Розділ 1. Кров і лімфа

У регуляції кровотворення значне місце займає нервова система. Подразнення блукаючого нерва супроводжується збільшенням еозинофілів, а подразнення симпатичного нерва підвищує кількість нейтрофілів.

Згідно з даними В. М. Черніговського (1953), кістковий мозок та інші органи кровотворення мають рецептори, які сприймають зміни хімічного складу крові. Так, тривале перебування на висоті 3–4 км призволить до кисневого голодування, накопичення продуктів обміну, внаслідок чого число еритроцитів помітно збільшується порівняно з нормою.

На склад крові впливають також залози внутрішньої секреції. Гормон передньої частки гіпофіза — соматотропін збільшує кількість нейтрофілів і зменшує кількість еозинофілів.

Андрогени (чоловічі статеві гормони) стимулюють, а естрогени (жіночі статеві гормони) гальмують еритропоез. Відмічено умовнорефлекторну регуляцію складу крові.

ГРУПИ КРОВІ

Знання груп крові потрібно для її переливання. При значних втратах крові, анеміях, опіках, отруєннях лише своєчасне переливання крові може врятувати життя людини чи тварини.

Вперше переливання крові провів у 1666 р. англійський анатом Р. Лоуер одного собаки іншому, а через рік французький учений Ж. Дені перелив кров ягняти хворому юнаку, який видужав.

Перше переливання крові однієї людини іншій зробив англійський акушер Бландель (1819). У Росії таке переливання провів петербурзький акушер Г. Вольф у 1832 р. Однак подібні маніпуляції нерідко закінчувались смертю хворих. Причина смерті — склеювання еритроцитів донора (того, від кого беруть кров) плазмою реципієнта (того, кому переливають кров). При цьому клубочки еритроцитів викликають закупорку кровоносних судин головного мозку, серця, легень та інших паренхіматозних органів, і, як наслідок, хворі гинули.

Так тривало до 1901 р., коли австрійський учений Карл Ландштейнер установив три групи крові, а його учні де Кастелло і Стурлі (1902) відкрили четверту групу. Остаточна класифікація основних

47

Фізіологія сільськогосподарських тварин

груп крові у людини була оформлена чеським ученим Я. Янським (1907).

В основі розподілу крові на групи лежить наявність в еритроцитах аглютиногенів (антигенів), позначених латинськими буквами А і В, а в плазмі або сироватці аглютинінів (антитіл), позначених грецькими буквами і .

У зв’язку з цим кров людей розподіляється на чотири групи (табл. 9).

Аглютинація, тобто склеювання еритроцитів, настає при зустрічі одноіменних факторів А з , В з .

З таблиці 9 видно, що до І (0) групи відносять кров, еритроцити якої не мають аглютиногенів, тому не склеюються сироватками крові інших груп. Люди з І групою крові — універсальні донори, від них можна переливати кров людям з усіма групами. А сироватка крові І групи через наявність у ній аглютинінів і склеює еритроцити всіх груп, за винятком власної.

Еритроцити IV (АВ) групи, в яких є аглютиногени А і В, склеюються сироватками всіх груп, а сироватка цієї групи не склеює еритроцити жодної групи. Особи IV групи є універсальними реципієнтами, їм можна переливати кров людей усіх чотирьох груп.

Групи II і III займають проміжне положення. Еритроцити II групи склеюються сироваткою І і III груп, а еритроцити III групи — групами І і II.

Примітка. Насправді еритроцити людини мають значно більше аглютиногенів, ніж це показано в таблиці, але для першого переливання крові досить знати основні два аглютиногени — А і В.

48

Розділ 1. Кров і лімфа

Сумісність крові представлена на рис. 9. За хімічною природою аглютиногени А і В є складними білками, в простетичну групу яких входять ацетоглюкозамін і гіалуронова кислота. Аглютиніни і — білки з групи глобулінів.

Необхідно пам’ятати: головним

Рис. 9. Схема сумісності груп крові при переливанні крові є те, щоб еритроцити донора не склеїлись сироваткою (плазмою) реципієнта. Тому перед кожним переливанням

крові потрібно поставити пробу на індивідуальну сумісність.

Групи крові у людей розподіляються так: І група 40–50%, II група — 30–40%, III група — 10–20%, IV група — 5%.

Удітей групи крові не завжди співпадають з групами крові їх батьків. Якщо у батька, наприклад, І група, а у матері — IV, то народжені діти будуть мати II або III групу. Однак, коли в обох батьків І група, то й у їх дітей також буде І (табл. 10). Протягом життя групи крові не змінюються.

Усільськогосподарських тварин групи крові ще не повністю вивчені. Згідно з даними окремих авторів, у коней установлено чотири

Таблиця 10

Передача крові різних груп за спадковістю

49

Фізіологія сільськогосподарських тварин

групи крові, у великої рогатої худоби — три, у свиней — чотири групи. Враховуючи, що у сільськогосподарських тварин групова належність крові виражена слабо, тому при переливанні крові в кожному випадку ставлять пробу на сумісність крові донора і реципієнта. З цією метою беруть предметне скельце, наносять краплину сироватки крові реципієнта і змішують з еритроцитами донора.

Якщо аглютинація не настала, кров такого донора можна переливати реципієнту.

Не так давно в оболонці еритроцитів відкрито значну кількість антигенних факторів, які при переливанні крові, з’єднуючись з однойменними антитілами плазми, дають реакцію аглютинації, або гемолізу. Таких факторів у великої рогатої худоби установлено близько 100, у коней — 10, свиней — 50, овець — 26 та у мулів — 11.

Антигенні фактори об’єднуються в групи. У великої рогатої худоби знайдено одинадцять груп — А, В, С, D, F і т.п. Найбільшою є група В, в якій нараховується 27 антигенних факторів.

Установлення антигенних факторів широко застосовується при переливанні крові, визначенні походження тварин, їх продуктивності та резистентності.

РЕЗУС-ФАКТОР

Даний фактор відкрито у 1940 p. К. Ландштейнером та І. Віннером у еритроцитах мавп макак-резус (Масасus rhesus). 85% людей цей фактор (аглютиноген) мають — вони резус-позитивні (Rh+), а 15% — не мають — вони резус-негативні (Rh–).

Якщо кров донора з Rh+ перелити реципієнту Rh–, то у такого реципієнта утворюються ангирезус-аглютиніни. Повторне переливання такій людині резус-позитивної крові може викликати аглютинацію еритроцитів донора з дальшим їх гемолізом. Резус-фактор потрібно враховувати і при переливанні крові вагітним жінкам.

При шлюбі Rh+ чоловіка з Rh– жінкою плід часто успадковує Rh+ фактор батька. Кров такого плода викликає в організмі матері утворення антирезус-аглютинінів, які через плаценту проникають у кров плода і руйнують його еритроцити. В такому випадку жінкам в резуснегативним фактором можна переливати тільки резус-негативну кров.

Резус-несумісність при вагітності зустрічається один раз на 700 родів (Косицький Г. І., 1985).

50

Розділ 1. Кров і лімфа

ЛІМФА

Лімфа — рідка тканина організму, світло-жовтуватого кольору, що знаходиться в лімфатичних судинах і вузлах.

За складом вона подібна до крові. Питома вага її 1,023–1,025. Кількість білків у лімфі 3–4%, тоді як у крові 6–8%. Осмотичний тиск та рН майже такі, як і в крові.

З формених елементів у лімфі є лімфоцити, моноцити та еозинофіли. Склад її не постійний і змінюється залежно від обміну речовин. Так, після прийняття їжі лімфатичні судини кишок наповнюються емульгованим жиром і стають подібними до судин з молоком, чому і називаються молочними.

Основною функцією лімфи є повернення білків з міжклітинної та міжтканинної рідини у кров. Вона бере участь у перерозподілі води, утворенні молока, сприяє виведенню з організму продуктів обміну.

Утворення лімфи залежить від гідростатичного тиску в капілярах та їх проникності, а також від онкотичного тиску крові.

Речовини, які підвищують проникність ендотелію капілярів, називаються лімфогенними. До них належать гістамін, альбумози, пептони, жовч, екстракти з м’язів. Багато гістаміну є в отрутах бджоли й оси, тому укуси їх супроводжуються набряками.

Введення в кров глюкози, гіпертонічних розчинів солей також підсилює лімфоутворення, тому що вони підвищують осмотичний і гідростатичний тиск крові. При підвищенні онкотичного тиску в капілярах, який залежить від кількості білків, лімфоутворення зменшується.

Об’єм міжклітинної рідини збільшується і при скороченні м’язів. Причина цього — підвищення кров’яного тиску з дальшим посиленням ультрафільтрації, з одного боку, і збільшенням проникності капілярів під впливом продуктів обміну, з другого.

Білки, жири, вуглеводи, кисень, вітаміни, вода, макрота мікроелементи з капілярів надходять у міжклітинну рідину, а звідти в клітини.

Міжклітинна рідина виконує роль посередника між кров’ю і клітинами організму. Отже, вона утворюється з складових частин крові та продуктів обміну. Міжклітинна рідина постійно рухається. Одна частина її проникає у венозну частину капілярів, де гідростатичний тиск менший порівняно з тиском в артеріальних капілярах, а друга — в лімфатичні капіляри і далі в лімфатичні судини, де вона називається лімфою (рис. 10).

51

Фізіологія сільськогосподарських тварин

Рис. 10. Схема лімфообігу:

1 — вена; 2 — кровоносні капіляри; 3 — артерія; 4, 8 — лімфа; 5 — клітини; 6 — лімфатичні капіляри; 7 — лімфатичний вузол; 9 — лімфатична судина

Лімфа з правого боку шиї, правої передньої кінцівки та грудної клітки стікає в протоку і далі в праву підключичну вену. З решти організму, у тому числі і з внутрішніх органів, лімфа збирається в грудну протоку, яка впадає на місці з’єднання лівої яремної та підключичної вен.

Переміщення лімфи в 10 разів повільніше за рух крові. Зумовлюється воно — різницею між тиском у лімфатичних капілярах та порожнистих венах. Переміщенню лімфи сприяє також скорочення стінок лімфатичних судин і скелетних м’язів, від’ємний тиск у грудній порожнині, присисна дія серця. Пересуванню лімфи вперед, у напрямі вен, сприяє наявність у лімфатичних судинах клапанів.

У нижчих хребетних (риби, амфібії, рептилії) є так звані лімфатичні серця, які являють собою розширення лімфатичних судин. Завдяки наявності м’язів ці серця ритмічно скорочуються і переміщують лімфу в одному напрямку, як і звичайне серце перекачує кров. Найбільше лімфатичних сердець є у хвостатих амфібій (до 100 пар). У жаб їх дві пари: передня розміщена позаду поперекових відростків третього хребця, друга — по обидва боки від верхівки куприкової кістки.

По ходу лімфатичних судин розміщені спеціальні утворення овальної форми — лімфатичні вузли. Зовні вони вкриті сполучнотканинною капсулою, від якої в середину відходять трабекули, між якими знаходиться ретикуло-ендотеліальна тканина. Лімфатичні вузли виконують захисну функцію. Тут відбувається фільтрація лімфи, знешкоджуються токсини, утворюються лімфоцити, які знищують мікробів.

При багатьох інфекційних хворобах лімфатичні вузли збільшуються в об’ємі.

52

Розділ 1. Кров і лімфа

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

1.Що таке кров?

2.Функції крові.

3.Склад і властивості крові.

4.Які існують буферні системи крові, їх значення.

5.Склад плазми крові.

6.Клітини крові та їх функції.

7.Яка кількість крові у різних видів тварин?

8.Значення лейкоцитів, еритроцитів і тромбоцитів.

9.Що таке лейкоцитоз і лейкопенія?

10.Що таке лейкоцитарна формула?

11.Як і з якою метою визначається лейкоцитарна формула крові?

12.Значення різних форм лейкоцитів.

13.Яка роль гемоглобіну?

14.Сполуки гемоглобіну та метод, що дозволяє їх визначити.

15.Швидкість осідання еритроцитів.

16.З якою метою визначається швидкість осідання еритроцитів?

17.Суть процесу зсідання крові.

18.Суть явища фагоцитозу і ким воно було відкрите?

19.Які фактори впливають на кількість еритроцитів і гемоглобіну.

20.Що таке плазма і сироватка крові?

21.Що таке резус-фактор?

22.Значення резус-фактора в акушерстві та переливанні крові.

23.Назвіть аглютиногени в еритроцитах і аглютиніни у плазмі крові, за рахунок яких кров людей ділиться на 4-ри класичні групи.

24.Що таке лімфа та її значення?

25.Регуляція складу крові.

26.Яке значення білків крові?

27.3начення онкотичного, осмотичного тиску і реакції крові.

28.Що таке еритропоетин та яке його фізіологічне значення?

53