4. Спеціальні інструменти проведення валютної політики.

Спеціальні інструменти валютної політики призначені для безпосереднього впливу на валютний курс, що позначається на кінцевих цілях монетарної політики.

Основними спеціальними інструментами є:

1. девізна політика;

2. диверсифікація валютних резервів;

3. управління режимом валютного курсу;

4. девальвації і ревальвації;

5. подвійний валютний ринок;

6. валютні обмеження.

Девізна політика – це інструмент валютної політики, що полягає у впливі на валютний курс шляхом масованої купівлі чи продажу іноземної валюти. Девізна політика проводиться у формі валютних інтервенцій.

Валютна інтервенція – це пряме втручання центрального банку в операції на валютному ринку з метою регулювання курсу національної валюти.

З метою підвищення курсу національної валюти центральний банк продає іноземну валюту. Для зниження курсу національної валюти центральний банк купує іноземну валюту. Метою проведення валютних інтервенцій є стабілізація кон’юнктури на валютному ринку країни. Джерелом для проведення інтервенцій є офіційні золотовалютні резерви центрального банку.

Обмеження на використання даного інструменту центральним банком пов’язані із наступними чинниками:

• продаж іноземної валюти має чергуватися з її купівлею;

• за умов кризових явищ на валютному ринку девізна політика не спроможна утримувати обмінний курс на заданому рівні.

Диверсифікація валютних резервів – це інструмент валютної політики центрального банку, який полягає у регулюванні ним структури офіційних валютних резервів країни. Дане регулювання передбачає включення до складу офіційних резервів різних іноземних валют з метою:

• забезпечення міжнародних розрахунків країни;

• проведення валютних інтервенцій;

• захисту від валютних ризиків.

Механізм реалізації даного інструмента передбачає продаж нестабільних валют і купівлю більш стійких, як правило тих країн, які відіграють провідну роль у світовій економіці.

Диверсифікація валютних резервів залежить від впливу ряду факторів:

1. кон’юнктури світових валютних ринків;

2. темпів зростання економік провідних країн (передусім США, ЄС, Японії);

3. перспектив короткострокових коливань обмінних курсів.

Управління режимом валютного курсу – це інструмент валютної політики, що передбачає визначення порядку встановлення і зміни курсового співвідношення валют різних країн. Центральний банк може використовувати один із двох ключових видів режимів валютного курсу:

1. Фіксований валютний курс, що визначається на базі однієї валюти або валютного кошика.

2. Плаваючий валютний курс, що змінюється під впливом коливань кон’юнктури на валютному ринку.

Девальвації і ревальвації – це інструмент валютної політики, що передбачає цілеспрямовану зміну центральним банком офіційного курсу національної валюти по відношенню до іноземної.

Девальвація передбачає офіційне зниження курсу національної валюти.

Основними результатами девальвації для економіки країни є наступні:

1. девальвація є вигідною для експортерів, тому що при обміні іноземної валютної виручки вони отримують девальваційну премію, а тому при збереженні власної рентабельності можуть знижувати ціни на зовнішніх ринках.

2. девальвація є невигідною для імпортерів, так як їм доводиться витрачати більше національної валюти призначеної для придбання іноземної з метою оплати імпортних контрактів;

3. подорожчання імпортної продукції може стимулювати розвиток інфляційних процесів;

4. девальвація є негативним чинником для залучення в країну іноземних капіталів і кредитів, так як іноземні інвестори будуть нести втрати при репатріації (поверненні в країну) прибутків, а іноземні кредитори – при поверненні сум іноземних позичок.

Ревальвація – це офіційне підвищення курсу національної валюти по відношенню до іноземної. Ревальвація за своїм економічним змістом має прямо протилежні наслідки для експортерів, імпортерів, зарубіжних інвесторів.

Подвійний валютний ринок – це інструмент валютної політики, що полягає у одночасному запровадженні державою фіксованого і плаваючого валютного курсу. Метою застосування даного інструменту є регулювання руху капіталів між національними та міжнародними валютними ринками.

Механізм використання подвійного валютного ринку полягає в тому, що за зовнішньоторговельними операціями встановлюється офіційний фіксований курс національної валюти, а за фінансовими операціями – плаваючий курс. Таким чином зниження офіційного курсу дозволяє стимулювати зростання обсягів експортних операцій, а плаваючий курс стимулює притік капіталів в країну. Якщо різниця між курсами стає надто великою, центральний банк вдається до інтервенцій.

Валютні обмеження – це інструмент валютної політики, що включає сукупність заходів центрального банку щодо регламентації порядку здійснення операцій з валютними цінностями на території даної країни. Валютні обмеження можуть передбачати:

1. Ліцензування валютних операцій.

2. Обов’язковий продаж валютної виручки.

3. Обмеження на купівлю-продаж іноземної валюти та її пересилання за кордон.

4. Контроль за рухом іноземних капіталів і кредитів та інші заходи.