Висновок до шостого питання:

Таким чином, серце людини, безперервно працюючи, навіть при спокійному способі життя нагнітає в артеріальну систему близько 10 т крові в добу, 4000 т на рік і близько 300 000 т за все життя. При цьому серце завжди точно реагує на потреби організму, підтримуючи постійно необхідний рівень кровотоку.

Пристосування діяльності серця до мінливих потреб організму відбувається за допомогою ряду регуляторних механізмів. Частина з них розташована в самому серці – це внутрішньосерцеві регуляторні механізми. До них відносяться внутрішньоклітинні механізми регуляції, регуляція міжклітинних взаємодій і нервові механізми – внутрішньосерцеві рефлекси. Друга група являє собою позасерцеві регуляторні механізми. У цю групу входять екстракардіальні нервові і гуморальні механізми регуляції серцевої діяльності.

Механізми, що регулюють судинний тонус, можна умовно поділити на: місцеві, периферичні, що регулюють кровоток в окремому органі або тканині незалежно від центральної регуляції, і центральні, які підтримують АТ і системний кровообіг.

7. Лімфа, її склад, кількість, функція. Механізм утворення та руху лімфи по лімфатичних судинах.

Лімфа, склад, функції, механізм утворення і лімфообігу.

Лімфа (від грец. lympha – чиста волога, джерельна вода) – біологічна рідина, що утворюється з інтерстиціальної (тканинної) рідини, що проходить по системі лімфатичних судин через ланцюжок лімфатичних вузлів (в яких вона очищується і збагачується форменими елементами) і через грудну протоку потрапляє в кров.

Механізм утворення лімфи.

Пов'язаний з фільтрацією плазми з кровоносних капілярів в інтерстиціальний простір, в результаті чого утворюється інтерстиціальна (тканинна) рідина. У молодої людини з масою тіла 70 кг в інтерстіціальном просторі міститься близько 10,5 л рідини. Ця рідина частково знову всмоктується в кров, частково надходить у лімфатичні капіляри, утворюючи лімфу. Утворенню лімфи сприяє підвищений гідростатичний тиск в інтерстиціальному просторі і відмінності в онкотичному тиску між кровоносними судинами і інтерстиціальної рідиною (забезпечують щоденне надходження 100 – 200 г білків з крові в тканинну рідину). Ці білки через лімфатичну систему повністю повертаються в кров.

Обсяг лімфи.

В організмі людини становить, в середньому, 1 – 2 л. Розрізняють периферичний лімфу (що відтікає від тканин), проміжну лімфу (що пройшла через лімфатичні вузли) і центральну лімфу (що знаходиться в грудній протоці).

Основні функції лімфи:

1) гомеостатична – підтримання сталості мікрооточення клітин шляхом регуляції обсягу і складу інтерстиціальної рідини;

2) метаболічна – участь у регуляції обміну речовин шляхом транспорту метаболітів, білків, ферментів, води, мінеральних речовин, молекул біологічно активних речовин;

3) трофічна – транспорт поживних речовин (перевага ліпідів) з травного тракту в кров;

4) захисна – участь в імунних реакціях (транспорт антигенів, антитіл, лімфоцитів, макрофагів і АПК).

Склад лімфи.

Лімфа складається з рідкої частини (плазми) і формених елементів. Чим ближче лімфатичні судини до грудного протоку, тим вище в його лімфі вміст формених елементів. Однак і в центральній лімфі формені елементи складають менше 1% її обсягу.

Плазма лімфи.

За концентрації і складу солей близька до плазми крові, володіє лужною реакцією (рН 8.4 – 9.2), містить менше білків і відрізняється від плазми крові за їх складом.

Формені елементи лімфи.

Концентрація формених елементів варіює в межах 2 – 20 тис/мкл (2 – 20х10⁹/л), істотно змінюючись протягом доби або в результаті різних впливів.

Клітинний склад лімфи: 90% лімфоцитів, 5% моноцитів, 2% еозинофілів, 1% сегментоядерних нейтрофілів і 2% інших клітин. Еритроцити в нормі в лімфі відсутні, потрапляючи в неї лише при підвищенні проникності кровоносних судин мікроциркуляторного русла. Завдяки присутності тромбоцитів, фібриногену та інших факторів згортання лімфа здатна згортатися, створюючи згусток.

Регуляція процесу лімфоутворення.

Регуляція процесу лімфоутворення спрямована на збільшення або зменшення фільтрації води та інших елементів плазми крові (солей, білків та ін), здійснюється вегетативною нервовою системою і гуморально-вазоактивними речовинами, які змінюють тиск крові в артеріолах, венулах і капілярах, а також проникність стінок судин. Наприклад, катехоламіни (адреналін і норадреналін) підвищують тиск крові у венулах і капілярах, тим самим збільшують фільтрацію рідини в інтерстиціальний простір, що посилює утворення лімфи. Місцева регуляція здійснюється метаболітами тканин і біологічно активними речовинами, які виділяються клітинами, в тому числі, ендотелієм кровоносних судин.

Особливості коронарного кровообігу.

Поперечносмугаста мускулатура серця на відміну від скелетної характеризується високим споживанням енергії аеробного походження, що зумовлює значну потребу міокарда в інтенсивному кровопостачанні. Доставка артеріальної крові в міокард здійснюється вінцевими (коронарними) артеріями, які, розгалужуючись і широко анастомозуючи у всіх шарах і відділах серця, утворюють густу мережу капілярів і практично кожне м'язове волокно забезпечено власною обмінною судиною. Венозний відтік від міокарда здійснюється через широкий вінцевий (коронарний) синус, що відкривається в порожнину правого передсердя. У стані функціонального спокою у дорослої людини коронарний кровоток становить 60 – 70 мл/100г/хв. Від загального серцевого викиду кровопостачання міокарда становить 4 – 5%, тобто в середньому 200 – 250 мл/хв. В умовах інтенсивної фізичної роботи, коли відбувається активація серцевої діяльності, об'ємна швидкість кровотоку в серцевому м'язі зростає, досягаючи 350 – 400 мл/100г/хв. (функціональна гіперемія). Коронарний кровоток істотно змінюється в залежності від періоду серцевого циклу. У період систоли шлуночків інтенсивність коронарного кровотоку (особливо в міокарді лівого шлуночка) знижується, а під час діастоли збільшується. Описані періодичні коливання пояснюються двома основними причинами: перша з них обумовлена ​​пульсуючим характером тиску в аорті, а друга (основна) – змінами напруги в стінці міокарда. У систолу, коли ця напруга значно зростає, здавлюються судини середнього і внутрішнього шарів міокарда, рух крові в лівій коронарній артерії утруднено. У діастолу напруга в міокарді падає, прохідність судин відновлюється і кровоток збільшується. Незважаючи на виражене зниження кровотоку під час систоли, метаболічні потреби міокарда при нормальній частоті скорочень серця повністю задовольняються за рахунок ряду функціональних особливостей:

1) високою екстракцією кисню міоглобіном м'яза серця (до 75%);

2) високою об'ємною швидкістю кровотоку в міокарді;

3) високою розтяжністю коронарних судин;

4) фазними коливаннями кровотоку у венах серця протилежної спрямованості, а саме прискоренням відтоку крові в систолу і уповільненням його в діастолу.

Регуляція вінцевого кровообігу. Представлена ​​місцевими та дистантними механізмами. Для судин міокарда характерна висока вираженість базального тонусу, а також міогенна метаболічна активність гладких м'язових клітин (ГМК). Діапазон ауторегуляції кровотоку в серцевому м'язі знаходиться в межах 70 – 160 мм рт.ст. Метаболічна регуляція коронарних судин проявляє найбільшу активність по відношенню до тканинному рО₂, концентраціям аденозину і метаболітам макроергічних сполук.

Питання про характер нервової регуляції коронарного кровообігу не до кінця зрозуміле. Вважають, що симпатичні адренергічні нервові волокна викликають у ряді випадків (фізична робота, стенічні негативні емоції) розширення вінцевих судин і збільшення кровотоку в міокарді. Поряд з цим в інших умовах (астенічні негативні емоції, біль і т. п.) спостерігаються симпатичні коронарозвужувальні ефекти. Причини таких протилежних впливів пов'язують з виборчою «настройкою» чутливості α- і β-адренорецепторів, широко представлених в ГМК коронарних судин, а також з концентрацією катехоламінів, які в залежності від «дози – ефекту» втручаються в метаболізм ГМК і інтерстиціальної тканини. Парасимпатичні холінергічні впливи швидше за все опосередковано, пригнічуючи скоротливу активність серцевого м'яза, знижують її метаболічні потреби і тим самим призводять до зниження кровопостачання міокарда.

Особливості легеневого кровообігу. Найважливішою особливістю організації кровопостачання легенів є його двокомпонентний характер, оскільки легені одержують кров з судин малого кола кровообігу і бронхіальних судин великого кола кровообігу. Функціональне значення судинної системи малого кола кровообігу полягає в забезпеченні газообмінної функції легень, тоді як бронхіальні судини задовольняють власні циркуляторно-метаболічні потреби легеневої тканини.

Інтенсивність кровопостачання легенів безпосередньо залежить від інтенсивності вентиляції альвеол.

Велика розтяжність легеневих судин визначає ще одну важливу функціональну особливість цього регіону, яка полягає в здатності депонувати кров і тим самим охороняти легеневу тканину від набряку при збільшенні хвилинного об'єму кровотока. Кров надходить в легеневій стовбур з правого шлуночка під тиском 25 – 30 мм.рт.ст. в систолу і 5 – 10 мм.рт.ст. в діастолу. Низький АТ оберігає легені від набряку. У малому колі практично немає перепаду тиску між артеріальної і венозної частиною капілляров. Час легеневого кровообігу складає 10 – 12сек. Легеневі капіляри широкі і короткі, тим самим забезпечується оптимальний газообмін.

Інтенсивність кровообігу залежить від фаз дихання, вона зменшується на видиху і збільшується при вдиху. В легеневій тканині широко представлені артеріовенозні анастомози, які оберігають легені від набряку. У капілярах малого кола кровообігу не відбувається обмін рідини і розчинених в ній речовин з навколишніми тканинами.

Особливості мозкового кровообігу. Кров по мозковим судинам тече безперервно, без пульсації, це визначається постійним об'ємом черепної коробки і вигинами мозкових артерій. Між артеріолами і венулами відсутні анастомози. Майже всі капіляри мозку постійно відкриті, відсутні «чергові» капіляри. Кількість капілярів залежить від інтенсивності метаболізму. У сірій речовині кори головного мозку капілярів значно більше, ніж у білій. Кров відтікає від мозку, надходить у вени, які утворюють синуси у твердій мозковій оболонці. Венозна система мозку не виконує ємнісної функції.

Регуляція кровообігу при фізичній роботі. Фізична робота значно відбивається на функції серця, тонусу кровоносних судин, величини АТ. Збільшені при фізичній активності потреби організму в кисні задовольняються вже в дорабочий період, наприклад, вид спортивного залу, виробнича обстановка сприяють підготовчій перебудові роботи серця і кровоносних судин, в основі якої лежать умовні рефлекси. Спостерігається посилення умовнорефлекторної роботи серця, надходження частини депонованої крові в коло кровообігу, збільшення викиду адреналіну з надниркових залоз і в результаті цього стимуляція роботи серця, звужуються судини внутрішніх органів, підвищується артеріальний тиск, збільшується кровоток через серце, мозок, легені. Адреналін також збуджує симпатичну нервову систему, вона посилює діяльність серця, підвищує артеріальний тиск. При фізичній активності кровопостачання в м'язах зростає в кілька разів, так як в м'язах йде інтенсивний обмін речовин, в результаті збільшується концентрація метаболітів (СО₂, молочна кислота), які розширюють артеріоли і капіляри. Незважаючи на це АТ не падає, хоча збільшується просвіт судин працюючих м'язів, так як в цей час проявляються пресорні рефлекси в результаті збудження механорецепторів дуги аорти і каротидних синусів, що і підтримує АТ на високому рівні.

Скелетні м'язи, при своєму скороченні, механічно здавлюють тонкостінні вени, що збільшує венозне повернення крові до серця. Підвищена активність нейронів дихального центру в результаті наростання вуглекислого газу в організмі призводить до збільшення глибини і частоти дихання, що в свою чергу збільшує негативне внутрішньогрудний тиск, а це сприяє збільшенню венозного повернення крові до серця.

При інтенсивній фізичній роботі МОК може становити 30 літров і більше, це в 5 – 6 разів більше, ніж у стані спокою, систолічний об'єм 150 – 200мл, пульс до 200 уд. в хв., АТ до 200 мм.рт.ст. а швидкість кругообігу збільшується в 4 рази.