Розділ 8. ФІЗІОЛОГІЯ ШКІРИ

Шкіра є зовнішньою оболонкою, яка вкриває все тіло тварини. Вона складається з трьох шарів: епідермісу (надшкір’я),основи шкіри (власне шкіри) та підшкірного шару (рис. 88).

Рис. 88. Напівсхема будови волосатої шкіри:

І — епідерміс; II — основа шкіри; III — підшкірний шар; IV — вкриваюче волосся; V — сальна залоза; VI — потова залоза; VII — зміна волосся; 1 — стрижень волоса; 2 — корінь волоса; 3 —цибулина волоса; 4 — сосочок волоса; 5 — волосяна сумка; 6 — коренева піхва; 7 — сальна залоза у розрізі; 8 — потова залоза у розрізі; 9 — піднімач волоса; 10 — новий волос; 11 — нерв; 12 — артерія; 13 — вена; 14 — «линяючий» волос; а — поверхневий, або роговпй, шар епідермісу: б — його глибокий, або виробляючий, шар; в — сосочковий і г — сітчастий шар дерми; д — жирова тканина підшкірного шару

283

Фізіологія сільськогосподарських тварин

Епідерміс — поверхневий шар шкіри — вкритий багатошаровим епітелієм. На поверхні епідермісу містяться зроговілі без’ядерні клітини, а під ними ростковий шар, клітини якого здатні розмножуватись. Клітини зовнішнього рогового шару захищають тіло від пошкоджень і постійно відокремлюються у вигляді лусочок, утворюючи лупу. Це сприяє очищенню шкіри від бруду, бактерій і паразитів.

Основа шкіри побудована з сполучної тканини. Вона складається з сосочкового та сітчастого шарів. В основі шкіри розгалужені кровоносні судини та нервові закінчення. Цей шар у шкірі найбільш розвинутий.

Підшкірний шар побудований з пухкої сполучної тканини. У ньому відкладаються запаси жиру. Він також захищає організм від охолодження.

У ссавців шкіра вкрита волоссям, у птиць — пір’ям, у риб та рептилій — лускою. Шкіра, знята з забитої тварини, складається з основи шкіри й епідермісу. Маса шкіри великої рогатої худоби 20–40 кг, або 6–8% загальної маси тіла, у грубововних овець (без руна) — 5–7%, у тонкорунних — 7,3% (Троїцький І. А., 1948). У новонароджених телят на шкіру припадає 11–12% маси тіла.

На різних ділянках тіла товщина шкіри неоднакова. На шиї, спині, бокових ділянках тіла вона товща, ніж на животі, вим’ї та кінцівках. Товщина шкіри великої рогатої худоби досягає 4,5–6 мм, у овець — 0,7–2 мм, у свиней (без підшкірного сала) — 0,6–3 мм.

Стан шкіри залежить від умов годівлі й утримання тварин. По шкірі можна судити про здоров’я тварини.

ФУНКЦІЇ ШКІРИ

Шкіра захищає організм від безпосередньої дії фізичних, хімічних і біологічних подразників, а також від висихання. Шкіра тварин є фізичним бар’єром, який не дозволяє шкідливим агентам проникати в організм. У шкірі та на її поверхні є ще й хімічний бар’єр. Кисла реакція поверхні шкіри (рН близько 6,0) гальмує розвиток патогенних мікробів.

Шкіра захищає організм від несприятливих впливів ультрафіолетових променів. Пігменти, які містяться в ній, затримують їх.

284

Розділ 8. Фізіологія шкіри

Чутливість до проміння сонячного спектра у альбіносів вища,, ніж у тварин з пігментованою шкірою. Через непошкоджену шкіру мікроби не проникають в організм. У шкірі розміщені специфічні рецептори, якими сприймаються різні подразнення. Завдяки їм тварина відчуває дотик, тиск, температуру, біль, Це дає можливість тварині при участі рефлексів краще орієнтуватися в навколишньому середовищі і захищати себе від різних несприятливих впливів. У шкірі закінчуються нервові гілки рухових, судинно-рухових і секреторних нервів. Через рецептори шкіри можна впливати на функцію багатьох внутрішніх органів, а також підвищувати стійкість організму. Подразнення рецепторів шкіри впливає на кров’яний тиск і дихання, серцеву діяльність, просвіт судин. На цьому ґрунтується застосування купання в холодній воді, масаж шкіри, голковколювання тощо.

Шкіра виконує терморегулюючу функцію. У ній міститься велика кількість судин, при переповненні яких кров’ю значно зростає тепловіддача. До 80% тепла виділяється через шкіру. Віддача тепла відбувається переважно (до 70%) за рахунок теплопровідності та тепловипромінювання. Значна частина тепла виділяється з організму і при потовиділенні. На випаровування 1 г поту з поверхні шкіри втрачається 2,42 кДж.

Деякою мірою шкіра бере участь у газообміні, хоча розміри дихальних функцій її у вищих теплокровних тварин дуже незначні. До 1% кисню може надходити в організм через шкіру.

Шкіра є органом виділення. Через її пори і потові залози виділяється з організму вода, аміак, сечовина, молочна кислота, мінеральні солі.

У шкірі інтенсивно відбувається обмін речовин, синтезується глікоген, утворюється сахар, лізоцим та імунні тіла, а також синтезується вітамін D. Шкіра виконує внутрішньосекреторну функцію, виділяючи в кров або лімфу гормонота гістаміноподібні речовини. Порушення цих функцій призводить до серйозних захворювань тварин.

Шкіра — це депо крові (до 10%), води, мінеральних речовин. Вона проникна для ряду хімічних речовин. Ці речовини надходять у тканини тіла крізь отвори її сальних і потових залоз. Так проникає йодистий калій. Деякі електроліти важко проходять крізь шкіру, а вода майже не проникає. Речовини, які розчиняють жир і ліпоїди, проникають легше у шкіру: спирт, ефір, ацетон, хлороформ. Крізь шкіру надходять розчинені у воді гази (кисень, сірководень).

285

Фізіологія сільськогосподарських тварин

Залози шкіри. Потові залози прості, трубчасті. Вони складаються з секреторного відділу, розміщеного у сітчастому шарі власне шкіри, та вивідної протоки. Найчастіше вивідна протока відкривається у волосяні сумки вище від протоки сальних залоз або безпосередньо на вільній поверхні епідермісу потовими порами (на місцях, де немає волосся). Зовні потові залози оточені густою сіткою кровоносних судин

інервовими сплетеннями (симпатичної нервової системи). Кількість цих залоз на шкірі у різних видів тварин неоднакова. На 1 см2 поверхні шкіри у коня буває близько 1500 потових залоз, у великої рогатої худоби понад 2500 і в овець — 500. Більше їх є в місцях, де тонка шкіра: на вушних раковинах, медіальному боці передпліччя і гомілки, вентральних частинах грудної і черевної стінок. У кози і кроля потові залози розвинуті слабо. У собак та кішок вони розміщені на м’якушах лап (останні дані свідчать, що потові залози у собак є на всій поверхні шкіри). Деякі тварини зовсім не мають цих залоз (кріт та ін.).

Потовиділення найбільше виражено у коня та вівці. За добу у коня може виділитися понад 2 л поту. На кількість виділеного поту впливає температура навколишнього середовища (влітку поту виділяється більше, ніж взимку), кількість випитої води, вологості повітря, а також інтенсивності фізичної роботи. Утворення поту відбувається в клітинах секреторного епітелію потових залоз.

Склад поту у коня: питома вага поту у коня — 1,021; в’язкість — 1,2; вміст води — 94%; білків — 0,7%; альбумінів — 0,15%; глобулінів — 0,55%; загального азоту — 281 мг%; сечовини — 0,14% і золи — 5%.

Усухому залишку поту втричі більше неорганічних сполук, ніж органічних. Зольна частина його містить хлористий натрій (солонуватий смак поту), хлористий калій, солі кальцію, сірчанокислі й фосфорнокислі сполуки. Хлоридів у поті 180–190 мг %. їх кількість змінюється і залежить від кліматичних умов. З потом виділяються пігменти й вітаміни. До складу поту, крім білків, входять продукти їх розпаду: сечовина, сечова кислота, аміак, креатинін та ін. Значно збільшується виділення поту при захворюванні нирок. Наявність у ньому альбумінів призводить до спінювання кінського поту. Реакція кінського поту слабокисла. Запах поту специфічний у різних тварин

ізалежить від наявності в ньому летких жирних кислот. Потовиділення підтримує сталість осмотичного тиску крові, бо з потом виділяються продукти обміну, вода та мінеральні речовини.

286