4. Сучасна гносеологія як методологія наукового пізнання.

Зі збільшенням обсягів і масштабів наукових знань, а також поглибленням наукового пізнання в розкритті законів та зако¬номірностей функціонування реального природного і соціально¬го світу у вчених все більше виникає потреба проаналізувати ті засоби і методи, які допомагають отримувати нові знання.

Гносеологія включає три розділи:

1) онтологія (грецьке antos - буття + logos - вчення) - це вчення про буття, яке досліджує загальні основи, принципи буття, його структуру і закономірність;

2) аксіологія - вчення про природу моральних, естетичних та інших цінностей, їх зв ’ язки між собою та особистістю людини;

3) методологія наукового пізнання - вчення про способи організації та побудови теоретичної й практичної діяльності людини, формування динаміки пізнання нових процесів.

Кожна сфера людської діяльності поряд з універсальними мп< і гііецифічніособливостітавідповіднуметодологію. Специ- фі'іішми особливостями наділена і методологія науки - сфери розумової діяльності людства. Вона вивчає перш за все можли¬вості та межі застосування сукупності загальних та конкретних методів пізнаніія. Методологія як спеціальний розділ гносеології вивчає і досліджує ((юрми та методи наукового пізнання.

Методологія походить від грецького слова methodes- пізнан¬ня і logos - вчення. Отже, це вчення про наукові методи та су¬купність прийомів і способів дослідження, про правила мислення при створенні теорії науки, її філософська теоретична основа.

В основі будь-якого дослідження лежить задум (ідея) дос¬лідника. У філософському розумінні ідея - це продукт людсь¬кого мислення, форма відображення дійсності, в ній міститься усвідомлення мети пізнання, перспектив дослідження та його практичне значення. Ідеї народжуються з практики спостере¬ження навколишнього світу і потреб життя.

Нові ідеї - це якісний стрибок думки за межі сприйнятих почуттями даних і становлять нові цілі пізнання (за Кантом).

Складність, багатогранність і міждисциплінарний статус будь-якої наукової проблеми спонукає необхідність на вивчен¬ня у системі координат, що задається різними рівнями методо-логії науки.

Головна мета методології як науки - вивчення та аналіз методів, засобів, прийомів, за допомогою яких отримують нові знання в науці, як на емпіричному, так і на теоретичному рівнях пізнання.

Методологія обумовлена видами людської діяльності й у конкретному її розумінні проявляється декілька аспектів інтер¬претації цього поняття.

В сучасному наукознавстві відокремлюють три види людсь¬кої діяльності:

• пізнавальну, яку вивчає гносеологія;

• оцінювальну, яку досліджують аксіологи;

• практичну, яку вивчає праксеологія, галузь наукового дос¬лідження, що вивчає загальні умови та методи ефективної орга¬нізації людської діяльності.

Тобто, сучасна методологія може бути представлена як по¬стійне вдосконалення комплексу знань про методологію, оріє¬нтовану на види людської діяльності, включаючи такі складові; принципи; методи; теорію та методологічну орієнтованість на вид діяльності.

У практиці ці складові методології отримали назви: мето¬дологія пізнання (гносеометодологія); методологія оцінки (ак- сіометодологія); методологія практики (праксеометодологія) (схема 4.1).

Методологія оцінки (аксіометодологія)

• принципи оцінки

• методи оцінки

• теорія оцінки

• методологічно орієнтовані оцінки (конкретно-орієнтоване)

Методологія пізнання (гносеометодологія)

• принципи пізнання

• методи пізнання

• теорія пізнання

• методологічно орієнтоване знання (конкретно-орієнтоване)

Методологія практики (праксеометодологія)

• принципи практики

• методи практики

• теорія практики

• методологічно орієнтована практика (конкретно-орієнтоване Але, оскільки об’єктами методології є природа, суспільство і людина, які переплітаються і впливають одне на одного, то абсолютної межі між зазначеними видами методології не існує, бо єдність світу передбачає також методологічну єдність його пізнання, перетворення і оцінку.

У практиці наукового дослідження використовують три види методології:

1) філософську (фундаментальну) - систему діалектичних методів, які є найзагальнішими і діють на всьому полі науково¬го пізнання, конкретизуючись і через загальнонаукову і через часткову методологію;

2) загальнонаукову методологію, що застосовується в пере¬важній більшості наук і базується на загальнонаукових мето¬дах досліджень: історичному, логічному, системному, кіберне¬тичному, моделюванні тощо;

3) частково наукову методологію, що складає специфічні методи дослідження конкретної науки.