50.Теорії політичного лідерства

Є кілька концепцій політичного лідерства як тих причин, що його породжують. Основними з них є концепції рис, ситуативна, послідовників і психологічна. Концепція рис виникла у XIX ст., склалася на основі аналізу ролі видатних осіб в історії. Згідно із цією концепцією лідерство є результат наявності у лідера певних психологічних та соціальних рис. На основі аналізу історичних постатей дослідники намагалися з'ясувати набір обов'язкових чи бажаних рис особи лідера. Із-поміж рис, які притаманні політичним лідерам, називались, зокрема, гострий розум, тверда воля, енергійність, компетентність, організаторські і ораторські здібності, готовність брати на себе відповідальність. Проте з'ясувалося, що таких рис, які є притаманними лиш політичним лідерам, нема. Чим докладнішим ставав перелік рис лідера, тим точніше він збігався з повним набором психологічних і соціальних рис особи взагалі.

Ситуативна концепція виходить з ідеї відносної множинності явищ лідерства та

трактує його як функцію ситуації. За цією концепцією причина лідерства полягає не в індивіді та притаманних йому рисах, а в такій ролі, котру він має виконувати за конкретних обставин. Обставини визначають вибір лідера й його поведінку. Позиції і дії

лідера, прийнятні в одних ситуаціях, є непридатними для інших ситуацій. У межах ситуативної концепції вчені доходять висновку про те, що в сучасному суспільстві лідером може виступати безпринципна людина, яка є функцією ситуації, керівником, що підкоряється обставинам. Коли концепція рис абсолютизує значення індивідуальних якостей лідера, то тоді ситуативна концепція, навпаки, перебільшує значення обставин.

Ще одним поясненням витоків політичного лідерства є концепція визначальної ролі послідовників (конституентів). Вона пояснює лідерство як особливий тип стосунків між керівником і послідовниками. Сприймаючи лідера й ситуацію, послідовники в кінцевому підсумку визначають або заперечують лідерство, група сама вибирає такого лідера, який її влаштовує. Причина лідерства, отже, корениться не в самому лідері, а в психології і запитах його послідовників. Послідовники перебувають під безпосереднім впливом лідера. Взаємодія лідера з послідовниками – це двосторонній рух. Лідери мають змогу міняти свою соціальну опору. Самостійність лідера стосовно послідовників прямо залежить від характеру політичного устрою, ступеня концентрації влади в руках керівника, від політичної культури суспільства в цілому.

Важливим способом пояснення витоків лідерства є різноманітні психологічні інтерпретації. Психологічна концепція лідерства доводить: в підставі суспільного життя лежить людська психіка. Вона є керівною та визначальною щодо інших явиш людського буття. Людина за своєю природою є егоїстичною і владолюбною істотою, прагне щодо панування над іншими людьми.

Очевидно, що кожна з концепцій витоків політичного лідерства не заперечує, а доповнює інші, розкриває якусь сторону даного суспільного феномену. Лідерство є одночасно функцією ситуації, і породженням послідовників, і результатом наявності в особи лідера певних соціальних і психологічних рис. Роль кожного з цих чинників у породженні лідерства в різних умовах неоднакова.