Потоцьким (1624–1648 рр.) був знищений. А 26 травня 1648 р. під Корсунем Хмельницький з кримчаками розгромив головне польське військо, керівники якого потрапили в кримський полон.

Розглядаючи перше питання семінару варто вказати і на те, що після перших перемог по всій Україні розгорілася війна між українськими козацько-селянськими і польськими шляхетськими загонами. Наприкінці літа 1648 р. уряд Речі Посполитої вислав ще одне добре озброєне 40-тисячне військо проти Хмельницького. Але воєначальники цього війська – князь О. Конецпольський (1620–1659 рр.), староста буський М. Остророг (1593–1651 рр.) та сандомирський воєвода князь Д. 3аславський (1616–1656 рр.), були малодосвідченими. Тому у бою, який відбувся 23 вересня 1648 р., повстанці вщент розгромили польське військо.

Аналізуючи дії короля Яна ІІ Казимира (1648–1668 рр.) слід відзначити, що після мобілізації всі сили Речі Посполитої у квітні 1649 р., ним були переведені у наступ проти Хмельницького. Головне польське військо, під проводом самого короля, виступило з Волині, а литовське військо, яким командував польний гетьман литовський князь Я. Радзивілл (1646–1654 рр.), наступало на Київ. За допомогою татар Хмельницький 10 липня оточив частину королівського війська у Збаражі. Коли Ян II Казимир і його 25-тисячне військо рушило на поміч обложеним 15 липня 1649 р., Хмельницький несподівано напав на короля і оточив його біля Зборова. У Хмельницького з’явилась можливість повністю знищити польське військо, але у цю критичну хвилину Іслам-Гірей, підкуплений поляками і незадоволений великим зростанням українських сил, змусив Хмельницького почати переговори з поляками. 18 серпня 1649 р. Хмельницький уклав з польською делегацією під проводом великого канцлера коронного Єжи Оссолінського (1643–1650 рр.) Зборівську угоду, за якою:

1. король визнавав самоврядність Війська Запорозького та Гетьманщини, у межах Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств;

2. на землях Війська Запорозького влада належала гетьману, резиденція якого розміщувалась в Чигирині;

3. тільки козаки та православна шляхта мали права займати державні посади;

4. чисельність козаків Війська Запорозького обмежувалась реєстром у 40 тис. осіб;

5. православна Київська митрополія відновлювалася у своїх правах, а київський митрополит та двоє єпископів мали увійти до складу сенату Речі Посполитої.

Не менш важливим для аналізу проблеми є й те, що козаки у червні 1651 р. програли бій біля м. Берестечка на Волині. Польська армія, у якій було близько 20 тис. війська, виграла битву, а українське військо, знову зраджене кримчаками, зазнало поразки. Не зважаючи на ці невдачі, Хмельницький зібрав 50 тис. війська і 25 вересня вступив у тяжкий бій з ворогом біля Білої Церкви. Втомлені війною, обидві сторони почали переговори, підсумком яких була укладена дуже невигідна для Хмельницького Білоцерківська угода 28 вересня 1651 р., за якою:

1. польській шляхті поверталися маєтки у Київському, Брацлавському і Чернігівському воєводствах;

2. територія, підвладна Б. Хмельницькому, обмежувалася лише Київським воєводством;

3. реєстрове козацьке військо скорочувалося з 40 до 20 тис. чоловік;

4. гетьман зобов’язувався розірвати союз із Кримом і відіслати з України татарські загони;

5. гетьман позбавлявся права дипломатичних відносин з іноземними державами.

Розглядаючи друге питання семінару варто звернути увагу студентів на те, що в Україні після Білоцерківської угоди знову розгорілася війна. Велике 80-тис. польське військо наступало на Поділля, але було оточене об’єднаними силами козаків і кримських татар під Жванцем на початку грудня 1653 р.. Та у вирішальний момент кримчаки знову пішли на переговори з поляками, без згоди українського союзника, і Хмельницький мусив замиритися 5 грудня з поляками на основі Зборівського договору 1649 р. Ця нова татарська зрада примусила гетьмана до рішучої зміни орієнтації.

Аналізуючи правління Б. Хмельницького слід відзначити, що майже від початку повстання він підтримував дипломатичні зв’язки з Москвою, але цар Олексій Михайлович (1645–1676 рр.) уникав від підтримки повстання, бо це означало б війну Москви з Річчю Посполитою. Проте польські поразки в Україні і загроза, що Хмельницький визнає зверхність Оттоманської Порти, заохотили Москву до нових переговорів з гетьманом, які закінчилися укладенням так званої Переяславської угоди (у січні – березні 1654 р.) у ході якої були підписані Березневі статті, за якими:

1. збір податків на користь царської скарбниці доручалося вести українським урядовцям;

2. заборонялися дипломатичні відносини гетьмана з турецьким султаном та польським королем;

3. московський уряд зобов’язувався вступити у війну з Польщею навесні 1654 р., а також передбачалося утримання російських військ на кордонах України з Річчю Посполитою;

4. у випадку татарських нападів на Україну передбачалося організовувати проти них спільні походи, як з боку України, так і Московської держави;

5. гетьманський уряд просив установити реєстр, що мав охопити 60 тис. козаків.

Не менш важливим для аналізу проблеми є й те, що Переяславська угода 1654 р. не змінила державного статусу України, титулу і влади її гетьмана. «Військо Запорозьке» й далі залишилося окремою самостійною державою. М. Грушевський, І. Крип’якевич, Д. Дорошенко та ін. вважали головним наслідком національно-визвольної війни 1648–1654 рр. відновлення державності українського народу і завершення, в основному, процесу формування Української національної держави – Української козацької республіки.

Звертаючись до третього питання семінару варто розпочати з того, що у квітні 1657 р. після смерті Б. Хмельницького, регентом при його малолітньому синові Юрії, став І. Виговський (1657–1659 рр.), який. 26 липня 1657 р. був обраний на Чигиринській раді новим гетьманом до часу повноліття Юрія. З самого початку він вступив у конфлікт із Запорозькою Січчю та Полтавським полком, який вилився у повстання під проводом М. Пушкаря і Я. Барабаша. Намагався, так само як і опоненти, залучити на свій бік московський уряд. 31 травня 1658 р. розбив повстанців і жорстоко покарав полтавську старшину, однак не зміг спинити подальші виступи опозиції, що поклали початок Руїні. В умовах загрози війни з Московією, яка виступила на боці антигетьманських сил, 1658 р. уклав Гадяцький договір із Річчю Посполитою, за яким козацька Україна перетворювалася на Велике князівство Руське, третю складову Речі Посполитої. Згодом втратив підтримку оточення через невдоволення козаків Гадяцьким договором. У вересні 1659 р. передав булаву Юрію Хмельницькому, після чого виїхав до Речі Посполитої.

Не менш важливим для аналізу проблеми є й те, що після відходу Виговського на Козацькій раді в Германівці на Київщині 11 вересня 1659 р. гетьманом України обрано Юрія Хмельницького (1659–1663 рр.). Скориставшись скрутним становищем України, московський уряд і його уповноважений князь О. Трубєцкой (1654–1662 рр.) примусили Ю. Хмельницького укласти 17 жовтня 1659 р. Переяславські статті, які обмежували суверенні права України, давали право цареві призначати своїх воєвод і мати свої залоги, крім Києва, ще у п’яти містах України. Цей договір викликав загальне обурення і тому в 1660 р. московське військо, на боці якого вимушені були воювати й козаки, у війні з Польщею зазнало поразки. Ю. Хмельницький після поразки під Слободищем перейшов на польський бік. Юрій уклав 27 жовтня 1660 р. з Польщею так званий Слободищенський трактат, який розривав союз з Москвою, скасовував Переяславські статті, відновлював союз з Польщею й гарантував автономію України, яка зобов’язувалася воювати спільно з польським військом проти Москви. Проти цього трактату (апробованого Козацькою радою в Корсуні) за підтримки Москви виступили деякі лівобережні полки. Ю. Хмельницький був розбитий переважаючими кількісно військами Г. Ромадановського (1654–1682 рр.) голови стрільців у складі Государевого полку царя Олексія Михайловича. Після цього Ю. Хмельницький не міг зібрати достатньо війська. За підтримки царського уряду гетьманом було обрано І. Брюховецького (1663–1668 рр.). Ю. Хмельницький 1663 р. зложив з себе гетьманство і прийняв чернечий чин у Трахтемирівському монастирі.

Звертаючись до четвертого питання семінару варто розпочати з того, що поняття «Руїна» започаткував Самійло Величко (1680–1728 рр.), український козацько-старшинський літописець. Дехто з науковців, наприклад М. Костомаров, пов’язують її початок з правлінням трьох гетьманів ставлеників царя: І. Брюховецького, Д. Многогрішного (1669–1672 рр.) та І. Самойловича (1672–1686 рр.) й обмежують хронологічно 1663–1687 рр. та територіально – Лівобережною Україною. Розглядаючи це питання семінару варто звернути увагу студентів на те, що під час «Руїни» країна, через внутрішню боротьбу козацької старшини та внаслідок Андрусівського перемир’я 1667 р. між Річчю Посполитою та Московським царством, була поділена по Дніпру на Лівобережну та Правобережну. За гетьманування І. Самойловича Українську Православну Церкву з 1686 р. було підпорядковано Московському патріархатові.