16.Політичні вчення Відродження

Доба відродження (Ренесанс) (14-16 ст.) - історичний процес ідейного і культурного розвитку напередодні ранніх буржуазних революцій. Її елементи починають виявлятися на пізній стадії феодалізму й обумовлені його розпадом. Мислителі епохи Відродження постійно зверталися до духовної спадщини античності, активно її відроджували й використовували.

Найбільш відомим представником був італійський мислитель Нікколо Макіавеллі. Він відокремлює політику від теологічних та релігійних уявлень. Політику визначає не Бог чи мораль, а сама практика, природні закони життя та людська психологія.

Представники:

• Нікколо Макіавеллі (відокремлення політики від теології),

• Жан Боден (осередок держави - сім’я, теорія державного суверенітету),

• Томас Мор (суспільство - багаті проти бідних),

• Томмазо Кампанелла (причиною всіх бід є приватна власність)

17.Політичні погляди н. Макіавеллі

Нікколо Макіавеллі (1469-1527) - найвідоміший італійський мислитель доби Відродження. Найвідоміший політичний трактат – "Правитель". Також відомі праці: "Роздуми про першу декаду Тіта Лівія" та "Флорентійські літописи".

Макіавеллі відокремлює політику від теологічних та релігійних уявлень. Політику визначає не Бог чи мораль, а сама практика, природні закони життя та людська психологія. Метою держави є забезпечення кожному вільного користування майном і безпеки. Для цього приймаються закони і призначаються покарання.

Макіавеллі розрізняє монархію, аристократію і народне правління, спотворенням яких є тиранія, олігархія та охлократія.

Принципово іншими є його погляди, подані у трактаті «Правитель». В ньому змальовує ідеальний образ правителя та рекомендації щодо того, як йому здійснювати і зміцнювати свою владу.

Макіавеллі стверджував, що заради досягнення політичних цілей правитель може використовувати будь-які засоби. По суті справи, відмежування політики від моралі перетворилось у проповідь Макіавеллі аморалізму в політиці. Відтоді аморальна політика за принципом «мета виправдовує засоби» дістала назву «макіавеллізм».

Така позиція була зумовлена бажанням об’єднати роздрібнену тогочасну Італію, що міг зробити на думку Макіавеллі тільки сильний правитель (на його думку Чезаре Борджіа). По суті справи, мислитель виправдовував тиранію стосовно тогочасних італійських умов.

Щоправда, правитель має опікувати підданих і не повинен без крайньої потреби вдаватись до їх утисків. Свої дії він має спрямовувати так, щоб вони сприймалися як благодійництво. На думку мислителя, самозбереження і зміцнення політичної влади будь-якими засобами є домінуючим інтересом державності.

18.Політичні погляди ж. Бодена

Вчення Жана Бодена (1530—1596) виникли у боротьбі за формування сильної центалізованої держави у Франції. Погляди на державу, та шляхи зміцнення монархічної влади він виклав у праці «Шість книг про республіку».

Осередком держави у Бодена виступає сім'я. За своїм статусом глава сім'ї є відображенням державної влади. Держава виникає в результаті угоди, і її мета полягає у гарантуванні миру, захисту від зовнішнього нападу, піклування про щастя індивіда. Не повинно бути жодних причин для виступів проти держави, бо вона суверенна.

Найвагоміший внесок Бодена - розробка теорії державного суверенітету. Суверенітет він розуміє як абсолютну, постійну й неподільну владу.

• Абсолютність суверенітету буде тоді, коли суверенна влада не знатиме ніяких обмежень для виявів своєї могутності.

• Постійність суверенітету буде тоді, коли суверенна влада існуватиме незмінно невизначено тривалий час.

• Неподільність суверенної влади проявляється в тому, що не може бути ніяких органів, які стояли б над або поряд з нею.

Боден виокремлює такі п'ять основних ознак суверенітету: видання законів, обов'язкових для всіх; вирішення питань війни і миру; призначення посадових осіб; дія як суду в останній інстанції; помилування.

Проте суверенітет є абсолютним лише у сфері діяльності державної влади. Він не поширюється на відносини, зумовлені божественними і природними законами, приватною власністю.

Боден віддає перевагу суверенній, тобто абсолютній, монархії. На його думку, вона є найприроднішою з усіх форм. Аристократичні елементи - правитель призначає на посади лише знатних і багатих. Демократичні елементи - відкриття монархом доступу до посад всім вільним і розумним індивідам. Найкращою, є така держава, в якій суверенітет належить монархові, а управління має аристократичний і демократичний характер. Таку державу він називає королівською монархією.