Модель середньовзваженної вартості капіталу.

Mодель середньозваженої вартості капіталу (WАСС – Weighted Average Cost Capital) – ще один метод визначення ставки дисконту для грошового потоку для всього інвестованого капіталу.

Розрахунок ставки дисконту за методом середньозваженої вартості капіталу здійснюється за формулою:

r = В_ПК (1 – ПП) w_ПК + В_ВК w_ВК, (3.6)

де r – ставка дисконту;

В_ПК, В_ВК – вартість залучення позикового та власного капіталу відповідно;

ПП – ставка податку на прибуток підприємства;

w_ПК, w_ВК – відповідно частка позикового та частка власного капіталу в структурі капіталу підприємства.

3.3 Порівняльний(ринковий) підхід до оцінки бізнесу Методика оцінки.

Особливістю порівняльного підходу до оцінки власності є орієнтація підсумкової величини вартості, з одного боку, на ринкові ціни купівлі-продажу акцій, належних схожим компаніям; а з іншого боку, на фактично досягнуті фінансові результати. Даний підхід заснований на принципі заміщення – покупець не купить об'єкт нерухомості, якщо його вартість перевищує витрати на придбання на ринку схожого об’єкту, що володіє такою ж корисністю.

Особлива увага надається:

• теоретичному обґрунтовуванню порівняльного підходу, сфері його застосування, особливостям вживаних методів;

• критеріям відбору схожих підприємств;

• характеристиці найважливіших цінових мультиплікаторів і специфіці їхнього використання в оцінній практиці;

• основним етапам формування підсумкової величини вартості;

• вибору величин мультиплікаторів, зважуванню проміжних результатів, внесенню поправок.

Оцінка майна підприємств базується на використанні трьох основних підходів: витратного, прибуткового і порівняльного. Кожний з підходів передбачає застосування своїх специфічних методів і прийомів, також вимагає дотримання особливих умов, наявності достатніх факторів. Інформація, використовувана в тому або іншому підході, відображає або на положення фірми, що стоїть, або її минулі досягнення, або очікувані в майбутньому доходи. У зв'язку з цим результат, отриманий на основі всіх трьох підходів, є самим обґрунтованим і об'єктивним.

Порівняльний підхід до оцінки бізнесу передбачає, що цінність активів визначається тим, за скільки вони можуть бути продані за наявності достатньо сформованого фінансового ринку. Іншими словами, найвірогіднішою величиною вартості оцінюваного підприємства може бути реальна ціна продажу аналогічної фірми, зафіксована ринком.

Теоретичною основою порівняльного підходу, що доводить можливість його застосування, а також об'єктивність результативної величини, є наступні базові положення:

• По-перше, оцінювач використовує як орієнтир реально сформовані ринком ціни на аналогічні підприємства (акції). За наявності розвиненого фінансового ринку фактична ціна купівлі-продажу підприємства в цілому або однієї акції самий інтегральний ураховує численні фактори, що впливають на величину вартості власного капіталу підприємства. До таких факторів можна віднести співвідношення попиту і пропозиції на даний вид бізнесу, рівень ризику, перспективи розвитку галузі, конкретні особливості підприємства і т. і. Це кінець кінцем полегшує роботу оцінювача, що довіряє ринку.

• По-друге, порівняльний підхід базується на принципі альтернативних інвестицій. Інвестор, вкладаючи гроші в акції, купляє перш за все майбутній доход. Виробничі, технологічні і інші особливості конкретного бізнесу цікавлять інвестора тільки з позиції перспектив отримання доходу. Прагнення отримати максимальний доход на розміщені інвестиції при адекватному ризику і вільному розміщенні капіталу забезпечує вирівнювання ринкових цін.

• По-третє, ціна підприємства відображає його виробничі і фінансові можливості, положення на ринку, перспективи розвитку. Отже, в аналогічних підприємствах повинне співпадати співвідношення між ціною і найважливішими фінансовими параметрами, такими, як доход, дивідендні виплати, об'єм реалізації, балансова вартість власного капіталу. Відмінною рисою цих фінансових параметрів є їхня визначальна роль у формуванні доходу, одержуваного інвестором.

Основною перевагою порівняльного підходу є та, що оцінювач орієнтується на фактичні ціни купівлі-продажу аналогічних підприємств. В даному випадку ціна визначається ринком, оскільки оцінювач обмежується тільки коригуваннями, що забезпечують зіставність аналога з оцінюваним об'єктом. При використанні інших підходів оцінювач визначає вартість підприємства на основі розрахунків.

Порівняльний підхід базується на ретро інформації і, отже, відображає фактично досягнуті результати виробничо-фінансової діяльності підприємства, тоді як доходний підхід орієнтований на прогнози відносно майбутніх доходів.

Іншою чеснотою порівняльного підходу є реальне віддзеркалення попиту і пропозиції на даний об'єкт інвестування, оскільки ціна фактично досконалої операції максимально ураховує ситуацію на ринку.

Разом з тим порівняльний підхід має ряд істотних недоліків, що обмежують його використання в оцінній практиці. По-перше, базою для розрахунку є досягнуті у минулому фінансові результати. Отже, метод ігнорує перспективи розвитку підприємства в майбутньому.

По-друге, порівняльний підхід можливий тільки за наявності доступної різносторонньої фінансової інформації не тільки по оцінюваному підприємству, але і по великому числу схожих фірм, відібраних оцінювачем як аналоги. Отримання додаткової інформації від підприємств-аналогів є достатньо складним процесом.

По-третє, оцінювач повинен робити складні коригування, вносити поправки в підсумкову величину і проміжні розрахунки, що вимагають серйозного обґрунтовування. Це пов'язано з тим, що на практиці не існує абсолютно однакових підприємств. Тому оцінювач зобов'язаний виявити відмінності і визначити шляхи їхньої нівеляції в процесі визначення підсумкової величини вартості.

Таким чином, можливість застосування порівняльного підходу залежить від наявності активного фінансового ринку, оскільки підхід передбачає використання даних про фактично досконалі операції. Друга умова – відвертість ринку або доступність фінансової інформації, необхідної оцінювачу. Третьою необхідною умовою є наявність спеціальних служб, що накопичують цінову і фінансову інформацію. Формування відповідного банку даних полегшить роботу оцінювача, оскільки порівняльний підхід є достатньо трудомістким і дорогим.

Залежно від цілей, об’єкту і конкретних умов оцінки порівняльний підхід передбачає використання трьох основних методів:

• Метод компанії-аналога.

• Метод операцій.

• Метод галузевих коефіцієнтів.

Метод компанії-аналога, або метод ринку капіталу, заснований на використанні цін, сформованих відкритим фондовим ринком. Таким чином, базою для порівняння служить ціна на одиничну акцію акціонерних товариств відкритого типу. Отже, в чистому вигляді даний метод використовується для оцінки міноритарного пакету акцій.

Метод операцій, або метод продажів, орієнтований на ціни придбання підприємства в цілому або контрольного пакету акцій. Це визначає саму оптимальну сферу застосування даного методу оцінки підприємства або контрольного пакету акцій.

Метод галузевих коефіцієнтів, або метод галузевих співвідношень, заснований на використанні рекомендованих співвідношень між ціною і певними фінансовими параметрами. Галузеві коефіцієнти розраховані на основі тривалих статистичних спостережень спеціальними дослідницькими інститутами за ціною продажу підприємства його найважливішими виробничо-фінансовими характеристиками. В результаті узагальнення були розроблені достатньо прості формули визначення вартості оцінюваного підприємства. Наприклад, ціна бензозаправної станції коливається в діапазоні 1,2 – 2,0 місячної виручки. Ціна підприємства роздрібної торгівлі формується таким чином: 0,75 – 1,5 величини чистого річного доходу збільшується на вартість устаткування і запасів, якими розташовує оцінюване підприємство.

В даному розділі буде розглядатися метод компанії-аналога. Це пов'язано з тим, що технології застосування методу компанії-аналога і методу операцій практично співпадають, відмінність полягає тільки в типі початкової цінової інформації: або ціна однієї акції, що не дає ніяких елементів контролю, або ціна контрольного пакету, що включає премію за елементи контролю.

Певну складність представляє ситуація, в якій об'єкт оцінки і метод не співпадають. Наприклад, треба оцінити контрольний пакет підприємства в умовах, коли цінова інформація по аналогах представлена тільки фактично проданими міноритарними пакетами. Отже, в даному випадку оцінювач повинен провести необхідне коригування і збільшити попередню вартість на величину премії за контроль.

Метод галузевих коефіцієнтів поки не отримав достатнього розповсюдження у вітчизняній практиці у зв'язку з відсутністю необхідної інформації, що вимагає тривалого періоду спостереження.

Суть порівняльного підходу при визначенні вартості підприємства полягає в наступному. Вибирається підприємство, аналогічне оцінюваному, яке було недавно продане. Потім розраховується співвідношення між ціною продажу і яким-небудь фінансовим показником по підприємству – аналогу. Це співвідношення називається мультиплікатором. Помноживши величину мультиплікатора на той же базовий фінансовий показник оцінюваної компанії, отримаємо її вартість.

Проте, не дивлячись на уявну простоту, цей метод вимагає високої кваліфікації і професіоналізму оцінювача, оскільки передбачають внесення достатньо складних коректувань для забезпечення максимальної зіставності оцінюваної компанії з аналогами. Крім того, оцінювач повинен визначити пріоритетні критерії зіставності виходячи з конкретних умов, цілей оцінки, якості інформації.

Порівняльний підхід до оцінки бізнесу багато в чому аналогічний методу капіталізації доходів. В обох випадках оцінювач визначає вартість компанії, спираючись на величину доходу компанії. Основна відмінність полягає в способі перетворення величини доходу у вартість компанії. Метод капіталізації передбачає розподіл величини доходу на коефіцієнт капіталізації, побудований на основі загальних ринкових даних. Порівняльний підхід оперує ринковою ціновою інформацією в зіставленні з досягнутим прибутком. Проте в даному випадку доход умножається на величину співвідношення.

Процес оцінки підприємства методами компанії – аналога і операцій включає наступні основні етапи:

1. Збір необхідної інформації.

2. Збір необхідної інформації.

3. Зіставлення списку аналогічних підприємств.

4. Фінансовий аналіз.

5. Розрахунок оцінних мультиплікаторів.

6. Вибір величини мультиплікатора.

7. Визначення підсумкової величини вартості.

8. Внесення підсумкових коректувань.